Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Журналістка та авторка блогу Travelers Lexicon Ганна Аргірова вже третій місяць подорожує у парі зі своєю фултам-роботою. Редакції "О, Море" вона розповіла, скільки коштує такий спосіб життя, та як довго вона до нього готувалася.
- Калькулятор поїздки
- З чого все почалося
- Як поєднати роботу та мандри
- Я теж хочу спробувати: що мені варто врахувати?
- Переваги та недоліки такого способу життя
- Воркейншн – не відпустка, як не вилетіти у трубу?
- Як це подорожувати одній?
- А як же пандемія коронавірусу?
Калькулятор поїздки
- Кількість людей: 1.
- Тривалість поїздки: з 24 вересня, без визначеної конкретної дати.
- Кількість країн: 2 (Італія та Іспанія).
- План на наступний місяць: Латинська Америка.
- Професія: журналістка, редакторка.
- Сума витрат: 700 євро/місяць.
Ганна Аргірова у подорожі
Навіщо мені життя у дорозі та "як я на це наважилася"?
Одне з найпопулярніших запитань, які мені ставлять: "Як ти на це наважилася"? Мені завжди трохи ніяково від нього, бо для мене це звучить орієнтовно так: "Як ти наважилася жити"? Адже це саме те, що я роблю, – не борюся з собою, а живу так, як мені завжди хотілося. У дорозі, якою зображував її Керуак, тобто такою, в якій віднаходиш не лише дім, але й свободу.
На Тенерифе я зустріла колишнього мандрівника, хоча не впевнена, що такі бувають. Нещодавно йому виповнилося сорок, не так давно у нього народився син, і ось вже кілька років він вкладається не у нові квитки, а будинок для своєї родини.
За його словами, є люди, якими керує кочівний дух, і він настільки дикий, що противитися йому складно, майже неможливо. Ця теорія виросла на основі багаторічних мандрів, можливо, десь між Індією і Кубою, які він так часто згадує. Я все ще не була за межами Європи, але чудово розуміла про що він говорить, бо стримувати цей "кочівний дух" вдома було інколи навіть болісно.
Тому ця подорож почалася давно. Орієнтовно, коли я отримала закордонний паспорт, що було моїм єдиним бажанням на 18-річчя. Вже тоді я знала, що одного дня доберуся до Латинської Америки.
От тільки не уявляла як, адже грошей у мене не було навіть на квиток до Європи. Крім того, у дитинстві я подорожувала хіба що у міста, де проводили олімпіади чи спортивні змагання. А подорожі з батьками були до рідних курортів у межах Татарбунарського району. Як і більшості родин з Бессарабії для мандрів нам вистачало власного моря.
Пізніше у моєму житті з'явився автостоп, каучсерфінг, молодіжні обміни та тренінги. Але справжньою революцією стало навчання за обміном в Іспанії у межах програми Erasmus, що подарувало мені безлімітний доступ на шість місяців до будь-якої країни ЄС. Я вірила, що вхопила Бога за бороду.
На той момент ще не було безвізу, тому не скористатися цією можливістю було справжнім злочином.
Коли я повернулася додому після навчання, розпочалася моя "підготовка". Спочатку я витратила роки на опанування ремесла, яке б я змогла взяти з собою у дорогу, потім були довгі розмови з батьками, на які також пішли роки.
Після випуску з університету я почала працювати на кількох роботах, не гребуючи підробітками, щоб зібрати гроші на омріяну подорож. Попри дві фултайм-роботи та підробітки (не питайте), оренда житла та вартість життя у столиці забирали у мене майже все зароблене.
Згодом я зрозуміла, що мушу змінити підхід, бо час йшов, а накопичити вдалося лише на квитки. Воркейшн став моїм рятівним кругом.
Орієнтовно за рік до того, як я знала, що відправлюся у дорогу, мій гардероб поступово почав змінюватися, я купувала речі лише за одним критерієм: "чи можу я взяти це з собою?"
За кілька місяців до вирішальної дати я почала розпродавати своє майно, тобто одяг та книжки. За кілька тижнів – купила квиток в одну сторону. Я вирішила помандрувати кілька місяців в Європі, щоби зрозуміти, чи зможу поєднувати фултайм-роботу та мандри. Обрала Італію, яка для мене була terra incognita.
І у свої 25 я нарешті рушила у дорогу, яка зрештою має привести мене до Латинської Америки.
Як я поєдную роботу та мандри?
Мені складно знайти слово, яке б описало мій стиль подорожі. В українській такого поки не існує, можна хіба скористатися англійською. Це щось на межі backpacking та digital nomadism, хоча жодне з них не підходить, бо бекпекери зазвичай подорожують без роботи, а цифрові кочівники не досліджують, а радше осідають у певних місцях, звідки працюють дистанційно.
З цим пов'язані складнощі організації мого робочого процесу, хоча я б радше назвала їх цікавими задачками. Бо окрім фултайм-роботи я намагаюся дотримуватися своєї звичної рутини, тобто бігати, займатися йогою зі своєю викладачкою по відеозв'язку, вчити французьку з репетиторкою та регулярно читати.
Для останнього я навіть маю окреме місце у наплічнику, взяла з собою п'ять книжок, які поступово залишаю у тих місцях, де дочитую, нові книжки купую у дорозі.
І на третьому місяці моє мандрівки я можу сказати, що поки мені вдається дотримуватися рутини, це допомагає відчути себе вдома у будь-якому місці, де вдається затриматися хоча б на кілька днів.
Поради для тих, хто хоче спробувати тривалий воркейшн
Якщо ви розумієте, що такий стиль життя для вас, або хоча б хочете спробувати, от кілька порад:
- Переконайтеся, що вашій роботі дійсно не зашкодить такий формат. Наприклад, якщо ви мусите працювати у межах чіткого графіка (навіть дистанційно) та постійно бути на зв'язку, мандри можуть вам радше приносити стрес, аніж радість.
- Обов'язково попередьте свого керівника про воркейшн і поясніть, що це ніяк не вплине на якість вашої роботи (але для цього ви мусите докласти певних зусиль).
- У кожній новій країні купуйте сім-картку та обирайте план на найбільшу кількість гігабайтів мобільного інтернету. Пам'ятайте, що інтернет – це ваш ресурс для подорожей, не варто покладатися на wi-fi у хостелах чи апартаментах. В Італії я платила 16 євро (490 грн) в місяць, в Іспанії – 20 (600 грн).
- Якщо для вас важливий комфортний простір, тиша та відсутність будь-яких інших подразників, щоб сконцентруватися, то ви мусите виховати у собі більше гнучкості у цьому питанні. Можливо, варто потренуватися у кав'ярнях перед від'їздом.
- Плануйте пересування між містами на вихідних.
- Виконуйте свою роботу на 125%, щоб у ваших керівників не виникло сумнівів щодо формату вашої роботи.
- Зауважте, що кожен переїзд та нове помешкання – це стрес, який може негативно впливати на вашу продуктивність. Тому не плануйте надто багато міст.
- Якщо збираєтеся осісти надовго в якомусь конкретному місті, може пошукати групи у фейсбуці з ключовим "Digital Nomads in (назва міста)". Інколи у такий спосіб можна знайти оголошення людей, які так разом винаймають квартиру.
Переваги та недоліки воркейшн
Як і кожна затія в житті, мандри у поєднанні з постійною роботою мають і переваги, і недоліки. До основних переваг можна віднести:
- Не треба чекати на відпустку, щоби подорожувати.
- Можливість відчути себе місцевим за кордоном.
- Вчити або практикувати іноземну мову.
- Нові знайомства та досвіди.
Але є в такому способі життя й свої недоліки:
- Всі будуть думати, що ви відпочиваєте, але найімовірніше у вас не буде повноцінних вихідних, тому що дорога часто забирає час на вихідних, бо доводиться допрацьовувати.
- Це значно складніше, ніж здається на перший погляд, доводиться витрачати багато часу та зусиль на планування.
- Час від часу доводиться розв'язувати проблеми, пов'язані з локацією, наприклад, інтернет не ловить або немає зручного місця для роботи.
- Може бути різниця у часі, до цього треба звикнути. Або завчасно вибирати країну відповідно до часового поясу.
- Інколи буде відчуття, що ви не синхронізовані з командою, якщо працюєте фултайм.
- Ваш робочий день такий самий, як і вдома, тобто час на дослідження міста – обмежений. Інколи це може тиснути, мовляв, ви у новому місті, але замість музеїв сидите за ноутом. До цього треба звикнути, тому краще виділяти мінімум тиждень на одне місто.
Як я економлю?
Я живу на свою зарплату. Оскільки вона українська, а подорожую я Європою, доводиться суттєво економити. На цей момент країни, в яких я жила, – це Іспанія та Італія. Вартість життя у них приблизно однакова, може відрізнятися від міста до міста, але загалом мій гаманець не відчув суттєвої різниці між ними. На що йдуть всі гроші?
- Житло
Саме у цій категорії у мене найвищі витрати. Для пошуку житла я користуюся Airbnb, Booking та Hostelworld. Немає універсальної стратегії, у кожному місті доводиться робити базовий research, бо інколи можна знайти кімнату за дешевшою ціною, ніж ліжко у хостелі.
Середня ціна за одну ніч в обох країнах – у межах 20 євро (600 грн). В Італії такою була вартість ліжка у хостелі або у кімнаті. Переважно я там же працювала, інколи могла піти до кав'ярні. На Тенерифе за таку ж ціну можна було навіть вихопити приватну кімнату.
Інколи мені вдається зупинятися у друзів, але частіше я користуюся Couchsurfing. Для мене ця платформа радше про знайомство з місцевими, а не лише безкоштовне житло. Я поділяю філософію соцмережі: travel like a local (подорожуй, як місцевий).
Нагадаю, що це платформа, яка зводить мандрівників з місцевими, які готові відкрити двері свого дому для незнайомців та запропонувати місце для ночівлі. Водночас зауважу, що йдеться не про можливість безкоштовно переночувати, а радше культурний обмін і шанс знайти друзів серед місцевих.
Також я користуюся Workaway – платформа для мандрівників і волонтерів, де місцеві в обмін на кілька годин роботи пропонують дах над головою та їжу. Річна підписка на сервіс, де можна знайти таке волонтерство, коштує трохи більше тисячі гривень.
Так, я мала нагоду збирати оливки на італійській фермі та допомагала з сайтом родині, яка розвиває локальний туризм на Тенерифе. Попри очевидні переваги такого досвіду, це досить складно, адже окрім власної роботи у вас з'являється своєрідний парт-тайм. Але немає нічого неможливого, якщо добре спланувати свій день.
- Транспорт
Так само як і з житлом, вибір транспорту залежить від країни, регіону та ціни. Я користуюся застосунком Rome2Rio, який суттєво спрощує мій research. З його допомогою я дізнаюся всі можливі способи та їхню вартість добратися з точки А до точки В.
В Італії найчастіше я користувалася регіональними поїздами, тому що це найдешевший і найзручніший спосіб пересування. В Іспанії, наприклад, вже інакше, потяги суттєво дорожчі.
Ще у жодній країні я не бачила, щоби так добре працював Blablacar, як в Іспанії. Саме ним користуюся найчастіше. Правда, треба перемкнути мову застосунку на іспанську, щоби бачити поїздки в Іспанії. Квитки на автобуси дорожчі десь на 10-20%, ніж Blablacar. Але цей варіант не завжди надійний, інколи може бути обмаль поїздок по бажаному маршруту, тоді я їжджу автобусами лоукостера Alsa.
Щомісяця я виділяю на транспорт до 5 000 грн, і відповідно до цієї суми планую кількість переїздів.
- Харчування та інші витрати
Я вегетаріанка, що частково обмежує мої можливості повноцінно пізнавати національну кухню будь-якої країни. Переважно я харчуюся у кав’ярнях чи ресторанах, щоби перекусити чи поснідати. Повноцінні прийоми їжі я готую для себе самостійно, інакше весь бюджет йтиме лише на їжу.
Купуючи продукти у супермаркетах можна чудово харчуватися за цілком помірними цінами.
Єдині розваги, за які я готова багато платити, – це музеї. Все інше мене не особливо цікавить, тобто я, навряд, буду кататися на квадроциклах, займатися шопінгом чи, припустимо, ходити у парк розваг.
Екскурсії я люблю, тому ходжу на Free Walking Tours, що проводять місцеві мешканці, а винагороду за такий тур мандрівники визначають самостійно.
Крім того, я обожнюю hiking, тому стараюся подорожувати до місць з близьким доступом до гір. Для мене немає цікавіших розваг, ніж, наприклад, пройти складну гірську стежку. Хоча ні. Є одна – спілкування з місцевими та спроба зануритися у їхній світ хоча б на короткий проміжок часу.
Як це подорожувати одній?
З невідомої мені причини, людям складно повірити, що подорожувати наодинці – це не про обмежені можливості, а навпаки – набуття унікального досвіду, який дає тобі глибше розуміння самого себе, що відкриває перед тобою нові можливості.
Я маю знайому, яка час від часу ставить мені одне й те саме питання: "Тобі там не самотньо"? Перше, що треба зрозуміти про тривалі подорожі наодинці, – дивіться ширше на світ, не обмежуйтеся лише своєю бульбашкою, життя та люди у ньому значно цікавіші, якщо спробувати вийти за межі того, що здається таким комфортним і відомим. І коли ти це розумієш, то питання про нудьгу чи самотність відпадають самі собою. Бо що може бути цікавішим, ніж досліджувати світ та себе у ньому?
То як все-таки я знайомлюся з людьми? Говорю та слухаю. Наприклад, я часто знайомлюся у хостелах, де достатньо просто заговорити до мандрівника, адже ви обоє у дорозі, як мінімум, це вас об'єднує. Інколи ця розмова може перерости у спільні плани, наприклад, якось ми подружилися з австралійцем та разом стопили від Болгарії до Румунії. Правда, пізніше наші дороги розійшлися. І мабуть, це найсумніше з чим зіштовхуєшся у подорожах наодинці – прощання, які неодмінно стаються.
Коли ти подорожуєш з кимось, то з тобою є партнер, з яким не доводиться прощатися, можна ділити відповідальність на двох, і потреба у спілкуванні автоматична закрита. Як наслідок, ви неначе замикаєтеся у власній мушлі, хоча й перебуваєте у незнайомому для себе середовищі. Коли подорожуєш наодинці, цієї мушлі не існує.
Завдяки мобільному інтернету я маю можливість бути на зв'язку з рідними та друзями, з якими часто говорю по відеозв'язку. Наприклад, так мої батьки "побували" на фермі у Тенерифе, побачили манго та авокадо на деревах. Можливо, це не дуже повноцінний, але все ж спосіб розділити враження та емоції з тими, кого любиш.
Як це подорожувати у часи пандемії?
Пандемія тренує стресостійкість, уважність та стратегічне мислення. Попри те, що я вакцинована (CoronaVac), це не завжди полегшує в'їзд у ту чи іншу країну. У випадку з Італією, наприклад, яка не визнає CoronaVac, це майже те саме, що не бути вакцинованою. Докладно про те, як мені все-таки вдалося об'їздити Італію з півночі на південь, я описала тут.
Крім того, я не будую довготривалих планів і готова до того, що будь-яка наступна країна, яку я для себе задумала, може відпасти в останній момент. Наприклад, так було з Францією, яка закрила кордони, буквально, за кілька тижнів до того, як я мала туди в'їхати. Але хороша новина у тому, що якщо закривають одні двері, обов'язково відчиняються інші. Так, у моєму маршруті з'явився острів Тенерифе (Канарські острови, Іспанія).
6 листопада я приземлилася на Тенерифе. Це був день народження моєї мами, день, коли я повернулася до Іспанії після чотирирічної розлуки, а ще день, коли розблокувався мій депозит з назвою "Квитки до Латинської Америки".
З самого початку я знала, що летітиму з Іспанії, бо звідти можна придбати квиток за оптимальною ціною на прямий рейс без пересадок. І це ще одне правило подорожей під час пандемії: не варто купувати квитки (особливо дорогі) з країни, в яку ти ще не в'їхав.
Мій рейс на інший континент запланований на 31 грудня. Новорічну ніч я проведу у небі. А перший день нового року відсвяткую у країні, про яку колись і не мріяла!
