Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Редакція "О, Море" поспілкувалася з Анною про те, як їм це вдалося і на чому ще можна зекономити, коли подорожуєте в Туреччину надовго.
Бюджет подорожі та на чому зекономити:
Маршрут подорожі:
Лайфхаки як бюджетно відпочити в Туреччині
Загалом за всю поїздку, яка тривала два місяці, з 5 травня по 4 липня, пара:
- витратила 2 000 доларів (понад 50 000 гривень),
- подолала автостопом понад 4 000 кілометрів,
- відвідала понад 30 міст та майже півтори сотні популярних і маловідомих локацій.
Спочатку у планах було пройти Лікійську стежку, а далі – "як вийде". Думали, поїздка займе не більше місяця, а вийшло вдвічі довше! Це перша в житті Анни настільки тривала мандрівка.
Із запланованих локацій пара відвідала майже всі, за винятком тих, які були недоступні через обмеження в зв'язку з пандемією коронавірусу.
Спали в наметі, пересувалися автостопом
Відправною точкою мандрівників став Ізмір – одне з найбільших міст країни, розташоване на заході Туреччини на узбережжі Егейського моря. Його обрали через дешеві квитки на літак. Один квиток до Туреччини коштував 1 200 гривень (2 400 гривень – на двох).
Більшу частину дороги мандрівники ночували в наметі. За словами мандрівниці, майже у всіх місцях, де вони ставили намет, було написано, що цього робити не можна. Але по факту ночувати в наметі дозволяла навіть поліція. За всю мандрівку прецедентів через це у пари не було ні разу.
Каппадокія славиться своїми скельними готелями
У готелях зупинялися в середньому раз на 5-7 днів. Вартість за добу – 25 доларів (600-700 гривень) на двох.
Між містами пересувалися переважно автостопом. У Туреччині він доволі розвинений. Мандрівниця каже, що в дорозі навіть не треба піднімати руку – буквально всі місцеві зупиняються і пропонують підвезти, куди вам треба, навіть якщо їм не по дорозі.
"Ти швидше доїдеш кудись автостопом, ніж автобусом. Ти буквально виходиш з однієї машини, не встигаєш пройти, випити води, біля тебе зупиняється хтось інший. І ти не чекаєш, а відразу сідаєш і їдеш", – ділиться враженнями туристка.
Чим глибше в країну, тим автостоп кращий, поблизу узбережжя він розвинений гірше.
"Місцеві люди в глибині країни, які взагалі не знають твоєї мови, вони не просто тебе підвезуть, а запросять додому, нагодують, відкладуть свої справи і відвезуть куди тобі треба", – ділиться Анна.
Каже, вони настільки звикли до турецької гостинності, що коли поверталися через Румунію і Болгарію додому, де такого немає, сумували за цим.
Однак, місцеві зовсім не знають англійської, тому спілкуватися без знань турецької мандрівникам було складно.
"Нас врятував гугл перекладач. Ми підсовували його місцевим, вони говорили, гугл відразу перекладав нам", – ділиться досвідом Анна.
За подорож двічі орендували авто: в Каппадокії і Караденізі. Загалом витратили на це – 4 000 гривень. Також користувалися автобусами, на це пішло 3 000 гривень на двох.
Загалом, ціна на пальне, квитки на проїзд поїздом і автобусом по Туреччині приблизно ті ж, що й в Україні. Однак, чим ближче до узбережжя, тим гірше автобусне сполучення.
А от їжа у Туреччині доволі дешева, у день витрачали приблизно 150 гривень. Анна додає, що вони часто гостювали в місцевих, вдома у водіїв, яких зупиняли автостопом, тому на їжу витрачали не щодня.
Додатково витрачалися на екскурсійні тури, вхідні квитки у музеї, політ на повітряній кулі.
Міста, в яких побували мандрівники
Найцікавішими локаціями у Туреччині українці називають:
- місто Сельчук (75 кілометрів від Ізміра), де розташований старовинний комплекс;
- Каппадокія – найбільш нетипове і найкраще місто для відпочинку, бо потрапляючи туди, почуваєшся як "у казці";
- гори, чайні плантації і гойдалки на високогір'ях у Караденізі.
Щодо моря, то в травні вода була ще прохолодна, тоді як в червні вже цілком прогрілася. Частина узбережжя в Анталії частково встелене галькою, інша – піском. Вода кришталево чиста.
У бухтах інших міст пляжі здебільшого пісочні. "Найгірше" море на півночі Туреччини, в Караденізі.
За 100 років до нашої ери Ефес був один з найкрупніших міст Середземномор'я. На території Ефесу археологи розкопали найбільшу колекцію римських забудов, зокрема магістральну вулицю Куретів, бібліотеку Цельса, храм Адріана, два театри, один з яких чи не найбільший в Туреччині, храм Артеміди, історичні споруди раннього християнства, мусульманську мечеть.
"З усіх старовинних споруд в Туреччині, де ми тільки не були, цей комплекс найбільший і найкращий, його варто відвідати" – каже мандрівниця.
На огляд варто запланувати хоча б два дні. Вхід: 120 лір (майже 400 гривень) і окремо вхід у будинок з мозаїками 55 лір (майже 200 гривень).
Тут також розташований музей старожитностей Ефеський музей (Сельчук) і залізничний музей з виставкою старовинних моделей паровозів
Звідти пара вирушила до Памуккале, що за 2,5 години від Сельчука. Сюди мандрівники доїхали автобусом. Ночували в наметі, а на світанку вирушали дивитися на місто. Вхід до травертинових терас платний, 110 лір (більше 300 гривень) за особу.
"Памуккале нам взагалі не сподобався. Ми дуже розчарувалися. Усе, що ми бачили в рекламах, насправді виглядає інакше"
Більшість "бірюзових ванн" під час мандрівки українців були порожніми. Пізніше місцеві розповіли мандрівникам, що воду з ван перенаправили на готелі і басейни в них.
"Вони залишили 4-5 найбільших озерець. І коли ми прийшли на світанку, там вже було багато людей з all-inclusive готелів. Сфотографуватися на фоні було неможливо, бо в кадр потрапляли людські натовпи. Ми відвідали тут амфітеатр, пообідали і ввечері поїхали з міста".
З Памуккале пара вирушила до міста Денізлі, звідки зручно діставатися до різних куточків країни. Звідти автобусом попрямували до Фетхіє (провінція Мугла). Це одна з неофіційних відправних точок Лікійською стежкою і за відгуками туристів та місцевих – наймальовничіша. Загалом їх там три: Середня, Східна і Південна.
Лікійська стежка
"У Фетхіє варто зупинитися, бо це велике місто. У них непоганий супермаркет і доволі дешеві ціни. Насправді, за весь період перебування в Туреччині, ми не знайшли таких дешевих цін, як тут", – каже Анна.
Загалом ціни у супермаркетах такі ж, як в Україні.
Сама стежка є безкоштовною, але вхід на різні туристичні об'єкти по дорозі платний: античний театр, гробниці та інше.
"Від Фатхіє до Олюденізу ми йшли пішки. Вздовж є маркування, за яким орієнтувалися куди йти. Ночували в бухтах на узбережжі. Розкладали намет просто на оглядових майданчиках завдяки тому, що людей у травні-червні цьогоріч було небагато через карантин".
Анна каже, такий спосіб подорожування тут – не рідкість: "Ми бачили, що місце під намети там явно розтоптане, і є місце для багаття".
В одній із бухт мандрівники затрималися на кілька днів – на стільки мальовничою є місцевість Лікійської стежки біля міста Олюденіз.
"Це те місце, куди самому дійти доволі складно, тож тебе за 100 лір (трохи більше 300 гривень) туди довозить таксі", – уточнює Анна.
Більшість туристів, які йдуть Лікійською стежкою, беруть в дорогу легкий наплічник, в якому лише вода і перекус. Зупиняються на ніч в гестхаусах, а їдять в кафе. Однак, це дорожчий спосіб мандрівки.
"А ми йшли, не поспішаючи. Могли пройти 30 кілометрів за день, а проходили лише 10-15 і залишалися у місцях, які були найцікавішими. Робили триваліші зупинки й тому, що в середині травня було доволі спекотно", – пояснює Анна.
Лікійська стежка
Минувши Лікійську стежку, мандрівники відвідали найвеличніший закинутий готельний комплекс в Туреччині Натурленд, що в місті Чем'юга. Звідти за один день завдяки автостопу пара попрямувала до Анталії, а далі – у Каппадокію.
Регіон розташований між містами Невшехір і Кайсері (із заходу на схід). Він славиться печерними готелями, екскурсіями на конях, польотами на повітряних кулях і неймовірними краєвидами. У Каппадокії багато ресторанів, а щоб сповна роздивитись усе, вистачить п'яти днів.
Каппадокія
До Каппадокії мандрівники діставалися автостопом. Там першу ніч ночували в наметі, а потім гостювали в печерному готелі місцевого жителя. Зважаючи на невеликий потік туристів через коронавірус, номер із зручностями в готелі в Каппадокії у травні-червні коштував 15-20 євро (450-600 гривень) за ніч, включно із сніданком.
Анна розповідає, зранку було чутно, як над наметом літають повітряні кулі. Вони відправляються тільки на світанку. Задоволення не з дешевих, особливо в сезон, коли квиток на політ на кулі може коштувати 200 доларів (біля 5 000 гривень) на особу:
"Ми багато де подорожували разом, Ігоря взагалі не вразиш, він бачив вже чи не увесь світ. А в Каппадокії нам обом дуже сподобалось. Тому рекомендую, якби ви бюджетно не подорожували, на кулю назбирайте"
Забронювати місце на політ треба завчасно, бо гроші не вирішують, коли в небі запущено 150 куль. Це як місцева авіація, яка контролюється військовими. На виліт має бути спеціальний дозвіл.
У кошику однієї кулі поміщається до 20 осіб. Втім, виліт завжди залежить від погоди. Якщо з цієї причини туристи пропускають політ, їм повертають гроші.
"Зараз пандемія, людей небагато, нам у готелі пропонували політ на кулі за 55 євро (1 700 гривень), ми торгувалися, і зрештою заплатили по 50 доларів (1 350 гривень). Тому кулі нам обійшлися лише у 100 доларів (2 700 гривень) на двох", – каже Анна.
Пара також брала тур з групою мандрівників під керівництвом гіда, щоб краще пізнати місцевість. Є три варіанти турів: red, green і blue тур. Анна каже, якщо з'їздити у всі три, можна вважати, що ти побачив все в Каппадокії. Однак часу в турі замало, щоб усе роздивитися, тож українці ще раз проїхали маршрут самостійно.
Для цього довелося орендувати машину:
"Треба було орендувати авто. Ми пішли просто до місцевого чувака, якому не треба було ні депозиту, ні документів, нічого. Він здавав квадроцикли й одну єдину машину. Оренда авто в офіційних коштує 30 євро (800+ гривень), нам обійшлася в 550 гривень", – уточнює Анна.
За два дні мандрівники об'їздили "все, що хотіли". І готові були залишитись ще.
"Це місто в місті, взагалі інша країна. Ми закладали 2-3 дні максимум, а провели 5 днів, і повернемося ще. Я їхала звідти ледь не з сльозами на очах, і навіть думала скасувати весь маршрут", – згадує мандрівниця.
Далі мандрівники вирушили на північ до вулкану Немрут-Даг – історичної пам'ятки Туреччини. Проміжну відстань у понад 500 кілометрів в одну сторону долали автостопом.
Немрут-Даг – це гора, нижча за Говерлу лише на 100 метрів. На її вершині розташовані Вірменська царська гробниця правителя Антіоха Коммагенського, яку прикрашали кам'яні статуї 8-9 метрів завдовжки. Археологічні пам'ятки віднесені до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Мандрівники зупинились у готелі біля підніжжя (вартість за ніч у межах 20 доларів (500-600 гривень). Там їм запропонували тур на джипах за 100 лір (330 гривень) на двох. Оскільки йти чи їхати треба на світанку, щоб побачити пам'ятки у променях сонця, пара після далекої дороги погодилася на тур.
"Добре, що ми поїхали на джипах, бо якби довелося йти, це тільки додало б розчарування. Як тільки під'їхали до підніжжя, побачили там кілька сотень людей. Коли встає сонце, ці сотні людей затуляють всі пейзажі, обличчя культових споруд, і майже нічого не видно", – розповідає Анна.
На її погляд, якщо проїжджати повз, заїхати на гору варто, оскільки це одна з найстаріших історичних пам'яток Туреччини.
"Але якщо їхати, як ми, додаткову тисячу кілометрів, ви розчаруєтеся. Я так багато надивилась фотографій, почитала інформації, тому думала, там таке вражаюче місце, а насправді нічого подібного. Це не настільки круто, як вважає інтернет", – констатує вона.
У Караденіс їдуть заради гір і чайних плантацій. Основна точна регіону – місто Різе, а далі на Захід – Трабзон. Різе схоже на Шрі-Ланку. Однак море тут одне з гірших в Туреччині.
Караденіз
У Трабзоні можна відвідати зведений на крейдяній скелі православний монастир Сумела, однак влітку він був на реконструкції.
Щоб подорожувати по горах, потрібне авто. Знайти його на місці складно, якщо ви не бронювали його заздалегідь.
"Ми приїхали і очікували, що з легкістю, як і в Каппадокії, орендуємо авто. Обійшли багато офісів, які були на гугл карті, але як виявилося половина з них взагалі зачинені і давно з'їхали, а в інших всі автомобілі вже заброньовані", – розповідає мандрівниця.
Парі вдалося знайти машину за 30 євро на добу (900 гривень). Технічно вона не відповідала всім вимогам для подорожей гірськими дорогами.
"Ми взяли задньопривідну і не дуже високу, то місцеві з упередженням ставилися до нашої ідеї поїхати нею на гірські плато. І нам справді було важко, тому радимо орендувати джип або інший придатний для таких подорожей автомобіль з двома приводами", – каже Анна.
Вхід на чайну плантацію в Різе коштує 15 гривень. На краю схил високогірних плато є так звані небесні гойдалки – туристична принада Караденізу. Вони всі розташовані на верхівках гір.
"Там прикольно, коли є хмари. Бо коли погода, не те", – ділиться враженнями Анна.
Однак, місцеві не радять ночувати в наметах, бо у горах живуть грізлі, тож там мандрівники спали в салоні авто. Кажуть, їм можна побачити з вікон машини, але за чотири дні перебування в Караденізі мандрівники так їх і не зустріли.
Різе запам'яталось мандрівникам найсмачнішою кухнею в Туреччині. Анна розповідає, тут взагалі немає кебабів, і є страва, схожа на банош – мухлама. Це кукурудзяна мука з "дуже смачним" солодкуватим сиром і великою кількістю масла. Страва дуже ніжна і смачна.
Караденіс
"Я її їла по три рази на день" – зізнається мандрівниця.
Далі були переліт до Стамбулу і дорога додому через Румунію і Болгарію.
Лайфхаки як бюджетно відпочити в Туреччині
Суму, яку потратили на бюджетну поїздку в Туреччину, можна ще зменшити, каже Анна.
"Можна не заходити в кожен музей, можна готувати їжу і загалом жити тільки в наметах", – пояснює мандрівниця.
Як спланувати бюджетну поїздку в Туреччину:
- жити в наметі;
- готувати їжу самому;
- відвідувати мінімум музеїв;
- не користуватися послугами гідів;
- не відправлятися в групові тури;
- активно використовувати автостоп.
На питання, чи варта поїздка сил і грошей, Анна каже, два місяці для неї було забагато.
"Насправді я не уявляла, що аж так багато часу буде йти на дорогу. Це втомлює. Останні дні я вже хотіла додому – відпочити від вражень", – зізнається мандрівниця.
Караденіз
"Коли подруга заохочувала їхати в Туреччину, я собі думала: ну що такого може тут бути? Але Караденіз і Каппадокія – це ті два міста, заради яких варто сюди повертатися. Всім раджу в них побувати", – підсумовує Анна.
