Крим — це Ведмідь-гора, море, ще раз море, багато моря і багато гір, серед яких особливо гостро відчувається свобода. Крим — це Ластівчине гніздо, Червона печера і запаморочливий вигляд на Керч із гори Мітрідат. Крим — це сухий-сухий степ і крихітний, єдиний в Україні острівець субтропічного клімату на Південному узбережжі. Крим — це запах чебуреків і кави, густої і чорної, як ночі в шторм.

Ось уже сім років Крим — це територія несвободи, окупована Росією. Це Батьківщина кримських татар, де корінний народ репресують, де кримці зникають безвісти, опиняються за ґратами за вигаданими звинуваченнями у тероризмі. Ось уже сім років півострів юридично український, фактично — ні. Сім років над школами, адмінбудівлями і навіть прогулянковими кораблями майорить не синьо-жовтий стяг, а триколор…

Для когось Крим — це перший дитячий табір, для когось — перший поцілунок, для когось — перше знайомство з батьками колишнього. Для п'яти героїв цього матеріалу Крим був місцем служби, півостровом, де мріяли купити будиночок, вчити дітей плавати в морі і радіти життю.

Військові, які служили в Криму, поділилися з редакцією "О, Море" спогадами про півострів: радісними, щасливими, болючими. Розповіли, як починалась окупація, чому обрали Україну і що потрібно, аби повернути Крим. Майже в усіх є історія про бойовий прапор. Чому це настільки важливо? Тому що втрата бойового прапора — це ганьба, військову частину можуть розформувати. Стяги тим, хто виходили, вдалося зберегти.