Крим – це сухий-сухий степ і крихітний, єдиний в Україні острівець субтропічного клімату на Південному узбережжі. Крим – це запах чебуреків і кави, густої і чорної, як ночі в шторм. 7 років півострів в окупації Росії. Чому так сталося і коли ми зможемо знову відпочивати на півострові.
  • До дня анексії Криму, 20 лютого, редакція "О, Море" зібрала історії і роздуми п’яти українських військових, які служили на півострові в той час. Для кожного з них Крим був не просто місцем служби, а чимось значно більшим, особистим та особливим.

  • Наш третій герой, Дмитро Наврось, йому 39 років, родом із Кіровоградщини.
  • Контракт зі ЗСУ підписав 20 років тому. Здатен пропливти на бронетранспортері морем близько трьох кілометрів. У Криму народився його первісток.
  • Старший прапорщик, воює в 1 окремому батальйоні морської піхоти 36 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Білинського.

Дуже любив Крим. Часто бував біля моря

Я проходив строкову службу на десантних кораблях: Новоозерне, Севастополь, Балаклава. Вчився у школі мічманів-прапорщиків у Севастополі, на вулиці матроса Кішки.

Мій підрозділ дислокувався у селі Краснокам’янка (кримськотатарський Кизилташ), поруч море: Коктебель, Судак. А ще там гори! Дуже любив Крим. Часто бував біля моря. Наприклад, в Алупці воно аж блакитне. Пісочок такий гарний, хоча є і кам’янисті пляжі.

Одружився я в себе на Кіровоградщині, дружину привіз до Криму. Наш первісток народився у Феодосії у 2004. Ми думали, в Криму залишимося жити. Нам там було добре. Але плани трохи змінилися в 2014, коли Росія окупувала Крим

Я заступник командира десантно-штурмової роти з озброєння. Наша рота може висадитися і з моря, і з повітря. Ми в Криму багато тренувалися.

військовіДмитро Наврось на службіАвтор: Надано героєм

Як ми висаджуємося з моря? Завантажуємося на корабель на БТР-80 із рампи, берега чи причалу. А далі корабель виходить у море і висаджує нас. БТР-80 – амфібія, може їхати по суші і пливти по морю, а потім десантуватися на узбережжя і зайняти позиції.

Завантажитися на воді дуже важко, треба, щоб кожен матрос був добре навчений. Найбільша дистанція, яку я за службу долав на БТР на морі, – майже три кілометри. Навіть росіяни таку відстань не долали. А ми змогли!

Із росіянами щороку проходили спільні навчання. Вони весь час сміялися з нас, що ми голі-босі, голодранці, прямо так і казали. Хотілося дати в обличчя, і давали, правда, за межами навчань

Але ми і були голодранцями до 2014. Грошове забезпечення мале. Речове забезпечення – погане, у нас, як у морпіхів, трохи краще. У мене старший брат служив у піхоті, то я йому навіть свою форму віддавав, бо в нього сім’я була, не мав можливості купити форму.

Тому частина людей залишилися в Криму, бо захотіли великих грошей. Як кажуть, риба шукає, де глибше, а людина, де краще. Але я їх вважаю зрадниками. Узагалі не підтримую ні з ким зв’язків.

Всі були готові оборонятися

Коли все починалося, моя рота щойно повернулася з полігону, підійшли російські БТРи, заблокували частину. Ми знали, що то росіяни, бо знали їх самих і їхню техніку. Ми перебували в постійній бойовій готовності, чекали наказу.

Ми – військові, без наказу не діємо. У всіх було розчарування, що команда так і не надійшла. Всі були готові оборонятися. Думаю, якби ми воювали за Крим, Донбасу не було б. А росіяни навряд чи зайшли б далі Армянська чи Красноперекопська. Заблокував перевали – і все, ніхто не пройде.

Нас вийшло десь 170 із комбатом Дмитром Делятицьким, це з батальйону в майже 500 людей. Вийшли з прапором, але без зброї і техніки. Мої дружина з сином залишалися в Криму до травня. Я поїхав по них сам. Вірите? Мені не було страшно. Взяли б у полон, сидів би. Але родину треба забирати.

Росіяни вчинили зі мною по-людськи, вони навіть назвали мене справжнім військовим, адже не зрадив свою державу. А тих військових, які залишилися в Криму, сказали, зневажають.

Військовим шляхом ми Крим зараз не повернемо

У мене на Росію велика образа. Це агресор. У вересні, коли ми вийшли на першу ротацію на Донбас, побачили, що воюємо не з "ополченцями", а з регулярними російськими військами.

Я продовжую захищати Україну, і зараз у секторі, бо вважаю це своїм прямим обов’язком. Як би я дивився в очі сину, на той час уже дорослому, що тато сидить біля маминої спідниці, а інші чоловіки воюють? Це неправильно.

Треба показувати на власному прикладі, що Україна в нас одна, і захищати її треба

військовіДмитро Наврось наголошує: Україна у нас однаАвтор: Надано героєм

Військовим шляхом ми Крим зараз не повернемо. Там уже багато російської військової техніки. Ми не подужаємо. Я вважаю, що з нашим теперішнім керівництвом повернути Крим узагалі неможливо. Попередній президент вів якісь діалоги, тиснув через Європу, санкції.

Та і сенс забирати Крим, якщо люди самі захотіли хорошого російського життя? Хоча, думаю, вони скоро самі до нас попросяться, в Україну. Адже ті мости, що будують, то ж не їм. Я, хоч і старший прапорщик, але трохи мозку маю. То для швидкого перекидання військ. Не для людей. Але я точно знаю, що ніколи не хотів би жити серед тих зрадників.

Для мене Крим – більше ніж місце служби. Розповідь контрактника, який служив в Криму під час анексії
Хотілось би повернути Крим, повернутися туди жити. Історія одного військового