Відпустка з батьками, перший дитячий табір, перший поцілунок... Таким Крим залишається у наших серцях і пам'яті. Але ось уже сім років Крим – це територія несвободи, окупована Росією. Як починалась окупація, чому обрали Україну і що потрібно, аби повернути Крим?

  • До дня анексії Криму, 20 лютого, редакція "О, Море" підготувала для вас п’ять історій військових, які служили на півострові. Для п’яти героїв Крим був місцем служби, півостровом, де мріяли купити будиночок, вчити дітей плавати в морі і радіти життю.


  • Перший герой серії Микола Бондарюк, йому 28 років, родом він із Миколаївщини, село Кам’яний Міст.
  • Підписав контракт зі Збройними Силами України 8 років тому. Вміє їздити на бойовій машині піхоти по кримських горах у дощ.
  • Досі на передовій, головний старшина батальйону матеріально-технічного забезпечення 36 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Білинського.

Гори скрізь! І море близько

Я пройшов строкову службу, а потім брат, який служив у Криму, притягнув мене на контракт, сказав, зарплата нормальна, ставлення теж. І я пішов до них на початку 2013. Служив у 36 окремій бригаді берегової оборони, розташованій у Перевальному.

Командував відділенням БМП-2. Я був у гірсько-піхотному батальйоні, ми виходили в гори на бойових машинах піхоти. Мені подобалось.

Запам’ятався один вихід. Початок осені. Дощ валить із мокрим снігом, туман. Ми їдемо на БМП. Гори дуже слизькі, і потрібно бути гранично уважним, щоб усі злагоджено виконували свої обов’язки. Надзвичайно складні умови, але це дуже піднімає рівень підготовки.

А потім отримали бойове завдання, висунулися в певний район, виставили пости. І наші розвідники весь час підходили, перевіряли, чи побачимо, як вони наближаються (а побачити в тумані складно), як захищаємо базу.

Служба була хороша. Гори скрізь! І море близько. Я купався за найменшої нагоди. Був у Сімферополі, Алушті. Алушта дуже сподобалась.

Насправді я ще до підписання контракту мріяв жити в Криму. Влітку можна купатися, піти в гори можна. Коли до мене приїжджала дівчина, ми так і робили

Коли з’явилися "зелені чоловічки"

Я спершу подумав, що це якісь навчання. А потім нам надійшло завдання отримати зброю, зарядитися. Я зрозумів, що не навчання. Ми повиставляли охорону по периметру казарм. Були готові до всього, ми ж військові. Усі в казармі чекали на наказ.

Я був розчарований, що його так і не дали, не дали виконати свою роботу. А десь за місяць надійшов наказ здати зброю. Я думаю, якби ми оборонялися, Крим би залишився українським не тільки юридично, а й фактично

Нам запропонували три варіанти:

  • залишитися на півострові,
  • звільнитися,
  • переїхати на материк.

Я давав присягу українському народу, а не якомусь іншому. Тому навіть не слухав, що говорили, одразу сказав, що їду. Виїжджало нас мало. Із мого відділення, а це сім осіб, – тільки я. Дехто звільнився, багато залишилися там.

Я поставився з розумінням до цього. У кожного своє рішення. Але вони зрадники. Я обірвав усі зв’язки з ними

Звичайні великі цивільні автобуси приїхали під ворота частини. Ми сіли туди і поїхали на материк. Нам також виділили фуру для речей. Усі клунки були підписані, у сімейних їх особливо багато. На материку потім розвантажували.

На "кордоні" нас обшукали. Але нам вдалося вивезти найважливіше – бойовий прапор. Покидати Крим не хотілося. Хотілося купити там будиночок і жити з дружиною, виховувати дітей, вчити їх плавати в морі.

Скажуть висуватися на Крим – висунемося

Я продовжив службу в 36 бригаді. Це вже другий мій контракт, я два по п’ять років підписував. Що спонукало? Любов до держави, до українського народу, якому я давав присягу. Я захищав його і досі захищаю.

Я військовий, а не політик, не можу сказати, коли і як ми повернемо Крим. Нам скажуть їхати в одне місце, поїдемо, скажуть в інше – теж поїдемо, скажуть висуватися на Крим – висунемося

Хотілось би повернути Крим, повернутися туди жити. Там гарно, тепло, затишно.

Спробувати Крим на смак у Львові. Історія "Кримської Перепічки"
«Всюди шукаю схожі пейзажі». Куди їздять кримчани після анексії