Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Все про мандрівку розповіли у відео на YouTube-каналі Good Day. Автори проїхали понад 2000 кілометрів, аби показати цей край по-новому
Виноробня серед полів і палац із привидом
Хто б міг подумати, що в Гусятині, через який багато хто проїжджає транзитом, народжується справжнє крафтове вино? Виноробня Fathers Wain — це родинна справа, що бере початок ще з 2008 року, коли перші лози посадив батько нинішньої співвласниці Оксани. Спочатку це був просто експеримент: чи можна на Тернопільщині виростити виноград для європейського за якістю сухого вина? Виявилося, що можна — і навіть більше.
Виноробня Fathers Wain
Тут використовують некласичні сорти — Юпітер, Дублянський, Авіон — і експериментують зі стилями виготовлення. Вино дозріває в українських і італійських амфорах, французьких дубових бочках, набуваючи унікального смаку. На виноробні роблять лише 55 тисяч пляшок на рік, тому кожна з них — справжня цінність.
Екскурсія виноробнею — це занурення у процес від грона до келиха. Тут показують, як відбувається ферментація, що таке малолактика, навіщо потрібен азот для захисту вина від кисню. Дають спробувати молоде вино просто з ємності — його смак настільки насичений і живий, що забути неможливо.
Особливо вражає бурштинове вино, яке бродило на шкірках і кісточках у глиняних амфорах. Воно пахне медом, квітами і сухофруктами, а в смаку — ніби узвар із легкою терпкістю. Амфора дає мікрооксидацію через пори в глині, роблячи вино благороднішим. Співзасновниця виноробні Оксана каже просто: "Ми хочемо закохати українців в українське вино. Бо це про нашу землю, про нас. І ми точно не робимо гірше вино, а дуже часто — краще за те, яке маємо на поличках зі світу".
Неподалік, у селі Личківці, стоїть палац Кімельмана — маєток кінця XIX століття, який нагадує європейську вілу. Готика, барокко, романтизм — усе в одній споруді з червоною черепицею, стрільчастими вікнами та різбленими балконами. Кажуть, тут навіть є свій привид — місцевий легендарний господар, що колись володів цими землями.
Площа палацу — близько 500 квадратних метрів, три поверхи, оригінальні сходи, автентичний паркет, австрійська пічка, масивні двері — все це зберігає дух епохи. За радянських часів тут працювало терапевтичне відділення лікарні, тому частину оздоблення було втрачено. Сьогодні палац відновлюють, щоб перетворити на готель для зеленого туризму. Тут уже проводять фотосесії, знімають фільми — місце настільки атмосферне, що неможливо пройти повз.
Замок-корабель і церква в бочці
Сидорівський замок XVII століття вражає вже своїм розташуванням. Він стоїть на пагорбі над річкою Збруч, і з висоти схожий на кам'яний корабель, що застиг у часі. Колись тут було сім веж, з'єднаних потужними мурами завдовжки близько 180 метрів. Зараз залишилося лише дві вежі та фрагменти мурів, але навіть вони справляють неймовірне враження.
Замок збудували близько 1640 року шляхтичі Калиновські для захисту від татарських і турецьких нападів. Розташування було ідеальним — пагорб з трьох боків омивався водами Збруча та його притоки. У 1672 році під час турецької навали фортецю значно пошкодили, але її відновлювали. Коли війни припинилися, замок поступово занепадав, а місцеві розбирали камінь на будівництво.
Сидорівський замок
Товщина стін сягає двох метрів, зроблені вони з місцевого червоного граніту. Від двоярусної вежі в різні боки простягаються дві лінії мурів — залишки крил того кам'яного корабля. Попри руїнацію, замок зберігає свою горду поставу і розповідає про минуле більше, ніж будь-які книги.
А в селі Переходи є церква, збудована всередині металевої цистерни. Так, саме так — єдина церква в Україні, яку вирішили креативно облаштувати в бочці. Колись ця цистерна служила житлом для геологів у Сибіру, потім стала магазином у Чорткові. А коли громада села хотіла мати власний храм, але не було коштів на будівництво повноцінної церкви, парафіяни власноруч прибрали перегородки, зробили лавки, встановили вівтар.
Церква в цистерні
Всередині тепло, затишно і тихо. На місці іржавих стін — ікони, фігури святих, квіти. Поступово громада впорядкувала територію навкруги, посадили дерева, обгородили подвір'я, а з Польщі власним коштом привезли дзвіницю. Щонеділі тут збирається близько 20 людей. Церква в цистерні існує вже понад 20 років і стала не лише духовним центром села, а й справжньою туристичною цікавинкою. Це доказ того, що Богові не потрібні мармурові стіни — якщо є віра, то навіть стара бочка може стати місцем, де живе молитва.
Чортків
Місто Чортків вразило своєю атмосферою і компактністю — всі головні локації знаходяться поруч. Тут стоїть величний костел Святого Станіслава у неоготичному надвіслянському стилі — один із семи найвеличніших католицьких храмів України. Його історія бере початок ще з 1610 року, коли власник міста Станіслав Гольський запросив у Чортків монахів-домініканців і заснував римо-католицьку парафію.
Костел неодноразово перебудовувався. Те, що ми бачимо сьогодні — велична споруда, зведена перед Першою світовою війною. Колись його відвідували польські королі Ян Казимир та Ян III Собеський, про що нагадує пам'ятна таблиця всередині храму. За радянських часів костел перетворили на склад міськторгу, і лише у 1989 році повернули отцям домініканцям.
Костел Святого Станіслава
Інтер'єр вражає бароковою пишністю і спокоєм. Тут відчувається подих пізнього середньовіччя. У головному вівтарі зберігається копія чудотворного образу Матері Божої Розарію. Протягом майже трьох століть оригінал перебував саме тут, приносячи людям надію і зцілення. Нині оригінал зберігається у Варшаві.
Поруч — стара міська ратуша у фахверковому стилі, рідкість для Галичини. Вона нагадує середньовічні будинки північної Європи з її вежаним каркасом і декоративними балками, ніби частинку Німеччини чи Данії перенесли в центр Тернопільщини. Її збудували у 1751 році на кошти міщан та графа Миколи Потоцького. Скульптурне оздоблення створив видатний Йоган Георг Пінзель.
Ратуша у Чорткові
На вежі встановлений годинник із чотирма циферблатами, виготовлений у швейцарському Берні, а на шпилі — флюгер у вигляді півня, який уже понад 100 років зустрічає світанки над містом. Фасад прикрашають п'ять балконів і картуш з гербом Потоцьких. Площа будівлі — 14х14 метрів, а висота сягає 35 метрів.
А ще тут є Чортківська фортеця XVI століття, з якої, власне, і почався Чортків. Замок звели у 1610 році на березі річки Серетни за сприяння шляхтича Станіслава Гольського. Фортеця мала форму п'ятикутника з чотирма потужними вежами, оточеними мурами заввишки від 6 до 12 метрів. Через свою п'ятикутну форму її називають "Чортківський Пентагон".
Чортківський замок
Протягом століть замок зазнавав нападів турків і козаків. У 1655 році твердиню захопили війська Богдана Хмельницького. На початку XVIII століття фортеця втратила воєнне значення. За радянських часів тут навіть працювала заправна станція. Зараз фортеця на реставрації і входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але навіть зовні вражає своєю потужністю і духом історії.
Бучач
У Бучачі знаходиться одна з найбільших козиних ферм України під назвою "Дністрянські зорі" — понад 1000 кіз альпійської та Зааненської порід. Зааненські кози — справжні чемпіони серед молочних порід, родом із швейцарських Альп. Вони дають багато молока і мають міцне здоров'я. Альпійські кози дають трохи менше молока, зате воно жирніше — ідеально для сирів із насиченим смаком.
На фермі тварин утримують без прив'язу, дбають про їхній комфорт. Кіз доять двічі на день у сучасному молочному залі, а для гарного настрою вмикають музику — це справді допомагає, і надої зростають.
Поруч працює сироварня "Семеро козенят", де роблять унікальні козині сири. На майстер-класі можна власноруч приготувати бучацький трюфель — невеликі кульки козиного сиру, обкатані в різних спеціях: солодкій паприці, куркумі, прованських травах, чорному перці, кунжуті. Сир м'який, як пластилін, його легко формувати, а потім заливають оливою для зберігання.
Дегустація сирів — справжня насолода. Ніжна моцарела з вершковим смаком без зайвої солоності. Насичений чедр із маслянистим смаком і яскравим післясмаком. Сир із пажитником — м'який і солоний, з цікавим поєднанням смаків. Альпіно — з кристалізованою текстурою, солоненький, ідеальний до вина. Фонтіна — твердий сир із спокійним смаком. І найцікавіше — якість сиру проявляється в тому, чи залишається післясмак, чи хочеться ще.
У самому місті Бучач варто побачити кілька унікальних локацій. Бучацький замок XIV-XVI століття стоїть на правому березі річки Стрипа, в самому серці старого міста. Його збудували князі Бучацькі — давня шляхетська родина з величезним впливом. Стіни мали три яруси бійниць, потрапити всередину можна було лише через підйомний міст над глибоким ровом.
Бучацький замок
У 1672 році тут підписали Бучацький мирний договір між Польщею і Туреччиною. Згідно з ним, кордон проходив по річці Стрипа і розділяв місто на дві частини: східну турецьку та західну польську. Окупація тривала майже 11 років. Коли містечко перейшло до Австро-Угорщини, замок втратив стратегічне значення і занепадав. Сьогодні це мальовничі руїни з видовими майданчиками, звідки видно все місто.
Костел Успіння Матері Божої — пам'ятка архітектури XVIII століття у стилі барокко. У 1763 році на кошти графа Миколи Потоцького біля підніжжя Замкової гори постав цей храм. Будівлю зведено з цегли у формі хреста. Фасад прикрашають подвійні пілястри, декоративні вази і герб Потоцьких — "Пиляла".
Унікальність костелу — у тому, що тут зберігаються дерев'яні скульптури видатного майстра Йогана Георга Пінзеля. Скульптури створені дуже динамічно — дивишся на них в статиці, але таке враження, наче вони зараз оживуть. У головному вівтарі — ікона Богородиці, над нею композиція Божої слави з всевидящим оком і ангелами. У храмі зберігся старовинний, хоч і недіючий, орган.
Міська ратуша — справжній шедевр українського барокко. Її збудували у 1751 році на кошти міщан та графа Потоцького. Скульптурне оздоблення знову ж таки створив Пінзель. Через обмежений простір будівлю звели квадратної форми 14х14 метрів, а висота сягає 35 метрів. Фасад прикрашають п'ять балконів та пілястри з капітелями Коринфського ордену. Бучацька ратуша — без перебільшення, одна з найкрасивіших в Україні.
Монастир отців-василіян — духовний і освітній осередок, що діє з 1712 року. Його заснував Стефан Потоцький на горі Федір, майже в самому історичному центрі. Тут діяла богословська семінарія, школа-інтернат для дітей із незаможних родин, а з 1754 року — гімназія. За радянських часів у стінах монастиря працювала школа та гуртожиток, будівля руйнувалася. У 1991 році після 45 років перерви до Бучача повернулися отці-василіяни.
Монастир отців-василіян
Сьогодні монастир відроджується. Під час реставрації залишили відкритими ділянки, де видно справжню кам'яну основу споруди з XVIII століття. Приємно бачити, як велична історична споруда не занепадає, а повертається до життя.
Джуринський водоспад
Це справді вражає навіть досвідчених мандрівників. Найвищий рівнинний водоспад України — 16 метрів заввишки і 20 метрів завширшки. Три каскади створюють неймовірне видовище, яке просто заворожує. Вода падає з такою силою, що стояти поруч — наче відчувати дихання самої природи. Бриз від водоспаду, шум води, райдужні краплі — це місце залишається в пам'яті надовго.
Водоспад розташований у мальовничому урочищі Червоне між селами Нирків і Устечко. Назва урочища походить від червоного кольору землі — тут особлива гірська порода. Вважається, що водоспад має штучне походження: його створили власники Червоного Рода у XVIII столітті, щоб забезпечити роботу млина. Частину річки Джурин відвели новим руслом — так з'явився цей природний шедевр.
У різні часи тут працювали водяний млин і навіть невелика гідроелектростанція. Сьогодні це одне з найпопулярніших місць Тернопільщини. У теплі дні сюди приїжджають туристи з усієї України, щоб побачити цю красу на власні очі, скупатися під прохолодними струменями і відчути гармонію з природою. А поруч є джерело Святого Григорія зі смачною водою, яка б'є з земних глибин.
Джуринський водоспад
Неподалік від водоспаду, за п'ять хвилин ходьби, відкривається ще одна надзвичайна локація — залишки двох споруд XVIII століття: костелу Вознесіння Пресвятої Діви Марії та Червоногородського замку.
Костел звели ще у 1615 році коштом родини Лісецьких, а у XVIII столітті він набув барокових рис. Колись це був величний храм із чудотворною іконою, до якої з'їжджалися прочани з усього Поділля. Після Другої світової війни святиня занепала. Сьогодні від неї залишилися мальовничі руїни — монументальні колони, фрагменти розписів на стінах, які колись прикрашали вівтарну частину. Навіть у такому стані костел вражає своєю величчю.
А трохи далі, на пагорбі посеред долини річки Джурин, стоять дві башти Червоногородського замку. Ця місцина оповита легендами. Колись тут вирувало життя, а місто Червоногород вважали одним із найдавніших у Галицькій землі. Замок неодноразово руйнували татари, турки, війни, та він знову і знову відроджувався.
У XVIII столітті його перебудували на палац у псевдоренесансному стилі з розкішною терасою, колонадою та парком із фонтаном. Товщина стін — близько двох метрів, зроблені вони з місцевого червоного граніту. Зараз від палацу залишилися лише дві вежі, але навіть вони зберігають дух і стиль тієї епохи.
Це була одна з найцікавіших локацій усієї подорожі. Мальовниче урочище, водоспад, замок, костел — усе разом утворює справжню перлину Тернопільщини. Саме в таких місцях варто розвивати туристичну інфраструктуру, бо сюди хочеться приїхати ще раз і залишитися бодай на цілий день.
Казковий костел у Лосячі
Завершення подорожі — костел Святого Антонія Падуанського у селі Лосяч. Він справді схожий на споруду з баварської казки або з мультфільму про Рапунцель: стрімкий шпиль, що тягнеться до неба, гармонійні форми, елегантність і симетрія. Хоч його звели наприкінці XIX — на початку XX століття, здається, ніби він стоїть тут віками.
Костел Святого Антонія Падуанського
Костел збудували коштом впливової родини Голховських. Тоді в селі мешкало чимало католиків, а найближчий храм був за 10 кілометрів, тож громада отримала власну святиню. Проте історія була непростою — у 1950-х його перетворили на склад, але ще довго вночі тут таємно правили службу. Лише в 1990-х святиню повернули громаді, відреставрували та відновили богослужіння.
Сьогодні костел Святого Антонія — це не просто пам'ятка архітектури, а живий символ відродження віри і культури цього краю. Його силует на тлі неба — це ідеальне завершення чудового дня і всієї подорожі Тернопільщиною.
Де зупинитися
Під час подорожі автори зупинялися в готелі "Гетьман" у Чорткові — ідеальний вибір для мандрівки Тернопільщиною, адже він розташований рівновіддалено від більшості туристичних локацій області. Номери затишні, сучасні, з усім необхідним. Є категорія "делюкс" і просторі сімейні номери з власною кухнею.
Справжня родзинка готелю — спа-зона, яка входить у вартість проживання. Великий басейн із підігрівом, дитячий басейн, джакузі, окрема дитяча кімната. Поруч — фінська сауна, римський і турецький хамам, аромакімната та сольова кімната. Усе продумано до дрібниць. А поруч із готелем працює ресторан, де готують піцу в дров'яній печі — один з найкращих закладів у регіоні за відгуками відвідувачів.
