Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
В їх нотатках багато музики, ландшафтів, спостережень, пошуків нашої ідентичності. Їхні герої – волонтери, а також бійці 10-ї ОГШБр ''Едельвейс'' та 102-ї бригади ТрО.
Відеонотатки "Бабин, Бахмут і далі на Гуляйполе" днями побачили запоріжці. Художниця Ольга Михайлюк разом з колегою Томашем Сікорою презентували першу серію свого фільму в запорізькому туристичному центрі.
Ольга Михайлюк з військовимиФото: надане художницею
Показ у Запоріжжі
"Це міг бути артхаус з нескінченними медитативними планами й дощем на вітровому склі волонтерської машини. Замість сліз. Це могла бути комедія абсурду зі священником і пригощанням в пакеті АТБ, яке він святить для тих, хто на нулі... Але це документалка. Це наше життя. В ньому волонтери везуть свячені писанки з Франківщини в Гуляйполе і Бахмут, зшиваючи розбитими дорогами країну, як краї розірваної рани.
Або як бабусину ковдру з клаптиків, кожен з них — унікальний, і кожен пасує до інших. А гріє він тільки коли цілісний", — так запорізька журналістка Ольга Фанагей-Баранов описала першу серію документального фільму "Бабин, Бахмут і далі на Гуляйполе".
Презентація фільмів "Бабин, Бахмут і далі на Гуляйполе"в ЗапоріжжіФото: надане художницею
З режисеркою та операторкою Ольгою Михайлюк ми поспілкувались про ідею відеонотаток та процес їх створення. Перша частина документальної стрічки починається з того, як волонтери із селища Бабин Косівського району Івано-Франківської області збирають допомогу воїнам та відправляються на схід та південь України — на позиції військових від Донеччини до Запорізької області.
Це був Великдень й, окрім необхідного, волонтери везуть захисникам те, чого їм не вистачає на фронті — відчуття свята, тепла, затишку, дому — від пасок до крашанок й різних домашніх страв.
“З 2022 року ми припинили свою діяльність в агенції “Арт-поле”, бо почалась повномасштабна війна. Я почала активно займатися волонтерською діяльністю.
Щоб привезти їм не тільки мілітарну допомогу, а щось таке рідне з дому. Це було страшенно зворушливо. Я зрозуміла, що хочу це документувати”, — розповідає Ольга Михайлюк.
Режисерка каже, що саме формат повільного роуд-муві дає можливість розкрити героїв — показати їх в кожному моменті такими, які вони є.
Краса, що везуть волонтери на фронтФото: надане Ольгою Михайлюк
Пошук зв'язку
В новелах "Бабин, Бахмут і далі на Гуляйполе" є циклічність, але немає кульмінації, позаяк подія продовжується.
Художниця підкреслює, що в процесі показу дуже цікаво спостерігати за аудиторією — за реакцією публіки, які моменти люди вихоплюють. Адже в фільмі багато мелодій гуцульських мелодій заходу й водночас звуків півдня.
Найбільше уваги в роуд-новелах автори приділяють не точці відправлення героїв або місцю прибуття, а зв'язку. Це пошук спільного коду українців, ідентичності.
“Ми ж відрізняємося дуже від заходу, як в ландшафті, так і в традиціях, орнаменті. Мені хотілось все це сполучити, об'єднати, знайти ту спільну точку. Ми хотіли показати цей пошук нашої спільної ідентичності в музиці ландшафті й героях. Це спостереження орнаменту в 1400 км”.
Волонтери з Франківська по дорозі на південь УкраїниФото: надане Ольгою Михайлюк
Художниця каже, що це щемно й показово, коли воїну “Едельвейсу” везуть з півдня цибулини тюльпанів до Карпат, але водночас, з Карпат вони везуть білі гриби й разом роблять грибну юшку.
В першому епізоді фільму є волонтер із заходу України та бойові медики Іван Палійчук зі своїм сином Іваном.
“Водночас староста села Бабин служить на Сіверському напрямку. Це поєднання Карпат, Донеччини, Гуляйполя-Запоріжжя. Цікаво, що він брав участь у звільнені Ірпеня й Бучі. Це важливо особисто для мене”, — розповідає Ольга.
ДонеччинаФото: надане Ольгою Михайлюк
Спілкування за допомогою відеолистів
“Тут в Запоріжжі до нас приєднується ще один боєць з “Едельвейсу”, який вже повернувся — Василь Петречук. Він також з Бабина, але хоче відвідувати своїх. Я впевнена, що ці зв'язки зараз для нас надзвичайно важливі”.
На Гуляйпільському напрямку, говорить авторка кіноновел, найголовніше — зустрітися й поспілкуватися, підтримати один одного.
Ольга Михайлюк пригадує, як фестиваль Арт-поле працював на півдні України: “У нас тут така “махновська” воля. І традиції, й пісні завжди були такими”.
Авторка хоче, щоб героїв її стрічок полюбили й слідкували за ними, орієнтувалися на них.
Ольга Михайлюк з віськовимиФото: надане Ольгою Михайлюк
“Загалом наші фільми мені бачаться, як така медитативна музична історія. Для мене важливо дати цей простір для дихання. Бо, звичайно, я можу змонтувати більш різкі фільми. Але для нас це завдання з зірочкою — зробити максимально спокійне відео про людей, які пройшли супержорсткі умови життя й епізоди. Я хотіла б, щоб нам вистачило сил, щоб робити кіно саме в такому форматі”, — говорить мультимедійна художниця.
Ольга каже, що це дуже складно в сьогоденні, особливо на сході України, де значно більше тривог і ворожих обстрілів. Якщо порівняти з більш-менш спокійними Карпатами, то на сході тривожність значно посилюється.
“В Запоріжжі відчувається ця різниця. Тобто не зрозуміло, то тривога закінчилась чи то нагадування, що вона триває. А далі — ближче до Гуляйполя, наприклад, примішується артилерія. Тому ти перебуваєш в досить складному аудіопросторі”.
За словами художниці та авторки проєкту, вже кілька показів двох перших частин фільму відбулося в різних містах України, третя частина на етапі монтажу, а четверта знімається. “Історія триває, допоки не закінчиться війна”, - резюмує Оля.
