Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Артем та його команда другий рік подорожують селами Буджака, записуючи старовинні пісні, вивчаючи традиційні музичні інструменти та спілкуючись з носіями цієї унікальної культури. Їхня мета – не лише зберегти музичну спадщину регіону, а й дати їй нове життя в сучасному світі. Далі — пряма мова Артема Целікова.
Коріння буджацької музики
У нас є архіви в Одеській консерваторії, Молдові, Болгарії, і, головне, є сімейні архіви. Хтось на касеті в 90-х записав, як тьотя Маня і дядя Саша, яким зараз вже по 60 років, на весіллі відривалися під гармошку. Це дуже класний антропологічний, культурний і музичний матеріал.
Є музеї, де зберігаються старі музичні інструменти. Є люди, які їх зберігають, наприклад, Степан Міньковський, йому вже під 90. І це, мабуть, єдина людина в усій Україні, що грає на інструменті, що називається кеменче. Взагалі він належить до групи подільських лір. Цей інструмент зробив ще його батько, тобто йому вже близько 120 років.
Тож знаємо цих людей — що вони грали, але це не об'єднано в якусь спільну історію.
Що знайдено в архівах
Ці кадри вперше вийшли за межі архіву завдяки нашим спільним зусиллям.
У Великодню неділю, після 40 днів посту, у предків бессарабських болгар наставала довгоочікувана подія — хоро. В цей день вони вдягали найкраще яскраве вбрання, збиралися на околиці села і, нарешті, могли вдосталь натанцюватись. Це було видовищне дійство, де кілька десятків, а то й сотень хлопців та дівчат об'єднувалися одним танцем.
Одна з таких подій дивом потрапила на плівку 1958 року, в с. Чушмелій (Криничне) під час спільної експедиції ІМФЕ ім. М.Р. Рильського та Болгарського інституту музики.
Як знаходили музикантів
Я почну з кінця — з нашої молдавської експедиції. Це село Фараонівка. Тут намагалися компактно поселити ще в царські часи ромів. Але не вийшло — вони все одно розбрелися. Частина лишилася, і там таке переплетіння: роми й молдавани.
Тут був другий варіант. Ми знайшли цих хлопців через відео на YouTube.
У Facebook-групу кидаю посилання на це відео, пишу: "Нам треба цей музикант". Хтось в коментарях: "А це Сергій". Потім цей: "Мій тато. Що вам від нього треба?" Я їм пишу про проєкт. Відповідають: "Приїжджайте. Але донька у Франції, в Сергія телефону нема. Жінка відповідає за зв'язок зовнішнім світом".
Їдемо туди. Фараонівка знаходиться зовсім на кордоні з Молдовою, ми невеликий шматок — 30 км — десь годину їхали, дівчині з нашої команди навіть стало погано.
Ми змогли з Сергієм зідзвонитися. Зранку приїхали та нам сказали, що треба їхати в інше місто на "сеанс" (так Артем називає запис музики за допомогою технічного обладнання - авт.).
Посадили ми діда в машину, а онука закотила істерику: "Я з ним, я поїду тільки з ним". Тож поїхала разом з нами на сеанс до іншого музиканта.
Приїхали — грає музика, шашлики смажаться, сусідка прийшла на звук музики... Музиканти нот не знають, грають разом зі школи. Барабан зроблений зі шматка шкіри кози та сталевої бочки. Сергій — барабанник — може грати на всьому, що він бачить. Ритм музики — дрібний, рваний.
Артем Целіков розповідає про поїздку у Фараонівку, що на ОдещиніФото: О, Море
Приїжджали й на сеанс до українців. Село Лиман. Знайшли бабу Надю і бабу Марію. І посадили їх за столом. Дві жінки сидять, онук сидить. Дійшли до староміських пісень. На столі — помідори, чарка самогону. В результаті ці дві жіночки так нашу команду напоїли...
Фото: The Musical Heritage of Budzhak
Про експедицію в Буджак
Кожна експедиція — це приблизно 800 Гб відео: дві камери, окремо пишеться звук. Ми ж хочемо нарити трохи далі, поглибше, бо можуть грати й на колінах "Чорну кукушку", болгарську, чи "Червону руту". Це гарні пісні. Але ж ми хочемо давній пласт копнути, щось старе
І завжди йде розмова, вони щось грають, ми їх питаємо, намагаємося психологічно занурити в дитинство. Наприклад, ми кажемо: "А як колядували?" І вони перетворюються на дітей, що ходили, співали ці колядки.
Фольклор не можна дуже узагальнювати, кожний виконавець — це особистість зі своєю життєвою історією, зі своєю манерою виконання, як співу, так інструментальної музики. Тобто тут треба знати: "А де тут сам виконавець щось своє додав?"
А що на виході?
У нас поки чотири місяці йде проєкт. Є задача випустити з цих трьох з половиною терабайтів матеріалу 40 відео приблизно по 5 хвилин.
А надалі ми хочемо, щоб з цих матеріалів можна було робити культурологічні, етнологічні дослідження. І це буде публікуватися.
А ще ми не доїхали до липован, до багатьох болгарських сіл.
Сеанс записуФото: The Musical Heritage of Budzhak
Філософія проєкту
Одна з філософій цього проєкту, що про цей регіон не дуже знають. І тому, коли от до людей приїжджають Марта зі Львова, Слава з Запоріжжя, Артем з Арциза, з Києва, у деяких одразу радість — хтось обіймає, хтось цілує, хтось говорить: "Приїжджайте ще".
Тобто з одного боку здавалося це просто збирання матеріалу, а з іншого — культурне, емоційне єднання людей. Це те, що мене дуже тішить. Тому я дуже радий, що мені вдалося об'єднати близько всього 14 людей, що взяли участь в експедиціях. Вони дивилися на хати, вони куштували їжу, пили вино, і це теж лишилось в їхньому серці. І власне оцей закуточок — Буджак, — він об'єднує не тільки географічно, а й оцими глибокими соціальними, культурними зв'язками.
Фото: The Musical Heritage of Budzhak
Вдячні грантовій програмі «Спадщина. Простір для роботи», завдяки якій у нас зʼявилися гроші на закупівлю техніки й оплату витрат на експедиції, а також у нас зʼявився ментор у лиці Одеського художнього музею. Програма фінансується Фонду "Партнерство за сильну Україну" (ФПСУ) – це донорська програма, що фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. За спільної підтримки уряду України та урядів-партнерів Фонд реалізує проєкти в деокупованих і прифронтових громадах, а також на національному рівні.
Буджа́к (тур. Bucak — «кут», гаг. Bucak, рум. Bugeac), що включає Аккерма́нщину[прим. 1] та частково Подунав'я — історична область на півдні України між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем.
