Пробув у полоні і відкрив дитячий центр у Запоріжжі: історія волонтера Азата Азатяна

Зараз Азат мешкає у Запоріжжі й продовжує допомагати людям. Він голова громадської організації «Гарне місце». В місті також відкрив однойменний дитячий простір, у якому дітки можуть почуватися, як вдома.

У цьому відео він розповідає, як з'явилася ідея такого простору, про російський полон та любов до України.

У 2023 році син Азата гуляв у парку, в той час були прильоти. Хлопчик злякався й дзвонив батькам.

«Тоді ми з дружиною йшли й мріяли відкрити центр, де б діти могли почувати себе в безпеці й мати комунікацію між собою. Ми почали пошук приміщень. Знайшли, переробили трошки і мрія здійснилася».

За тиждень простір відвідує 500-600 дітей. Це діти із Запорізької області, які є вимушеними переселенцями.

«Це місце об'єднує. Діти почали дружити, спілкуватися».

Крім цього батьки комунікують, зустрічають людей зі своїх міст чи сіл, знайомих. Поки діти граються, то дорослі мають можливість випити кави на кухні й поспілкуватися.

У центрі діти граються, бешкетують. Але також і навчаються: викладачі проводять майстеркласи, викладають українську мову, англійську, математику, є уроки вокалу й гри на гітарі тощо. Навчання безкоштовне.

«У нас троє дітей, ми дивимося в чому є потреба і потім це робимо».

Спершу з дітьми працювало двоє людей — Азат і його дружина. Тепер у них є ціла команда — батьки й вчителі, які виїхали з окупації. Вони самі запропонували свої послуги. Охочих потрапити до центру багато, тож доводиться вставати в чергу.

«Усіх охочих не можемо взяти. Не вистачає ні вчителів, ні самої території. Але це ненадовго, бо незабаром відкриється ще одна локація для діток».

Волонтерство і 43 дні полону

Колись Азат жив на Донеччині, а тоді почалася російсько-українська війна.

«Це були блукання переселенця. Я такий не один, таких мільйони. Постійні пошуки праці, домівки. Це дуже складно. Ми пристосувалися і, вже наїздившись, в 2020 році придбали домівку в Бердянську і переїхали з сім'єю туди».

У 2022 році Бердянськ окупували російські війська. У травні Азат вивіз родину до Запоріжжя, а сам продовжив волонтерити й займався цим до останнього. Туди возив гуманітарну допомогу, ліки. А звідти — людей: цивільних і військових.

Каже, що розумів — на кону його життя, що може не повернутися. Щоразу як їхав з Бердянська, то прощався з сім'єю назавжди:

«Я розумів, яку ціну мені прийдеться за це платити. Але я це робив, бо хтось захищає мене мою родину, а хто буде думати за інших?»

6 липня Азат вів колону на виїзд з окупованої території, а на останньому блокпості його вже чекали. Про нього чули, адже він допомагав військовим, яким вдалося виїхати з Маріуполя (їх переховували, перевдягали тощо).

«Мені наказали встати на узбіччі й заарештували: на руки — застібки, на голову — мішок. Коли настав 43 день полону вони вкотре забрали до катівні і я думав, що мене знову катуватимуть. Але запитали, що я буду робити якщо мене відпустять. Сказав що поїду до дітей і дружини в Запоріжжя».

Азата відпустили й сказали, що в чоловіка є доба, щоб покинути територію. А ще змусили написати, що не вчиняли фізичного й морального насилля, а всі речі й коштовності повернули

Він добирався до Запоріжжя чотири дні.

«Не бачу себе ніде, крім України»

Азат багатодітний батько, тож можливість виїхати за кордон є. Але він виїздить лише у справах.

«Україна — моя любов і я не бачу себе ніде крім України. Люблю Запоріжжя, іноді виїжджаю в інші регіони й дивлюся як люди там живуть. І розумію, що Запоріжжя це моє. Мені хочеться повернутися до міста. Воно специфічне, сурове, але ми його любимо».

«Алло, лосось» — топовий заклад Маріуполя: як бренд відновив роботу у Запоріжжі?

Архітектура, як ілюстрація життя: екскурсія Запоріжжям з урбаністкою Наталею Лобач

Як шкільна психологиня стала кондитеркою і відкрила кафе у центрі Запоріжжя