Запорізька дизайнерка, популяризаторка конструктивістської архітектури — Наталія Лобач якнайкраще розповідає про запорізьке соцмісто. Це такий особливий й окремий шматочок історії Запоріжжя. Вже під час повномасштабного вторгнення росії Наталія створила серію плакатів, що висвітлюють російську агресію проти України й, зокрема, окупацію міст Запорізької області.

З Наталкою ми говорили про історію запорізького соцміста, її сучасну творчість та розвиток прифронтового міста.

Соцмісто

"Я колись опинилась у Соцмісті й закохалась в нього. В атмосферу місця, поєднання архітектури й ландшафту. Історію я відкривала поступово: з новою інформацією, з людьми, які знаються на періоді 1920-1930-х, на архітектурі модернізму, на культурі, з подорожей і дослідження модернізму в інших містах і країнах".

"Круглий" будинок у запорізькому сосмісті"Круглий" будинок у запорізькому сосмістіАвтор: свфтлина з відкритих джерел

Наталія каже, що найцікавіше в Соцмісті — це архітектура міжвоєнного періоду, експерименти в містобудуванні, соціальний і культурний експерименти, пошуки форми, сміливі рішення в складних умовах.

"Але насправді, для мене особисто, це відчуття місця, і тут я не можу бути об’єктивною. Не можу переконати, якщо комусь це місце не резонує. Але можу розказати про цікавий період в історії нашого міста, нашого народу на прикладі Соцміста", - каже Наталія Лобач.

Запорізьке соцмісто — це житловий масив, збудований у 1930-ті роки. Він побудований у стилі конструктивізму та післявоєнного сталінського ампіру. Історики кажуть, що цей ансамбль будівель є неабиякою цінністю. Навіть зараз — у 21-му столітті — соцмісто — це функціонуюча частина сучасного індустріального міста. Тут тобі й місто-сад, і місто-завод, і вікна-ілюмінатори в будинках, і особливі циліндричні під'їзди.

Архітектура соцміста ЗапоріжжяАрхітектура соцміста ЗапоріжжяАвтор: світлина з відкритих джерел

"Перші прогулянки Соцмістом під час повномасштабної війни я проводила для іноземних журналістів. Хотілось, щоб вони про наше місто знали не тільки, як про транзит на фронт. В Соцмісті є потужна модерністська архітектура і є її історія: індустріалізації ціною нашого села, життів наших людей, які вмирали від голодомору. Це такий складний мікс надсучасного мистецтва і кривавого минулого. І те, що ми чесно говоримо про наше непросте минуле, маркує нас, як глибоких людей, які не ховаються за казковою історією. І це все разом дуже вражає людей, які приїжджають до нас", — каже Наталія Лобач.

Попри повномасштабну війну, Соцмісто, як і раніше, приваблює людей, ба більше, містян.

"Я рада проводити екскурсію для місцевих мешканців і мешканок, дуже люблю, коли люди відкривають для себе нові місця", — говорить Наталія.

"Радію, коли приходять люди, що вимушено приїхали до міста через російську агресію. Мені хочеться, аби вони відчули, що їх приймають, аби знайшли в Запоріжжі своє і цікаве"

Наталія Лобач Наталія Лобач - запорізька дизайнерка, популяризаторка конструктивіської архітектуриАвтор: фото надане Наталією Лобач

Показати Південь в боротьбі

З початком повномасштабної війни Наталія Лобач створила серію переважно сатиричних плакатів, що висвітлюють російську агресію. В сюжетах дизайнерки — покарання, яке неминуче отримають агресори за свої дії на території України.

плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
Плакати запорізької дизайнерки Наталії Лобач


"Я робила дуже прості картинки це наш опір російській агресії. Вони про опір нашого регіону, насамперед. Мені хотілось показати наш степ, наш південь в боротьбі. Міста й містечка, які зневажливо називали "ватними", виходили на тисячні акції проти російських загарбників, лягали під танки й бронетехніку. Плакати – це якась крапля, аби відзначити цей героїчний опір. А теми й сюжети не треба було особливо вигадувати, новини все диктували.
Бувало, що люди просили щось зробити про свій населений пункт. З Вербовим, скажімо, так було. Приходили відгуки, що в окупованому Токмаку або Мелітополі бачать плакати, і це підтримує. Бо люди розуміють, що про них пам’ятають, знають про опір",
— підкреслює мисткиня.

плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
плакат Наталії Лобачфото надане авторкою
Плакати Наталії Лобач, що висвітлюють російську війскову агресію проти України та окупацію міст Запорізької області


Перша експозиція плакатів Наталії Лобач відбулася у травні 2022 року, коли Туристичний інформаційний центр запропонував зробити вуличну експозицію. Плакати виставити у вікнах центру.

"Було страшно насправді, бо це перші місяці війни. Відчувалось, що місто дуже закрите, але, виявилось, що це було потрібно містянам. Я не очікувала, що так багато людей прийде і стільки відгуків буде. Це ж дуже прості, часами примітивні візуальні меседжі, але якось вони "зайшли" тоді. Після цього плакати виставлялись в Києві, Осло, в Магдебурзі була персональна виставка", — говорить дизайнерка.

"Зараз я нечасто роблю плакати. Іноді виникає, як на День народження Шевченка, зобразити Катерину, яка помстилась вже тому москалю. Ну бо скільки можна страждати?"

Плакат Наталії ЛобачКатерина помстилася москалю. Плакат Наталії ЛобачАвтор: фото надане авторкою плаката

Культура міста

Майже щосуботи Наталія з друзями проводить лекції про історію й культуру.

"Я люблю культурний і мистецький процес, який відбувається в місті. У нас класні нові бібліотеки, де проходять майстер-класи, лекції, дискусії. У нас постійно відкриваються виставки сучасних українських художників й художниць. Йдуть театральні прем’єри. Льона Радченко організовує культурні івенти. Чудові крафтові музеї роблять свої заходи й запрошують гостей. Культура це і є ми", — впевнена Наталія Лобач.

На думку художниці, радянська влада використовувала мистецтво, аби створювати свою реальність і змушувати вірити в неї.
"Коли люди вмирали від голодомору, вони показували картини, де радянська людина сидить за щедрим столом і радіє комунізму. Радянська влада робила мистецтво брехливим і непотрібним. Зараз ми повертаємо собі с мистецтво і свою культуру. Це мова, якою ми говоримо про себе, говоримо тут і говоримо у всьому світі".

"Так само сьогодні держава-агресор намагається створити альтернативну реальність. Але робить це інтенсивніше, ніж за радянські часи. Фейкові новини, вкиди, маніпуляції вимірюються десятками-сотнями за день. Думаю, мистецтво сьогодні не так активно вони використовують, але там не дуже є, що використовувати"

Попри все Наталія Лобач залишається в рідному Запоріжжі.

"Думаю, у всіх свої причини залишатися. Я радію, коли дізнаюсь, що хтось тут залишився, або повернулись. І розумію, коли не можуть повернутись. З війною люди, стали мені більш близькими. Так багато і добрих, і надзвичайно сміливих справ робиться, я більше на це стала звертати увагу. Радію зараз бізнесам, які відкриваються в Запоріжжі, особливо, коли відкривають люди, які змушені були переїхати через війну. Я тут залишаюсь, бо моя сім’я тут. І це моє місто, мені подобається бути частиною його розвитку, бути частиною нашого тилу", — каже Наталія.

Художниця вважає: найголовніше, чого сьогодні не вистачає для розвитку прифронтового міста — це відчуття безпеки та людей.

"У мене немає стратегічного бачення розвитку міста, думаю, для цього якісь окремі скіли потрібні. Не вистачає безпеки й людей, втім, я бачу розвиток і бачу бажання розвитися. Це радує".