Зима в Карпатах — це щоразу нове випробування й водночас особлива атмосфера. Повітря на висоті більш розріджене, а гори, що вкривають приблизно п'яту частину поверхні нашої Землі, ніби дитя усіх стихій природи.

«Гори народжені у вогні вулканів, застиглі у земній корі, вмиті водами і витесані вітром», — розповідає тревел-блогерка Валерія Мікульська.

Озеро Синевир: заспані очі Карпат

Перша зупинка експедиції — Дике озерце. Ця високогірна водойма розташована у межах Синевирського національного парку на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря.

Шлях до озера пролягає крізь розкішний смерековий ліс. Смерека — це підвид ялини, який найгустіше вкриває українські Карпати

За сприятливих умов ці дерева можуть жити більше півтисячоліття.

«До кінцевої зупинки — 4 кілометри маршруту стрімкими стежинами. Це добре промаркований і відносно легкий шлях у гори, але взимку варто бути вдвічі обачнішими», — застерігає Валерія.

Дике озерце, як і його більший брат Синевир, має завальне походження. Найбільша глибина — 10 метрів. Взимку водойма вкрита снігом, а влітку має темно-коричневий відтінок через природний процес заболочення.

Колочава: село-музей просто неба

Наступний пункт подорожі — село Колочава. Це справжня машина часу, де на трьох гектарах землі розташувався музей «Старе Село».

«За звичайним парканом я щойно припаркувала автівку, а тут вже все підводи, колоритні дерев'яні хатки, дороги вимощені вручну», — ділиться враженнями блогерка.

У музеї під відкритим небом можна побачити:

  • Старовинну школу в церкві
  • Майстерню шустера (чоботаря)
  • Угорську жандармерію
  • Єврейську корчму

Юрій, провідник музею, розповідає: «Колочава, як і все Закарпаття, проживала у складі Австро-Угорщини, Чехословацької республіки, під час Другої світової — Угорщини, потім — СРСР. Тому за кожний історичний період тут відклався певний слід».

Пташиний двір Колочави

Особливою гордістю села є пташиний двір Василя — колочавця, який вже півстоліття займається розведенням екзотичних птахів. У його дворі розрісся чималий ангар для пернатих.

«Слухайте, ну я розумію, що в Ужгороді вже висадили пальми, але бачити яскравих папуг посеред Карпат — це просто диво», — дивується Валерія

Колекція налічує 50 видів екзотичних папуг з усіх континентів світу. Загалом пташина родина Василя налічує до тисячі особин.

«Екзоти чудово переносять карпатські морози, — розповідає господар. — Якщо з Африки чи Південної Америки привезти пташку, вона може змерзнути, але потихеньку привикає».

Лижний курорт Ізки

Для активного відпочинку Валерія обрала курорт Ізки — невеликий, але затишний, оточений боржавськими полонинами.

«Лижний спорт — це дуже красиво, але й небезпечно, якщо невміло», — зауважує блогерка.

Інструктор Олекса, якого жартома називають «дідусем-чарівником», вже 11 років вчить туристів кататися на лижах. З його допомогою Валерія опановує базові навички:

  • Підйом «драбинкою»
  • Гальмування «плугом»
  • Правильне падіння при втраті контролю

На території курорту облаштовано близько десятка гірськолижних трас середньої та низької складності. Їхня довжина — від одного до трьох кілометрів.

Село Річка і секрет гуні

У селі Річка мандрівниця знайомиться з місцевим ремеслом — виготовленням гуні, традиційного карпатського одягу.

«Наше село поконвіків славиться гунями. Це ремесло передається від матері до дочки, і ми горді з того, що в нас є такий оберіг», — розповідає майстриня Ольга.

Процес виготовлення гуні починається з весни, коли обстригають овець. Потім вовну перечесують на спеціальній щітці, прядуть нитки і тчуть на верстаті

Унікальним елементом виробництва є «валило» — природний пристрій на стрімкій воді для валяння тканини. Цей винахід горян працює незалежно від електроенергії.

«Гірська річка у селі Річка століттями дооздоблює кропітку роботу майстринь», — зазначає блогерка.

Столиця паприки — Велика Добронь

Одним із цікавих гастрономічних пунктів подорожі стало село Велика Добронь — неофіційна столиця паприки.

Віктор, місцевий господар, показує, як вирощують перець. «Півстоліття тому, — згадує він, — Добронь виглядала як суцільна червона пляма — стільки було тут перцю».

Процес виготовлення приправи включає вирощування перцю, сушіння на свіжому повітрі і подальше мелення. Щоб отримати кілограм приправи, потрібно виростити 10 кілограмів перцю.

Блогерка куштує традиційний угорський паприкаш — страву, назва якої говорить сама за себе. «Паприкаш — це просто назва страви, приправленої паприкою. Тут є два види — курячий та рибний», — пояснює Віктор.

Термальні води Закарпаття

Лікувально-оздоровчі комплекси Закарпаття — окрема перлина краю. Валерія відвідує санаторій «Теплиця», розташований у підніжжі Чорної гори.

«Якщо уявити весь об'єм мінеральних вод Закарпаття, вийде криниця просто гігантських масштабів», — захоплюється мандрівниця

У санаторії використовується власна мінеральна й термальна вода, що видобувається з глибини майже кілометр. На виході вона має комфортну температуру близько 40°C.

Лікар пояснює: «Вода на виході гірко-солона, високомінералізована, містить до 45 г солі на літр і має у своєму складі цінні мінерали та мікроелементи».

Блогерка випробовує на собі різні процедури:

  • Купання в термальному басейні
  • Гідромасаж у мінеральній ванні
  • Аромаванну з карпатських трав

Обавський камінь — гірський амфітеатр

Завершується подорож біля підніжжя Обавського каменя — геологічної пам'ятки, що являє собою кратер одного з півтора десятка вулканів, які колись діяли на території України.

«Уявіть собі велетенський амфітеатр, де ніби за руки тримаються два гірських хребти», — описує це місце Валерія

Скелясті стіни сягають висоти 80 метрів. Структура каміння нагадує шарувате тісто — ніби хтось навмисне складав ці велетенські скульптури шар за шаром.

«Обавський вулкан зберіг чимало видів вулканічних порід. Взимку тут треба бути обережним — вулканічний п'єдестал ніби лоно, що пригортає ліс, але з 80-метрової висоти навряд чи підхопить», — застерігає блогерка.

«Закарпаття взимку схоже на затишну колибу в засніженій шапці поміж духмяних лісів, із традиціями, що саме в цю пору достигають, стають максимально пряними та теплими», — підсумовує Валерія Мікульська.



Джерело: Tour de Ukraine