"Коли ти вижив після вибуху – хочеться радіти", – розповідає Саша, героїня нового випуску проєкту "Мій дім на мапі". До війни вона була професійною яхтсменкою в клубі "Азовсталь", а в березні 2022-го знімала на відео останні дні рідного Маріуполя.

Про яхт-клуб "Азовсталь" та Червоний Хрест

"Там все моє життя було, всі мої друзі, всі мої травми, всі мої перемоги", – згадує дівчина про яхт-клуб, де тренувалася з семи років. Змагання в Севастополі, Києві, Каховці, виступи за кордоном – все це лишилося в минулому, коли почалася повномасштабна війна.

У перші дні окупації Саша з родиною працювали волонтерами Червоного Хреста. "Ми щодня зустрічалися, возили їжу, воду, ліки. До четвертої їздили містом, а з п'ятої була комендантська година", – пригадує вона.

8 березня авіабомба впала за 10 метрів від укриття волонтерів. Цей момент потрапив на камеру сестри Саші. "У неї такий рефлекс – щось відбувається, треба знімати. Це виявився гарний рефлекс, бо я використала ці кадри у своєму фільмі", – пояснює дівчина.

Чому фільм називається "Радість"

Саша назвала свій документальний фільм "Радість" – бо навіть у найстрашніші дні знаходила сили співати й танцювати. "Не хочеться плакати в свій останній день. Краще просто веселитись, насолоджуватись, робити максимум з того, що можеш", – каже вона.

15 березня Саші вдалося виїхати з Маріуполя. В Німеччині вона продовжила займатися вітрильним спортом – зібрала команду українських біженок, які зайняли шосте місце на змаганнях Хельга Кап у Гамбурзі серед 60 яхт.

Проєкт "Мій дім на мапі" збирає історії українців, чиї міста змінила війна. Кожен спогад – це точка на карті, яка оживає через розповіді про рідні вулиці, будинки та знакові місця.

В Маріуполі треба біля моря зустрічати світанки. Історія Індіри
Про море, тюльпани і зустрічі "на драмі". Історія маріупольчанки Валентини