“Перефарбований лис” — київський проєкт, що допомагає не тільки зрозуміти глибше українську літературу, зокрема класиків, а подивитись на те, що було незрозуміло в школі, свідомими очима. Киянки створили серію подкастів для занурення в українську літературу. А також захоплюючі настільні ігри по рідній класиці.
Близько 25 запоріжців днями грали в “мафію” по роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли як ясла повні?”.
Валентина Мержиєвська, Марія Діденко - проєкт "Перефарбований лис" Фото: надане Валентиною Мержиєвською
Рольова "мафія", щоб заглибитися в літературу
“За столом: історик, психолог, бухгалтерка, вчителька фізики, вчителька німецької мови, вчителька української літератури, дві журналістки, культурологиня, офтальмологиня, хореографиня, і ще декілька людей, чиїх професій я не пам’ятаю. Всі дуже різні, але всіх цих людей обʼєднує одна мета — заглибитися у культурну літературну спадщину, що нам залишили пращури. Пізнавати. Себе, інших, історію, вплив твору на сучасні тенденції культури, дослідження самого твору і мотиви персонажів
І от нам пропонують обрати ролі й спробувати максимально вжитися у них”, — каже учасниця гри психологиня Катерина Чернова.
Рольовка проєкту "Перефарбований лис". Запоріжжя
Дві години захватної “мафії” з літературними персонажами — це не тільки знайомство з компанією, що зібралась за столом запорізької бібліотеки, а й інший погляд на роман класика, який захотілось перечитати не “шкільними” очима. Не з-під палки, а за власним бажанням.
Власне настолки “Перефарбований лис” народилися з однойменних подкастів. Співзасновниця альтернативної школи БеркоШко Валентина Мержиєвська започаткувала проєкт "ПереФарбований лис" разом з командою однодумців, зокрема психологинею Марією Діденко.
Навесні 2022-го, прочитавши вірші Михайля Семенка, занурились у свободу слова в футуризмі, каже Валентина Мержиєвська. Оскільки українцям, на думку авторів, трішки бракувало свободи, то прийшла ідея гри, бо саме у грі люди можуть розслабитись й спробувати різні форми поведінки: коли є варіативність, можна переграти.
“В грі немає фатальності й це класно. Перша гра, яку ми вигадали, це була рольова гра по “Кайдашевій сім'ї”. Мої діти грають в рольові ігри, і я із задоволенням за цим спостерігаю. В якийсь момент ми це поєднали й вийшло дуже круто”, — розповідає Валентина Мержиєвська.
А далі автори почали шукати твори, які по суті підходять під певну форму гри. Наприклад, гра за романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли як ясла повні?”, яка пройшла у Запоріжжі, — це кримінальна драма, яка підходить саме для гри в стилі “мафії”. “Intermezzo у нас — гра-медитація. Ми дивимось, яка саме ігрова механіка підходить, а потім поєднуємо й обкатуємо".
“Обкатувати” й дошліфовувати ігри доводиться багато разів у власній команді, перш ніж запропонувати назагал. На основі цієї роботи з'явилась спільнота амбасадорів, в якій постійно відпрацьовується механіка гри.
“Коли є ідея, то створити гру нескладно. Складніше навчити людей проводити. Тому ми зараз шукаємо шляхи, як передавати ці знання іншим. Бо я, наприклад, впевнена, що “мафія” по роману “Хіба ревуть воли” цікавіша, ніж просто “мафія”. Тому важливо навчити людей грати й проводити. Є люди, які звикли працювати зі спільнотами й зрозуміло проводити ігри їм простіше. А от вчителі, які звикли, що їх школярі просто слухають, вони не розуміють, що тут потрібен інший підхід”, — говорить Валентина Мержиєвська.
Рольова гра за романом Панаса Мирного. Запоріжжя
Основна мета зовсім не освітня, як могло б здатися, на перший погляд, а рефлексії та аналіз поведінки тут та тепер. Помітити схожість з яскравими літературними персонажами. Це трансформаційний проєкт про самоаналіз, каже авторка.
“Щоб грати в гру, не обов'язково знати сюжет літературного твору. Так, це може допомогти, але ми не ставимо таку умову, щоб не відлякувати людей. Можливо після гри людина захоче перечитати й подивитись на твір іншими очима”, — говорить співзасновниця проєкту Валентина Мержиєвська.
“Розширити репертуар поведінки — це основна мета. Плюс ми хочемо показати, що ті спогади, які у нас лишились про українську літературу зі школи, вони вже не актуальні. Тому що українська література більша й глибша. І тому ми от вже зараз записали 9-й сезон подкасту й вже відійшли від шкільної літератури. Бо ми хочемо зацікавити людей нашою класикою. Щоб зникло почуття меншовартості й люди побачили, що у нас багато крутих творів. Просто нам їх чомусь не давали вчити”, — розповідає Валентина.
Рольова гра за романом "Хіба ревуть воли як ясла повні"
Є шість ігор за літературними творами
“Для мене часові рамки стерлися і я на період гри потрапила у 1860-ті і спробувала подивитися на те життя крізь призму тих обставин. Відсутність писемності, наприклад. Завершивши гру, знайшла у своїх "кишенях свідомості" зернятка для аналізу, але головну думку після цієї гри я хочу винести таку: ЗНАЙ СВОЮ ІСТОРІЮ. Це є та сама пропаща сила, яку українці нині невпинно шукають. Пошук свого коріння та прийняття української національної ідентичності у своєму серці стає опорою і мотивацією для боротьби та заяви про нашу волю. Мужню і Незламну. Тішуся й дякую, що подібних авторських проєктів більшає”, — поділилася враженням від гри Катерина Чернова.
Загалом вже зараз команда створила шість ігор за класичними літературними творами. Ігри готуються до широкого друку — згодом вони з'являться в продажу. Щобільше, автори та амбасадори готові надати допомогу в їх опануванні.
“Дуже класно, що у Запоріжжі зібралося стільки різних людей пограти — люди з різних сфер та різних професій. Дуже часто це буває так, що збираються вчителі тощо. Тоді не так цікаво. А тут настільки різний досвід у людей. Але ж наскільки всі вживаються в образи! Для когось це можливо взагалі перший досвід акторської гри”, — відгукнулась організаторка.
Валентина Мержиєвська Фото: Валентина Мержиєвська
Літературні подкасти для дорослих
Але почалося все з подкастів. Літературні подкасти “Перефарбований лис” народилися з бажання талановитих людей переосмислити українську класику й подивитись на неї не очима школярів, а дорослих людей з певним бекграундом.
“Ми у 2020-му році запустили літературний подкаст. Все почалось з того, що ми з Машею Діденко консультували авторів про те, як писати для дітей нескладні теми. Ми зрозуміли, що якщо ми то пишемо для сучасних авторів, то можемо під такою ж оптикою подивитись на класичні твори”, — розповідає співзасновниця проєкту Валентина Мержиєвська.
Валентина каже, що дуже важливо вишукувати психологічні аспекти, які висвітлені у творах, позаяк в цьому є “кільцева властивість”, бо письменники, створюючи персонажів, спостерігають за людьми поруч і змальовують риси, притаманні українському суспільству в різні історичні періоди.
Марія Діденко й Валентина МержиєвськаФото: надане Валентиною
“Коли люди читають тексти, вони наслідують тій чи іншою мірою поведінку персонажів. Вони можуть захоплюватись якимись проявами, перебирати якісь фразочки або манери у персонажів, які їм подобаються”, — вважає співзасновниця проєкту “Перефарбований лис”.
“Ми почали записувати подкасти по класиці й аналізувати, що адекватне. Наприклад, ми знаходимо твори, де описані хороші життєві стратегії, які можна собі брати в сучасне життя. Особливо, коли, наприклад, про війну. Ти розумієш, що люди писали про той ранній досвід, який ми зараз можемо запозичити. З цього ми почали”.
Валентина Мержиєвська підкреслює, що для розуміння, дуже важливо знати історичний контекст — період, коли текст був написаний: або в якому періоді жив автор, або який період він змальовує.
“От, наприклад, Іван Франко писав “Захара Беркута” в 19-му столітті, але писав він про події монгольської навали. Тому, щоб зрозуміти цей текст, треба розуміти й історичні події, коли це відбувалося та за яких умов — коли Україна була розділена між двома імперіями. Тобто для нас література — це ще й екскурс в історію”, — говорить Валентина.
Засновниці проєкту "Перефарбований лис"Фото: надане Валентиною Мержиєвською
Врешті решт, за словами співзасновниці проєкту, важливо не тільки відкривати нових авторів, а й переосмислювати тексти та обмінюватись думками з авдиторією.
“Перефарбований лис” — це маленька крапля української культури, яку ми зараз заново відкриваємо для себе”.