Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Сміхотерапія, як професія
Ольга Сєрих — професійна ведуча, організаторка свят, заходів різного масштабу та формату. У 2015 році Оля створила Агентство активних подій «kruTeam» та відкрила ГО "Сміхоноси". Окрім роботи, команда постійно займається волонтерською діяльністю: разом з командою втілює таку особливу практику, як "терапевтична клоунада" в Запоріжжі та в Україні.
"Терапевтична клоунада — це особливий вид психоемоційної підтримки для дітей та дорослих, які знаходяться в складних життєвих обставинах. Методи роботи наших клоунів-лікарів — ігротерапія та клоуносміхотерапія. Це індивідуальний підхід до кожної дитини та людини", — пояснює Оля.
Волонтерка Ольга Сєрих
Сміхоноси
Волонтерка розповідає, що саме інститутське захоплення творчістю, переросло у справу всього життя. Тож спочатку Оля створила команду аніматорів для дитячих свят, які грали з малечею, а потім з командою вирішили радувати дорослих, маленьких та працівників великих компаній та бізнесів.
“Обожнюю організаторську роботу, де важлива кожна деталь та дрібниця. Де з кожним клієнтом проживали його історію життя: веселі та захопливі, наснажливі та романтичні.
Свої заходи ми старалися завжди наповнювати легкістю, щирістю, позитивом та душевністю. Багато з наших клієнтів стали близькими друзями, бо нас об’єднали спільні емоції й проживання”, — каже Ольга Сєрих.
Ольга Сєрих
Однак початок повномасштабної війни вніс свої сумні зміни в роботу організаторів свят — не просто незручності, а розуміння геть інших пріоритетів у людей. Втім, почалося ще з ковіду.
“Коли настав ковід, а після і війна, здавалося, що нашій діяльності прийшов кінець. На початку так і було, бо свята — це не першочергові потреби суспільства. Але нам цікаво було знайти ті заняття, які в цей період життя будуть приносити користь та ефект. Ми не полишали допомагати робити свята людям, які люблять життя та розуміють цінність почуттів. Звісно, багато клієнтів роз’їхалися по різних країнах світу. Замовлень практично не було, та і вся команда стала волонтерами з початком повномасштабки”.
Втім, українців не так просто зламати.
Сьогодні івенти повертають людей до життя, тож справа розвивається попри все.
Організаторка святкових подій зазначає, що в неї "по суті, дві справи життя, але один намір: щаслива я, щасливі діти, щаслива Україна". Вона підкреслює, що свята та заходи — це те, що вона вміє робити, і завдяки ним "люди згадують, що таке справжні живі емоції від щирості взаємодії, від усвідомлення, що я можу зробити, від своїх талантів і досягнень".
Для розвитку своєї справи сьогодні пишуть гранти та відкрили простір "Творчий Хаб", в якому пропонують дітям та дорослим поринути у світ гри. У своїй діяльності допомагають людям повернути собі свою легкість, дитячий задор та мрію, без якої життя втрачає сенс. Ольга вважає, що "сила всіх українців — в справжній любові, хто б там що не казав". Попри те, що в неї дуже творчий підхід до бізнесу, все працює, адже "є справжній вектор — служити людям".
Професійна спільнота
Початок вторгнення: заспокоїти себе зимовим купанням в Дніпрі
Як і більшість українців, Ольга Сєрих переживала звістку про повномасштабне вторгнення ворога на територію нашої країни з підсиленою тривожністю. Втім, Оля, як людина активна й креативна, обрала геть незвичний спосіб впоратися з тривогою.
“23 лютого 2022 року моє тіло почало колотитися само по собі. Відчуття максимального страху та внутрішнього хаосу не давали спокою. Тому, я вирішила поїхати на Хортицю, щоб покупатися та трошки заспокоїтися. Це вдалося, але ненадовго”, — пригадує волонтерка.
Ольга Сєрих з командою волонтерського штабу "Паляниця"
Безсонна ніч далася в знаки на ранок наступного дня. Інфопотік був потужним та нестримним.
“З усіх каналів кричали про вторгнення і було дуже лячно і незрозуміло. Сну не було два дні підряд, бо відчувала підвищену відповідальність за сина, сім’ю, за рідних. Мені здавалося, якщо я не буду спати, то все мине. Тіло було сковане та тяжке. Думки заплутані та хаотичні. Я не знала, що робити, але одразу зрозуміла, що не можна сидіти на місці — потрібно діяти", — ділиться Оля.
Поговорили з чоловіком про те, що будуть робити, вирішили нікуди не тікати, а захищати себе, місто та країну. Сотні дзвінків від друзів, колег, знайомих з бажанням чимось допомогти, організуватись, затвердили в жінці бажання гуртувати людей і робити свою улюблену організаторську роботу в реальних умовах життя.
Запорізька активістка обрала допомогу рідному місту в скрутний час. І практично одразу в її житті з'явилася друга родина — волонтерський штаб “Паляниця”, який з початку вторгнення надавав найпотужнішу допомогу.
Волонтери "Паляниці"
Волонтерка “Паляниці”
В команді волонтерського центру "Паляниця" Оля з’явилась в перших числах березня, перед цим попрацювавши в іншому волонтерському центрі.
“Мене запросила подруга, яка і познайомила з роботою всієї команди. Пів команди я знала, з іншими знайомились по ходу роботи. Мене дуже вразила згуртованість, самовідданість та стресостійкість всіх волонтерів. На той момент їх було понад 600 людей. Зі сторони все це виглядало, як великий мурашник, який рухається, живе, працює, як єдиний механізм. І ним потрібно було якось управляти, бо кожного дня були нові виклики та запити”, — говорить волонтерка.
Отже, маючи неабиякий досвід в організації подій, Оля стала керівницею напрямку гуманітарних питань в "Паляниці".
Волонтерка каже, що все почалося з протитанкових їжаків, потім члени команди виробляли бронежилети з ресор, відкрили відділ евакуації, відновлювали будинки після прильотів, отримували тони гуманітарної допомоги й направляли її туди, де чекають та потребують. Закупали машини для військових, дрони, обладнання, тепловізори. Привозили машини швидкої допомоги й передавали у військові частини. Годували військових та тероборону.
Терапевтичні обійми
“Нам допомагали друзі з різних країн світу, за що їм честь та шана. Чого ми тільки не робили! Вся робота була без вихідних і до пізнього вечора. Зараз згадую, і не вірю, що таке було можливе. Відчуття колосальної синергії, командної праці, натхнення та взаємодопомоги не полишало нас перші декілька місяців. Кожен волонтер викладався максимально, бо розумів, що саме від нього залежить загальний результат. Ми, навіть, встигали організовувати свята для всіх волонтерів, щоб підтримати їх енергію та мотивувати працювати далі, задля спільного позитивного результату”, — згадує Ольга Сєрих.
Похід гірськими кряжами дітьми. Літній табір
Незламне Запоріжжя
Ольга каже, що навіть попри всю тривожність й розгубленість на початку війни, вона не думала виїжджати з рідного прифронтового міста. Хоча, при цьому велика частка запоріжців евакуювалася вже в перші дні війни, а ще одна частина поїхала після того, як окупанти Запорізьку захопили атомну станцію.
“Запоріжжя люблю з дитинства. Це точно "моє" місто: найкрасивіше, найзагадковіше та найприємніше з усіх. Куди хочеться повертатися та знов бути. Люблю його "шорсткість" та неідеальність. Люблю відкритих та справедливих запорізьких людей. Навіть, повітря наше люблю, особливо та чесно. Відчуваю силу та енергію, знаходячись тут. Тому думок про виїзд практично не було. Була впевненість в тому, що ті, хто лишається — опора міста. Не засуджую людей, які виїхали. В кожного був свій вибір та рішення. Я обрала Запоріжжя. І воно вдячне мені за це. Бо для мене Запоріжжя — це живий організм, який розвивається та росте”, — розповідає волонтерка.
Ольга Сєрих
Оля вважає, що єдиний шлях позитивного розвитку міста — це чесна й дієва влада, а також активні городяни, яким не байдуже, що буде з Запоріжжям.
“Для мене Запоріжжя — місто, яке прагне розвитку. І я вважаю, що тільки від нас самих залежить те, яким саме воно буде".
За словами Ольги, попри прифронтові умови, ціла низка громадських організацій, благодійних фондів, волонтерських об’єднань і небайдужих людей кожного дня працюють над зміцненням його потенціалу та потужності. Вона вважає, що майбутнє саме за такою владою: чесною, дієвою та ефективною.
"Щиро хочу, щоб наше місто було квітучим та облагородженим, з сучасними парками та скверами, з можливостями для людей з особливими потребами та інвалідністю, з натхненними митцями та творцями свого життя. Зі здоровими дітками, які мають дитинство та перспективне майбутнє з волею та вибором. Я вірю в це. Я роблю це”, — говорить активістка.
