Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Своїми думками про значення і міфи Одеси в умовах повномасштабної війни Зоя Казанжи розповіла у інтерв'ю виданню Інтент.
Чому Одеса приваблює переселенців?
Зоя переконана, що з огляду на свою історію Одеса має дуже багато оцього досвіду пересування світом. Адже одесити постійно виїздили в Ізраїль, Сполучені Штати, чи в інші країни світу, працюючи на суднах під прапорами інших держав.
Зрештою, багато в чому Одесу прославили якраз ненароджені в Одесі. Тому немає нічого дивного в тому, що після початку повномасштабної війни багато українців з Херсона, Миколаєва чи Харкова приїхали саме сюди. Бо Одеса зрозуміла цим містам.
«Чому вони тут себе нормально почувають? Тому що в Одесі всі себе нормально почувають! Тут гарний клімат і дуже відкриті люди. Тут є море, смачна їжа, і непогана інфраструктура.
Наше місто є інфраструктурним хабом, тому що (не зважаючи на війну) наш порт все одно працює. Ми можемо дістатися досить швидко до Румунії чи Молдови й поїхати собі далі. Тобто, тут співпало дуже багато таких чинників (для того, щоб) справді можна було почувати себе добре», – рефлексує журналістка.
Як один із прикладів цієї зрозумілості, Зоя наводить історію знайомства з переселенцем з Дніпра у ліфті свого дому. «Як вам у нас?», – запитує Зоя. «Добре, Одеса класна», – відповідає їй новий мешканець міста.
«Оце «Одеса класна» (стало) словоформою, яка закріпилася в уяві. Одеса – це щось таке, куди можна приїхати й відпочити душею, тілом, серцем... І це дуже добре! Це варто підтримувати на всіх рівнях: на локальному, національному та світовому. Тобто, ми взагалі круте місто», – переконана Казанжи.
Як впливають міфи Одеси та Одещини на регіон сьогодні
Зоя згадує, що одне із давніших опитувань показало виявило дуже цікаву рису ментальності одеситів.
З одного боку, на питання «Хто ми є?» містяни дуже часто відповідали, визначаючи себе через свободу і суб'єктність, яку виводили ще з часів порто-франко. З іншого, на питання «Чого ми хочемо?» одесити давали патерналістські відповіді про те, що хтось має прийти і вирішити їхні проблеми за них.
Однак у 2014-му році місто, на думку Казанжи, дуже чітко заявило про те, що Одеса – це Україна. Тож у 2022-му році Одесі вже не треба було визначатися. На додаток, із початком повномасштабної війни Одеса почала переосмислювати свої міфи, зокрема актуалізовуючи історії про підприємницький дух міста.
Одним із таких переосмислень, симпатичних Зої, стала трансформація кримінального «Одеса – мама, Ростов – папа» в «Одеса – мати, а Миколаїв – тато». Нове гасло, за словами журналістки, постало завдяки ролі Миколаївщини в обороні Півдня і вдячності одеситів за те, що у 2022 році сусідній регіон зупинив наступ агресора.
За понад три десятиліття свого життя в Одесі Казанжи (що походить із Бессарабії) дуже довго не наважувалась визначати себе як одеситку, бо її відштовхували стереотипи, що побудували довкола міста. Однак із початком війни вони розчинилися, й Одеса остаточно перетворилася на спільноту людей, що готові себе захищати й допомагати іншим. І до такого образу Одеси їй дуже хочеться бути причетною.
«Я хочу говорити про те, що я одеситка. Бо це місто, яке я відчуваю шкірою, розумію серцем і пояснюю мозком. Це таке (неповторне) враження, коли я ту Паланку (КПП на кордоні з Молдовою – О, море) перетинаю і я думаю: Боже!
І все, що я казала колись про невпорядковані клумби, (вже не має значення). Бо коли ти наводиш лад у своєму житті, тобі хочеться, щоб і навкруги було все чепурненьке, як в Німеччині. Але я люблю Одесу, бо вона – моя», – зізнається Казанжи.
