Як пережити стрес під час війни: поради від психологині Яни Сасіної з Запоріжжя

Ми говорили з Яною про те, наскільки реально витягувати людей зі складних станів і давати надію на повернення до нормально життя під час війни.

Яна Сасіна. ЗапоріжжяАвтор: Єва Миронова

“Психологи на війні”. Допомога херсонцям

Влітку 2023-го року Яна Сасіна працювала у проєкті "Психологи на війні". Вона каже, що спочатку з колегами — кризовими психологами, психотерапевтами та лікарями — виїжджали до Запорізької області, працювали безпосередньо з людьми, які постраждали від війни, а також майбутніми соціальними працівниками.

Локація допомоги змінилася 6 червня 2023 року, коли російські окупанти підірвали Каховську ГЕС, й затопило будинки херсонців.

Затоплена Херсонська область. Підрив окупантами Каховської ГЕСАвтор: фото з відкритих джерел

“Ми прийняли рішення почати консультувати людей, які втратили домівки через підрив греблі. Поміж іншим специфіка нашої роботи у Херсоні полягала у тому, що з більшістю людей, з якими ми проводили кризові консультації, мали змогу побачитися лише один раз — у наступний наш приїзд вони частіше за все були відсутніми: хтось одразу їхав наводити лад у затоплених оселях, як тільки було отримано офіційний дозвіл, хтось змінював місце тимчасового проживання. Це лишало нас із відчуттям невідомості та безсилля”, — пригадує психотерапевтка.

У Херсоні, я часто чула від людей про те, як очікуване і радісне майоріння українських прапорів у місті поклало початок нескінченним обстрілам та болісному шляху щоденного проживання війни

Цікаво, що нерідко й херсонці допомагали психологам. Особливо під час обстрілів.

“Інколи під час обстрілів ми ніби мінялися ролями, і вже клієнти ставали тими, хто хотів заспокоїти, чітко відрізняючи вихід від прильоту, намагаючись вберегти нас. Наша присутність у їхньому просторі, а не навпаки, сприймалася як готовність буквально взаємодіяти з їхніми цілодобовими жахами. У певні моменти ми брали на себе задачі соціальних працівників та волонтерів — купували продукти сім’ям, допомагали знайти житло. Після завершення цієї стадії проєкту у вересні 2023-го я і досі підтримую зв’язок із деякими сім’ями, збираю кошти на їхні потреби”, — розказує Яна Сасіна.

Обстріляний російськими окупантами ХерсонАвтор: фото з відкритих джерел

Наразі "Психологи на війні" готуються до поновлення діяльності, шукають підтримки донорських організацій. Психологиня каже, що під час паузи більшість учасників команди, об’єднавшись, брали участь у волонтерських психедукаційних заходах та семінарах партнерських організацій.

Минулого листопада ми з колегами проводили тренінг проти вигорання та задля пошуку психічних ресурсів для сурдоперекладачів з усієї України, а також для бібліотекарів з деокупованих територій

Цікавим результатом проєкту стало народження трансформаційної настільної гри "Згарда" - інструменту для психологічної діагностики та глибшого пропрацювання запитів. Сьогодні гру для групової роботи використовують спеціалісти проєкту та психологи, які пройшли спеціальне навчання.

Допомога психолога. Інструменти впливу

Пересічній людині завжди цікаво, як працює психолог та психотерапевт, тим паче під час війни. Адже зараз всі ми занурені в цей тотальний стрес. Тож хочеться володіти, бодай частково, елементарним інструментарієм першої психологічної допомоги - знайти ключі-слова, які підтримають людину.

“Універсальних слів, які б допомогли побудувати з людиною альянс, необхідний для психотерапевтичного консультування, не існує. Це дуже індивідуально, але головна мета, окрім зняття кризового стану та психоедукації, дати відчути людині, що є хтось, хто прагне її зрозуміти, кому не байдуже, і хто може впоратися з її важкими переживаннями. Психічна травма ізолює того, хто її проживає. Це схоже на окупацію психіки почуттями, які складно пережити. Саме тому цікавість та толерантність до різних станів і досвідів клієнта дає людині можливість відкритися та розвантажити психіку. Дуже важливо мати когось, хто побуде поруч, поки мине буря. Кому ти довіряєш”, — говорить Яна Сасіна.

Вона зазначає, що зазвичай під час первинної консультації визначає, чи потрібна людині консультація психіатра, і якщо так, то пробує мотивувати звернутися до лікаря.

Найскладніше працювати з людьми, що постраждали від обстрілів, втративши житло, а то й ще гірше — близьких людей.
Яна пояснює, що гостра стресова реакція може тривати до трьох діб.

“Гостра стресова реакція — розлад, який розвивається у психічно здорових людей як відповідь на катастрофічний по силі фізичний або психологічний стрес. Це перші дні після трагедії. Розвивається гостра стресова реакція із залученням різних структур головного мозку. Сигнал від навколишнього середовища про загрозу спочатку надходить у таламус, так званий кухар мозку. Далі він пересилає його до мигдалини, все це займає приблизно 1.12 секунди. При цьому всі енергетично затратні процеси в організмі просто виключаються, залишаючи місце трьом типам реакцій: бий, біжи або замри. В цей час можна відчувати сильну розгубленість, ізоляцію, дезорієнтацію, завмирати або, навпаки, бути психічно збудливим. Мати підвищене серцебиття, дихання може ставати частішим, бо нам потрібно більше кисню для того аби врятуватися”, — розповідає психотерапевтка.

Тож людина шукає додаткову енергію аби боротися за своє життя.

“Діяльність кори, таламусу і гіпокампу, які відповідають за когнітивне опрацювання інформації, відключаються, бо це дуже енергозатратне. Гіпокамп зупиняється, пам'ять стає фрагментарною, кора зупиняється – відбувається дезорієнтація. Людина стає дисфункціональною. Є довший шлях опрацювання сигналу про загрозу життю – через кору головного мозку. Таламус передає сигнал на кору, кора обробляє його, з'ясовує, чим це є, а гіпокамп ще й має пов'язати отриману інформацію із вже пережитим досвідом: таке вже було і я впорався або впоралася. Чим травма більш загрозлива або видається загрозливою для людини, тим неконтрольованіше є емоційне збудження і тим важче йти шляхом когнітивної обробки”, — пояснює Яна Сасіна.

Всі чули про ПТСР – такі флешбеки, як сон на яву. Стимулу вже немає, а стани переживаються. Мозок ніби втратив лік часу, коли це сталося. Якщо зробити МРТ, то ми побачимо, що потужно працює мигдалина, а кора головного мозку не працює. Лише активується частина зорової кори, яка відповідає за те, щоб аналізувати те, що ми бачимо вперше. Це з людиною робить важкий стрес, який неможливо було опрацювати

Психологиня пояснює, що в таких ситуаціях спеціалісти розуміють: не треба підсилювати емоційний фон людини, а навпаки звертатися до конкретики — дати можливість зробити певні дії.

“Як допомогти при гострій стресовій реакції? Головна задача — активувати кору головного мозку. Запускаємо когніцію (мислення) – називаємо ім’я постраждалого або запитуємо, як його звати. Далі кажемо, хто ми й даємо зрозуміти, що ми будемо поруч, будемо його супроводжувати. Це не дає людині відчути себе ізольованою. Далі чітко описуємо, що сталося, і спонукаємо до дії. Наприклад: “Анно, вставай, ми разом йдемо до пункту надання допомоги. Там ти зможеш зігрітися і випити чай. Таким чином, позбавляємо людину дезорієнтації”, — коментує спеціалістка.

Протягом перших 6 годин після події дуже важливо налагодити так звану континуальність, безперервність часу. Тобто, переповісти людині, що саме і в якому порядку сталося: “впав снаряд, ти втратив свідомість, я прийшла, знайшла тебе, відвела тебе у сховище, тепер ти у безпеці”. Тоді всі відділи мозку починають працювати, роль мигдалини зменшується

“Як ми інколи діємо? Приходимо і починаємо людину обіймати, поїти водою, жаліти – це емоційне підсилення. Нам же потрібно зовсім інше — когнітивне підсилення. Після стресової події якийсь час у крові буде зберігатися високий рівень кортизолу — гормону стресу. Аби його знизити, варто за можливості залучити постраждалих до якоїсь діяльності, наприклад, до допомоги іншим”, — підкреслює психологиня.

Робота з переселенцями

Частина українців була вимушена бігти від окупації. Найважче змиритися з втратою житла, майна, роботи — попереднього життя, й знайти себе у новій невідомій реальності.

“Робота з переселенцями, як і в принципі, з людьми, які постраждали від війни, в основному направлена на контейнерування — вбирання тяжких емоцій та допомога у їх розумінні та інтеграції, на пошук ресурсу та внутрішніх опор для того аби адаптуватися до нової реальності, розвиток резистентності або психічної пружності. Пізніше, коли вищезгадані опори з’являться, можна починати роботу із проживання втрати, час якої рано чи пізно має настати й не лише для людей, які втратили дім. Адже кожен з нас стикнувся із втратою старого життя”, — каже психотерапевтка.

Яна говорить, якщо людина стикнулася з травматичною подією, сама звертається за допомогою до психолога чи психотерапевта — це може свідчити про хороший прогноз, бо означає, що, по-перше, наявні внутрішні ресурси для пошуку допомоги, по-друге, є довіра до того, що постраждалій людині допоможуть.

На жаль, сама ситуація війни підриває нашу віру у того, що хтось може нас захистити, а також базову довіру до світу — віру в те, що світ є надійним. Звідси недовіра до того, що хтось може зрозуміти мій біль та допомогти. Знецінення власних переживань чи потреби у психологічній допомозі часто є результатом базової зневіри.

Буває, що постраждалі не приходять саме до психолога, але підходять до мобільного намету і, коли розуміють, що їх слухають і чують, починають розповідати свої історії.

Саме тоді стає зрозумілим, як багато почуттів їх переповнює та яка величезна потреба є у тому, щоб хтось засвідчив їх, підтвердив, легітимізував

Допомога собі. Усвідомлення

Всі, хто живуть в Україні зараз, так чи інакше перебувають у ситуації, яка у рази перевершує психічні ресурси людини, потрібні, щоб справлятися з нею. Іншими словами, у ситуації, яка викликає психічну травму. Психологи й психотерапевти не виключення.

“Як психоаналітична психотерапевтка, з роками я почала спиратися на внутрішній камертон, який дозволяє бути свідомою своїх переживань і як результат, швидше налагодити психічний стан. Багатьох із нас з дитинства вчили "не брати в голову", перемикатися на діяльність, раціоналізувати, удавати, що небажаних почуттів не існує. Ці захисти допомагають вижити, але не жити. Для того, аби не перевантажувати психіку неперетравленими почуттями, їх варто потроху проживати. Трохи сердитися, трохи печалитися, інколи стикатися з безпорадністю, з гнівом, заздрістю. Це те, чому вчить психотерапія і що є моїм особистим ресурсом. Звісно, ніхто не скасовував конкретні речі, повʼязані зі сном, режимом роботи й відпочинку, інформаційною гігієною та усвідомленням власної не всесильності”, — ділиться Яна.

У моїй роботі скоріше йдеться не про захист, а про контакт із власними почуттями та можливість їх розуміти аби могти витримати переживання інших та допомогти із ними впоратися

У цьому допомагає власна терапія — індивідуальна та групова, а також супервізійні групи, на яких психологиня обговорює клієнтські кейси із колегами та психоаналітиком-супервізором.
За словами Яни Сасіної, українські психотерапевти сьогодні мають унікальну нагоду супервізуватися у закордонних колег, які часто надають таку підтримку на волонтерських засадах.

“Для мене дуже помічною є клінічна група, що проводять британські психоаналітики спеціально для українських фахівців, які працюють із військовими та цивільними, постраждалими від війни. Безумовно, засади психоаналізу і психоаналітичний світогляд є хребтом моєї професійної ідентичності, яка допомагає триматися на плаву та зберігати можливість думати та міркувати”, — каже психотерапевтка.

Запоріжжя — внутрішня опора

Яна народилася й довго прожила у Запоріжжі. Вона каже, що любить повертатися в рідне місто, яке її підтримує.

“Запоріжжя — місто, яке поруч, є моєю внутрішньою опорою, одним з китів моєї ідентичності. Тут я почала займатися громадським активізмом та обрала шлях спеціальності, що допомагає. З часів повномасштабної війни для мене це місто — символ стійкості та надії. Спостерігаю за тим, як змінюється склад його жителів, як Запоріжжя приймає до себе переселенців з області, як стає домом для тих, хто його втратили. Люди, які тут зараз живуть, створюють новий імідж Запоріжжя. Я завжди із гордістю говорила, звідки я. Зараз тим більше” — підкреслює Яна Сасіна.

Говорячи про підтримку зараз і в майбутньому, психологиня впевнена, що аби вистояти та зберегтися, дуже потрібно вміти витримувати та проживати психічний біль. Впоратися з цим під силу не кожному, тому для цього вкрай важливо будувати підтримувальну спільноту, у якій люди могли б отримувати можливість проживати біль поруч з іншими.

“Нам доведеться приймати та допомагати адаптуватися до життя людей з дуже різними травматичними досвідами. Це відбувається вже зараз, але у майбутньому кількість людей, які потребуватимуть допомоги цілого суспільства, зростатиме. Для того, аби ми могли вийти з цієї війни збереженими психічно, багато працювати потрібно вже зараз”.

Всі ми мріємо про Перемогу, але у кожного є свої особисті мрії.

“Звісно, мрії про Перемогу, про можливість займатися улюбленою справою та приносити користь тим, хто цього потребує.

Я мрію побачити Азовське море, почути, що до Херсонщини повернулися тихі ночі. Провідати дельфінів на Джарилгачі. Їхати машиною кудись на південь, проїжджаючи повз літаючу тарілку у Василівці. Я також мрію про те, щоб у нас вистачило сил оплакати наші втрати й не зламатися

Допомогти людям відчувати й дивуватися. Історія запорізької психологині й волонтерки