Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
В запорізькому волонтерському хабі розвантажують, зберігають та сортують допомогу американського благодійного фонду, що вже понад 10 років допомагає прифронтовим містам України, зокрема Запоріжжю.
Американський БФ надає допомогу українцям
"Місіонером легко бути в якійсь іншій країні, окрім своєї"
У юному віці засновниця благодійного фонду, який зараз активно допомагає українцям, виїхала в Сполучені Штати Америки. Валентина каже, що народилася у Запоріжжі, тут провела дитинство, і саме Запоріжжя вважає рідним містом.
"Мені було 18 років, коли я переїхала в Сполучені Штати й дуже багато чого змінилося в моєму житті — я стала громадянкою Америки. Близько 20 років тому у мене виникло місіонерське бажання їхати в Африку, а саме Ефіопію з благодійною місією. Але я зрозуміла, що місіонером легко бути в якійсь іншій країні, окрім своєї. Для мене завжди великим прикладом була Мати Тереза, яка майже всіх, хто приїздив в Калькутту, відправляла назад зі словами: “Де є ваші сусіди, де ваша країна — там ви потрібні найбільше”. Тож зрозуміла, що хочу допомагати саме своїй країні, і так народився наш фонд”, — розповідає Валентина Павсюкова.
Понад 10 років війни Валентина згуртовує сили американської діаспори й корінних американців для допомоги Україні. А це всі роки війни росії проти України.
Валентина Павсюова
Втім особливо потужно фонд почав транспортувати допомогу саме з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів.
Що два тижні відправляється допомога зі Сполучених Штатів. Спочатку літаком у Польщу, а потім автівками на захід України й до Запоріжжя.
“Ми є партнерами з двома організаціями, які забезпечують нас майже всім, що необхідно. У нас неймовірна спільнота українська, вони допомагають, як фізично, так і морально. Є окрема організація, де ми беремо ліки, щоб привозити сюди.
А вже наступного дня вона вже була у Варшаві. Потім зеленим коридором “Нова Пошта” — подяка їй за таку оперативну працю під час війни. Перевозили на хаб у Львів зі Львова вже зустрічали мої волонтери. Все було в Запоріжжі наступного дня. Тобто весь логістичний процес займав у нас приблизно десять днів”, — ділиться засновниця фонду.
Хаб благодійного фонду
"Звичайно що потреби в Україні дуже масштабні. Бо радянський час залишив нам руїни конкретно на всіх левелах: від руїн в економіці до руїн уряді, освіті тощо”, — додає волонтерка.
"Краще померти, рятуючи чиєсь життя"
У запорізькому хабі п'ятеро працівників, які не тільки допомагають тут, а й розвозять допомогу в прифронтові селища Запоріжжя, Харківщини й Донеччини.
Волонтерка Ганна Соловей
"Ми робимо все те, що потрібно. І перебираємо речі, які привезли нам з Америки, і сортуємо, і складаємо їх в коробки, і протираємо, якщо потрібно звільнити від бруду. Наша робота тут різноманітна, але важлива", — говорить волонтерка Ганна Соловей.
Ганні пощастило виїхати з окупованого Пологівського району, втім, там зі старенькою бабусею залишився її батько.
“В окупації дуже складно жити, звісно, і я повсякчас боюся за життя свого батька. Але він на зв'язку з нами. Він — у селищі Комиш-Зоря, де не було активних бойових дій, але ж є окупанти, а значить і постійні загрози життю. Він доглядає нашу стареньку бабусю там. Не може виїхати через неї — вона просто не перенесе довгої й небезпечної дороги”, — розповідає Ганна.
Тут, у великому хабі, куди прибуває американська допомога, працює й поляк Ремігіуш Кік, що вже 8 місяців мешкає у Запоріжжі. Ремі каже, що не боїться потрапити під ворожі обстріли у Запоріжжі чи в селищах, близьких до фронту, і говорить: “Краще померти, рятуючи чиєсь життя, ніж просто так”.
волонтер Ремігіуш Кік
“Я хочу залишитись в Україні й тут допомагати до кінця. Для мене дуже важливо, щоб в Польщі люди знали, які великі страждання зараз переживають люди в Україні. Як зараз виглядає щоденне життя в Україні. Яке воно важке — не таке стандартне, як в Польщі”, — підкреслює волонтер.
Допомога військовим
Пори те, що волонтерка організовує допомогу й цивільним українцям, найбільше допомагає все ж таки військовослужбовцям та їхнім родинам.
Допомога військовим
“Я сконцентрувалася, власне, на тому, щоби допомогти якнайбільше медично-хірургічним обладнанням, для тактичної медицини, а також бойовим медикам — польовим хірургічним відділом і стабілізаційним пунктам. Надати їм інструменти в руки, щоб вони могли якісно рятувати життя наших військових які доставлені з поля бою”, — каже засновниця фонду.
За два роки повномасштабної війни волонтери передали допомоги на 60 млн доларів.
Валентина Павсюкова підкреслює важливість психологічної підтримки військових, оскільки за роки війни захисники виснажені не тільки фізично, але й морально.
Робота волонтерів
“Спочатку моя допомога була скерована власне на духовну підтримку військових. Я організовувала паломницькі поїздки до Боснії та Герцеговини та до Міжгір'я. Це було початком, бо я бачила, що духовна реабілітація — взагалі реабілітація для військових — була дуже потрібна. Це був мій старт. Після того я сконцентрувалася на організації медичних місій”, — говорить волонтерка.
Команда волонтерів регулярно їздить у селища, що зовсім близько до фронту.
Американський благодійний фонд
“Жити й бути тут — у рідному Запоріжжі — це для мене важливо. Звичайно, коли я тут, то мої друзі в США і в Україні дуже турбуються. Вони завантажили собі програми, щоб відстежувати тривоги у нас. Тож коли у нас тут сирена чи, тим паче ворожі атаки, вони це бачать і пишуть мені. Коли було бомбардування нашої греблі, багато друзів мені зі Сполучених штатів писали: “Ми бачимо, що відбувається в Запоріжжі. Давай повертайся”. Для мене це не питання, яке я буду розглядати.
Для мене найщасливіші дні, коли я з моїми волонтерами збираємося. Ми просто очікуємо п'яту ранку, коли комендантська година закінчиться, сідаємо одразу в машину і їдемо в сторону прифронтових. Туди, де нас чекають”, — розповідає Валентина.
Волонтерка пригадує особливо щемливі моменти з військовими.
"Для мене було дуже таким торкаючи моментом, коли ми вже були близько Краматорська і заїжджали тритонною фурою, яка була завантажена повністю. І ось ми на блокпості, і військовий починає питати хто ми, куди ми їдемо. Після нашого знайомства, в нього сльози на очах. І він каже: “Я так давно вже не бачив такої кількості допомоги, щоб заїжджала сюди”. Він сказав: “От я тут на відпочинку на блок-посту. А коли повернуся в окопи, то мені вже спокійніше буде, знаючи, що ви щось привезете на той випадок, якщо сьогодні вночі хтось з наших військових постраждає. Вже буде, чим рятувати”. Він сказав, що вони там залишаються до кінця, і те, що і ми не боїмося їхати на прифронтові терени, йому додає оптимізму. Ця зустріч серця до серця. Розумієте? Бо людина відчуває, коли ти про неї турбуєшся. Вона відчуває, як ти ту коробку їй передаєш”, — впевнена засновниця благодійного фонду.
Найближчим часом волонтери фонду повезуть допомогу в Покровськ й прифронтові селища Запоріжжя.
