Роман Волинський, студент НУК імені адмірала Макарова, опинився в окупації на правобережжі Херсонщини, коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення. У розмові з журналістом він розповів про звістку про початок війни, жахливі будні під окупацією, складнощі виїзду на підконтрольну Україні територію та зміни у власному світогляді.

Роман Волинський, який до повномасштабного вторгнення проживав в Антонівці на правобережжі Херсонщині, розповів Гард .City про свій досвід життя в окупації та своє життя у Миколаєві.

Перші дні мені здавалося, наче я вирвався з джунглів

Роман згадує, що звістка про війну стала для нього шокуючою несподіванкою. «Чесно кажучи, мене це шокувало. Я спершу не повірив. Думав, не може такого бути, може якийсь «вкид».

Дорогою додому він бачив дим на горизонті, але все ще не міг повірити, що це реальність.

Роман разом з родиною вирішив виїхати до бабусі в Дар'ївку, що за 30 км від Херсона. Там він став свідком того, як збивали ворожі гелікоптери. «Почалися наші жахливі будні в окупації», - говорить він.

Життя під окупацією Роман описує як виживання: «В магазинах пусті полички, навколо пости, окупанти. Був такий букет емоцій і нерозуміння, що буде далі. А ще були страх, злість».

Надію не втрачати допомагала віра, що або скоро деокупують, або вдасться виїхати.

Виїхати вдалося не з першого разу. «Першого разу ми подолали майже всі ворожі пости й на одному з останніх перестали пропускати людей. Просто казали: «Ні!» І це такий біль, коли практично ти у цілі, а тобі кажуть: «Ні, не сьогодні». На якусь мить втрачається надія», - ділиться Роман.

Проїжджати пости було страшно, перевіряли документи, на деяких постах навіть роздягали.

Врешті-решт, з третьої спроби родині вдалося виїхати через Давидів Брід до Кропивницького, а потім до Первомайська. Роман згадує свої перші враження: «Перші дні мені здавалося, наче я вирвався з джунглів. Заходиш в магазин і очі, як «п'ять копійок», бо полички не пусті».

Окупація, знищення водою та вогнем. Херсонщина за два роки великої війни

Зараз у мене є захоплення, я прагну вчитися

Пізніше Роман переїхав до Миколаєва, де зараз навчається і працює на Суспільному. Він підтримує зв'язок з другом, який залишився в Антонівці й займається волонтерством.

Роман був шокований новиною про удар по Каховській ГЕС: «Було страшно за людей, що там лишилися. Я дивився новини і у мене було дуже сильне відчуття злості, яке не покидає мене від початку повномасштабної війни. Злість на країну-агресорку і на те, що вони роблять. Вони просто здійснюють геноцид».

Всі ці події змінили Романа, зробили його більш свідомим. «До повномасштабного вторгнення мене нічого не цікавило, окрім занять спортом і проведення часу з друзями», - каже він.

Зараз у мене є захоплення, я прагну вчитися. Думаю, що я вже знайшов своє місце у житті

Роман також почав свідомо розмовляти українською, вважаючи це важливим.

Зараз Роман вчиться на журналіста і працює телеоператором. «Планую рухатись і розвиватися в цьому напрямку. З кожним днем ставати кращим, висвітлювати події, бо це справді важливо. Всі мають знати, що відбувається», - ділиться він своїми планами.

Роман дуже хоче повернутися додому, до Херсона, хоча розуміє, що життя там кардинально змінилося. «Немає тих людей, яких ти бачив кожен день. Ті місцини, де ти бував кожного дня, розбиті. Від цього дуже боляче і сумно. Але я вірю, що Україна переможе і ми всі повернемося додому», - з надією говорить Роман Волинський.

Мексика на воді та ікони на сухій рибі. Як художниця Оксана Оснач пережила окупацію Херсона