Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Про евакуацію, життя й переїзди, про дітей, емоції, відчуття дому тощо — ми поговорили з багатодітною мамою, гештальт-терапевткою Юлією Павловою.
Родина Павлових у Василівці
Евакуація з Василівки
Багатодітна родина із Запоріжжя організувала невеличке поселення під Василівкою для себе та інших прийомних багатодітних родин. Мальовничі поля й степи цієї місцевості давали можливість відчути справжнє єднання з природою. Це поселення Альберт і Юлія Павлови назвали екоселом “Українка”. В ньому багато років були щасливі батьки та їх діти.
Втім, 24 лютого 2022 все змінилось.
“Всі говорили про те, що може бути повномасштабна війна. У нас багато дітей, і ми несемо за них відповідальність. Тому ми з чоловіком мали такий план, якщо щось таке буде траплятися, ми оперативно зберемо дітей і поїдемо з дому. Орієнтиром для нас було те, що російські війська будуть у Мелітополі. Тому 24 лютого я прокинулась, як і зазвичай, пішла будити дітей до школи. Поки вони прокидалися, відкрила новини й побачила, що війна почалась. Побачила, що ракети летять в усіх напрямках, вийшла на вулицю на подвір'я почула, що дуже гучно. І тоді я підійшла до свого чоловіка, сказала: “Альберт, прокидайся, почалась війна”, — розказує Юлія Павлова.
Найстрашніший ранок у житті не залишив іншого вибору, ніж оперативно діяти за планом.
Будинок у Василівці до війни. Екосело "Українка"
“Ми зібрались дуже швидко. Взяли лише необхідне; ці збори були нелогічними, але дуже прагматичними.
Ми зібрали тільки теплі речі, тільки зручні речі, забрали з собою лише одного старого кота”, — каже Юлія.
На щастя у багатодітної родини є восьмимісний бус. Вони вирушили до Запоріжжя, щоб забрати старших синів, які жили й навчалися там.
“Один з синів лежав з постковідним ускладненням — це дитина з бронхіальною астмою. Він лежав в Запорізькій обласній лікарні, другий навчався в Запорізькій школі. Також ми забрали машиною старших доньок Альберта від першого шлюбу і поїхали на захід”.
Багатодітна мати каже, що у них на Запоріжжі було дуже гармонійне місце для дітей — для їх щасливого зростання.
Будино родини павлових у Василівці до повномасштабної війни
“Я пригадую рідне село як те місце, де я відчувала себе вдома. Я сама із Запоріжжя, як і Альберт, але прожила там 7 років щасливих років. Я його пригадую, як місце, де я була дома, де я була господаркою, де все було — діти, ми, тварини, степовий простір”, — каже Юлія Павлова.
“Вісті з окупованих територій завжди сприймаються дуже боляче. Це такий мікс з болі й люті. Коли я дізналась про руйнування нашого будинку, це було дуже дивно… відмова прийняти. Бо я казала, що це не наш будинок, а будинок сусідів. І треба було певний час, щоб це якось усвідомити, якось це прожити”
Молодший син Павлових Діма. Смачне літо вдома
Переїзд в Німеччину
Європейські друзі родини наполегливо радили не залишатися в Україні. Тому шлях Юлі та Альберта з дітьми пролягав в бік Європи.
“Ми опинились в Німеччині. Ми не обирали Баварію, але так склалося. Я дуже не хотіла виїжджати з України, але нам влаштували інформаційну атаку про те, що найкраще для нас — поїхати за кордон. На Закарпатті ми жили в дуже-дуже тісних умовах. Сильно захворів молодший син Діма. Одна з моїх знайомих все ж таки вмовила мене їхати у Відень, позаяк там відкрився Shelter, який приймає українців”, — пригадує багатодітна мама.
Баварія. Купання
У самому Відні знайти будинок для родини з 13 членами родини, не вдалося. Волонтери запропонували будиночок в Баварії, де можна було пожити тимчасово.
Мальовнича Баварія
Втім, не всім членам родини було комфортно в Баварії, зокрема Юлія так і не змогла змиритися з гірським пейзажем, більш холодним кліматом, ніж в Україні.
З приємного, що наразі пригадує Юлія — це мітинги в Мюнхені на підтримку України.
Мітинги на підтримку України в Мюнхені
“Це було на дуже високому рівні, коли у центрі Мюнхена, на головних площах збиралися представники влади, волонтери, просто звичайні Українці, які вже багато років живуть в Німеччині, і розповідали про те, що відбувається у нас в країні. Це супроводжувалась концертами, і це було дуже круто, і дуже тепло. І це те місце, куди я ходила погрітися об своїх, покричати, поплакати й розділити той біль”, - говорить Юлія Павлова.
Рідний Київ
Оскільки мамі багатодітної родини було некомфортно в Баварії, то врешті-решт довелось повернутися в рідну Україну.
“Я просто вмовила свого чоловіка це зробити, бо інакше б я просто повернулась в Україну сама. Тоді ми теж довго торгувалися з ним, куди саме їхати, бо, на жаль, у Запоріжжя все ж таки небезпечно вести дітей. Торги у нас були між західною частиною України й Києвом. Отже, спираючись на те, що столиця найбільш захищена ППО, обрали Київ”, — ділиться багатодітна мама.
Менеджери фонду “SOS дитяче містечко” запропонували родині будинок у Броварах.
Будинок у Броварах. Київ
“Коли ми повертались, вперше в житті знали, куди саме ми їдемо, де саме ми будемо жити, і тому це було дуже круто. Я вважаю, що коли я зійшла в Києві з потяга, то був найщасливіший найкрутіший день в моєму житті! Я прям цілувала той асфальт, і це не метафора. В Броварах до нашого приїзду дуже добре підготувались — нас зустрічали прибраним будинком, закупленої їжею і всім необхідним для комфортного проживання”, — розповідає Юлія.
Однак родина Павлових не затрималась на місці, позаяк почастішали ворожі обстріли.
Родина Павлових. Дівчата й батько
“Ми там прожили сім місяців. За цей час мій старший син став студентом історичного факультету Київського національного університету, як він завжди й мріяв. Молодші діти теж почали ходити до школи. Ми отримали багато допомоги від проєкту “SOS дитяче містечко”, і життя стало стабільним і комфортним. Але… знов небезпечним”
Між двома стінами под час тривоги
День народження
Мальовничі Чернівці
Юлія каже, що вибір дивним чином припав на Чернівці.
“Це було дивно, тому що я не хотіла їхати на Галичину. Частина наших дітей російськомовні, і їм дуже важко перелаштуватись на українську, через певні психічні особливості. А Чернівці мені здались такою нейтральною територією, де змішались люди дуже різних національностей. Альберт погодився на Чернівці, й ми доволі швидесенько знайшли будинок, в якому зараз живемо. Тут красиво й ціна приємна”, — каже Юлія Павлова.
Юля Павлова з першими синами, чекає на третю дитину
Здається, що почали жити стабільним життям в Чернівцях, але й сум за Києвом залишився, бо там залишились старші сини родини, які навчаються в столиці.
Юлія каже, що Чернівці вражають своєю еклектикою й красою.
“Вони дуже різні: це місто контрастів, місто зустрічі різних культур, різної архітектури. І все це сприймається дуже по-живому. Тут є яскраві персонажі, які роблять круті екскурсії містом, які його люблять. Тут різні рельєфи, різна погода. Загалом, нібито доля дозволила мені врешті-решт поєднати амбівалентні відчуття нашого південного сходу України й центральної Європи, бо, дійсно, Чернівці в собі все це поєднують. Їх навіть називають маленьким Віднем”.
Чернівцькі прогулянки
Нове місце дає нові емоції членам багатодітної родини, а також, нарешті, почуття стабільності. Тут Юля й Альберт, як завжди, підтримують один одного морально й фізично: поки Юлія консультує людей, як гештальт-терапевт, Альберт займається дітьми, коли працює чоловік — то з дітьми дружина.
З'явилась і нова спільна справа в Чернівцях:
“Тут ми відновили нашу туристичну програму “Клубок”. Ми організовуємо походи та екскурсії Чернівці для дітей з прифронтових населених пунктів і, в першу чергу, звісно для дітей Запорізької області. Тож слідкуйте за нашими анонсами в соцмережах!”, — резюмує Юлія Павлова.
