Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
У межах рубрики «Люди Півдня» Надія Глушкова розповідає, яка Одеса на смак, якого запаху немає ніде більше й ділиться місцевою легендою про чуму.
Що для вас означає — жити на півдні України? Чим життя тут особливе?
У Півдня абсолютно особливий вайб. Такого запаху солі й степу немає ніде. Це як дихати свободою, як знімати з ребер бетонну плиту, яка раніше тисла, а ти й не помічала. На Півдні ніби простору більше і небо вище. Я абсолютно закохана в цей ритм життя — хоча часом він неймовірно дратує і гальмує всі робочі плани. Але я ніколи не почуваюся так близько до української землі, як тут.
Як Південь вплинув на вас як особистість?
Я думаю, що ніколи не змогла б бути такою легкою і смішною, якби народилась десь ще.
Яке місце на Півдні України ви вважаєте найцікавішим? Чому?
Одеса. Завжди Одеса. Це туристичне місто, на яке звикли дивитися крізь призму якихось тусовок, але насправді за цим стоїть історія, значно глибша за ту, про яку знають люди.
Які місцеві страви або продукти ви вважаєте символом Півдня України?
Помідори "волове серце" і базилік з маминого городу, і бринза, яку бабуся роками купляє на Привозі в однієї й тієї ж жінки. Ікра з синіх, яку робить моя бабуся — боже, це буквально Одеса на смак, я готова продати за душу за цю їжу. І, напевно, полуничний компот. Це те, що я ніколи не роблю сама — але це те, що нагадує мені про дім.
Який стереотип про південь вас бісить найбільше?
Звісно, це історія про те, що всі говорять російською і чекають Росію.
Які місцеві легенди або історії Півдня України вас найбільше захоплюють?
В Одесі, напроти Стальканату, є гора Чумка. За легендою, під час чуми там закопували хворих з усім, що у них було — предметами побуту, коштовностями. І якщо колись це розкопати — бо, звісно, всі хочуть розкопати золото і дорогоцінне каміння — чума повернеться.
гора Чумка
Хто із земляків найбільше надихає зараз?
Я завжди із завмиранням серця читаю пости про загиблих на війні від Суспільного і Veteran Hub. Бо завжди боюся побачити знайомі імена. А якщо не впізнаю одразу — намагаюся згадати, чи не могли ми бачитися з цією людиною колись.
Я працювала в журналістиці шість років і за цей час назбирала коментарів ледь не половини області. Заходити у фейсбук від того завжди щемко і страшно. Я дивлюся на друзів-активістів у військовій формі. Я бачу, як волонтерять люди, які займались найпростішими речами — працювали на СТО, вʼязали іграшки, водили екскурсії. Як ростуть діти — і обирають жити тут. Як старіють бабусі й дідусі знайомих, віддаючи пів пенсії на донати.
Я бачу пости про людей, яких не знаю, але відчуваю близькими й рідними. І, напевно, надихає саме це. Той вибір, який роблять всі ці люди. Те, у що вони вкладаються.
Що ви найбільше любите і не любите в українському морі?
Я вважаю, що жити треба тільки біля моря. Я півтора року живу в Києві й досі не змирилася з тим, що поруч немає великої води. Оцей момент, коли ти спускаєшся містом достатньо низько, аби на повні груди вдихнути море — він вартує всього.
З того, що не люблю — жахливі забудови, щоб ближче за всіх до моря, прям у воді фундамент класти. І перекрити пів пляжу. І будівельне сміття залишити там, де його кинули будівельники.
Що ви вважаєте головними викликами перед жителями Півдня зараз?
Безумовно, це про розуміння своєї ідентичності. В Південь вливалися величезні російські гроші. У зросійщення регіону вкладалися неймовірні сили. Вся історія Півдня розказувалася крізь російську призму.
Недостатньо знести памʼятник Катерині — треба звести на цьому місці весь той досвід, що прожив регіон.
Ми скажемо «О, наше Море!», коли Україна деокупує Південь та Крим. А що скажете ви?
Я думаю, це найприродніша фраза для українців: «чим треба допомогти?»
Яким ви бачите український південь за 10 років?
Щиро боюся загадувати на такий строк. Звісно, хотілося б побачити збереженим все, що ми можемо зберегти. Те, що треба буде відбудовувати — відбувати якісно і доречно. З нашими людьми, які витримають, виживуть і повернуться.
Є один зі звуків, який я люблю найбільше: коли у відкриті вікна здалека долітає дитячий сміх. Якесь гупання мʼяча, дитячі крики, дзвін трамваїв і періодичні крики мартинів. Хочу, щоб всі, хто народився на Півдні, могли приїхати додому, зайти в свою стару кімнату, відкрити вікна — і почути це.
