Із Запоріжжя на Херсонщину
Максим народився і ріс в Запоріжжі майже до моменту, коли вирішив змінити сферу діяльності.
“Я взагалі-то інженер і комп'ютерник за освітою — закінчив Запорізьку інженерну академію. Але з 2010 року я поїхав в село й вийшов на поле; у мене з'явилось нове захоплення — горіхи й виноград. Це було дуже смішно, тому що, ви ж розумієте, коли містянин в красивих туфлях приїздить на іномарці в село й хоче вирощувати щось сам, то місцеві жителі на нього косо дивляться”, - жартує волонтер.
Максим Калайда (ліворуч) в роботі з колегами. Фото: фото надане Максимом
Максим обрав сонячну Херсонщину для реалізації своєї ідеї. Наразі там зростають сотні дерев волоських горіхів різних сортів, в тому числі елітних, а також є великий виноградник.
“Я збирав різні сорти горіхів — від елітних до супер елітних, бо це важливо знати, що за сорт. Навіть мати паспорта на дерева. У нас вже є досить великі дерева. І от зараз вже є три тисячі саджанців, такі вже є шикарні дерева 3-4 річні для посадки восени, деякі вже з горіхами”, - розповідає Максим Калайда.
Сортовий волоський горіх із саду Максима на Береславщині Фото: фото надане Максимом
Захоплення перетворилось на бізнес, який підприємець не кидає навіть у війну.
“Горіх — це досить економічна культура. На світовому ринку горіхи коштують недешево, але по дорозі до світового ринку є десять ланок перепродажу. І плюс, щоб вийти на світовий ринок, треба дотримуватись стандартів якості”, - ділиться Максим.
Вже сьогодні в Береславщині під авіабомбами вирощується тисячі горіхових дерев й виноградних кущів.
Волонтерство й відновлення лісосмуг
Нерідко Максим Калайда ділиться деревами з тими, кому вони потрібні, і саме в цьому полягає волонтерство. А торік горіховод перейнявся вирубкою лісосмуг і вирішив виправити це питання, висадивши зі своїми працівниками нову лісосмугу.
“У нас зараз лісосмуг майже зовсім немає, тому що війна вносить свої корективи: військовим чимось треба топити й з чогось робити бліндажі, тому дерева активно вирубуються. От власне це стало поштовхом до нового озеленення”, - розповідає Максим.
Волонтер каже, що висадили “годувальну лісосмугу”, позаяк в ній саме плодові дерева й кущі.
Виноградники волонтера на Береславщині (Херсонська область) Фото: фото надане Максимом
“Минулого року я своїм людям поставив задачу висадити лісосмугу, бо ситуація з деревами патова. І попри ворожі обстріли, люди живуть в селі. У мене є професійні агрономи, тому ми зайнялись цим питанням”.
Підприємство волонтера в селі на Береславщині неподалік від Червоного маяка, тому обстріли регулярні.
“Коли щільні обстріли, люди виїжджають, але потім знов повертаються, бо не всім людям є де жити. З дітьми там не можна жити — дітей евакуювали. У нас є вже вирви від снарядів і у виноградниках, щоб ви розуміли. До того ж люди, які звикли працювати на землі, вони просто так не кинуть свою справу”, - говорить Максим.
Лютневе вікно й мотивація
За думкою садівника, сама погода сприяє українцям, адже настільки тепла зима трапляється лише раз на десять років.
“На сьогодні з початку лютого ми вже висадили 5200 дерев. Але тут питання в тому, що такого теплого лютого дуже давно не було, це може бути раз на 10 років, а може й раз на 100 років. І коли дерево ви садите в максимально ранні терміни, воно класно приживається. Тому у нас з'явилося лютневе вікно. Хто фермери й садівники будуть читати, вони зрозуміють, що це якраз прекрасна можливість садити ярий ячмінь, бешиху, сочевицю, що завгодно, що можна посіяти навесні. От зараз горох сіють, і воно обов'язково приживеться”, - впевнений садівник.
Теплий лютий і нова лоза. Фото: фото надане Максимом
Окрім вирощування горіхів та винограду, Максим розробляє системи поливу. А, враховуючи інженерний досвід, ще й допомагає іншим.
Про мотивацію роботи в небезпечних умовах Максим говорить:
“У нас така мета, щоб дерев було більше в Україні, тому ми це робимо — це як робота, так і місія. Дуже часто просять дерева громади або волонтери. Все це свідчить про те, що людям дерева потрібні”.
Отже, навіть попри регулярні вибухи поруч російських снарядів, ракет і КАБів, херсонці не втрачають смаку до життя, що символізує дерево.