Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Маруся Чуприненко народилася і виросла на Херсонщині. Вдома востаннє була у 2021 році.
Нещодавно Маруся організувала у Києві вечір народних співів для людей з Херсонщини, щоб в такий спосіб створити безпечний простір, в якому херсонці могли б поспілкуватися та поділитися історіями про рідні місця. А тепер стала героїнею рубрики «Людина Півдня».
Про дива Херсонщини, місцеву легенду пов'язану з озером Джума й українське море — читайте у цьому тексті.
Що для вас означає — жити на півдні України? Чим життя тут особливе?
Це означає звикнути до сонця і спеки. І якщо навіть треба вийти на вулицю, то я це сприймаю значно легше, ніж зиму і холод. Також в дитинстві було відчуття, що всі люди живуть біля моря і що люди живуть тільки біля морів, що не існує поселень без моря. Це впевненість, яка з часом руйнується. Це для тебе прямо відкриття, що є люди, які їздять раз на рік на море, і ти такий: «Що? А що ви робите в інші пори року?». А потім дізнаєшся, що є люди, які ніколи не були на морі, і ти такий: «як це можливо?».
Жити на півдні України – це бачити всі відтінки піщаного й запиленого всього на світі. Бо від сонця все висихає, зелені немає, але є ці трави, які різних-різних таких відтінків карамелі й піску. А ще це розуміння, що кожен раз, коли мені хочеться сказати, що я лох, я розумію, що я не лох, бо лох – це дерево. У нас дуже мало дерев росте й один з видів, які все ж таки ростуть — лох. Це різновид маслини. І в неї дуже красиві кісточки, ми з них робили намисто.
Як Південь вплинув на вас як особистість?
Моє дитинство формувалося тільки на Півдні. Я не знаю, як би це було в іншому регіоні, щоб краще це проаналізувати й зрозуміти.
Але, напевно, це прийняття того, що в тебе не може бути всього на світі, але в тебе є щось і воно класне. Наприклад, в нас не росте дуже багато культур, які ростуть в інших регіонах. У нас погано росте картопля чи помідори. Але класно росте баштан. Звісно, вплинув Південь на мене ще й в сенсі мови. І в сенсі такої культури дичини, дикого поля і простору, який не закінчується ніколи. І це вау. Коли я переїхала, наприклад, в Київ, то я завжди ходила до різних площ. Мені дуже подобався Майдан Незалежності, а особливо Софійська площа, бо там дуже багато простору. І нарешті можна побачити трохи більше неба.
Яке місце на Півдні України ви вважаєте найцікавішим? Чому?
Як на мене, то Південь — це взагалі один з найцікавіших регіонів України, бо там багато різних див. Наприклад, ми якось їхали по полю, звернули не туди й знайшли гейзер. Потім його більше окультурили. І з часом там навіть поставили халабудки, щоб перевдягатися. Це такі два маленькі басейни з водою, що пульсує і б'є з-під землі. Рижа така вода і вона супер корисна. І це дуже дивно! Посеред степу, посеред якогось поля просто б'є рижа вода.
Ще в нас є рожеві озера. Коли мені було 12 років, то ми поїхали на одне з таких на Арбатській стрілці, біля Генічеська. Дійшли до середини, а там — половина озера в солі, по якій можна було йти, а половина в рожевій воді. Ми йшли по соленій стороні, дійшли до середини й на якийсь момент мені здалося, що все моє життя до того було сном. А зараз я прокинулася і справжнє життя на Землі отак виглядає — величезний синій простір і тоненька бліда рожево-біла смуга.
Ще в нас є пустелі. Ти не очікуєш в класичному українському світі зустріти пустелі. Це наче виходить за межі української культури.
Дивовижно, море фосфорується вночі в серпні. Це шок. Ти пливеш по небу вночі. Ти в прямому сенсі проводиш рукою і зірки запалюються.
Херсонська область — це щось, що тебе дивує і до чого ти ніколи не можеш бути готовим.
Які місцеві страви або продукти ви вважаєте символом Півдня України?
Я дуже люблю їсти й кажу про це у своїх піснях. Кавун з хлібом – це база, основа, ґрунт. Ще я дуже люблю, як мама готує манджу. Це така страва схожа на ікру з кабачків, баклажанів, перцю солодкого, смажене на сковорідці. У нас це називається манджа. І з хлібом це їсти. Ще зелений борщ. Через те, що в нас взагалі мало зелені, то ми дуже сумуємо цим. Ще хрустіки бабуся робила. Це таке щось незрозумілої форми смажене в олії. Це солодка їжа, схожа на печиво і присипається воно цукровою пудрою.
І куди без консервованих кавунів. І варення з троянди. В дитинстві його було дуже мало і воно завжди стояло в кухні. Але його не можна було їсти просто так в задоволення. Його використовували, як ліки, коли болить зуб чи ранка в роті.
Який стереотип про південь вас бісить найбільше?
Я дуже люблю, коли хтось згадує про Південь. Що завгодно. Не знаю, чи мене можна образити згадкою про Південь.
Які місцеві легенди або історії Півдня України вас найбільше захоплюють?
У нас в селі є озеро Джума. Я дуже люблю історію пов’язану з ним. Кажуть, що це йшли чумаки по сіль в Крим. І йшли вони по дикому полю, де було сухо, їм хотілося пити — і рили колодязі. І от вирили вони колодязь — і це наше озеро Джума. І ще люблю історії про різні поселення, які на території Півдня находилися, про греків й скіфів.
Мені приємно відчувати себе нащадком і що вони були частиною цієї землі.
Хто із земляків найбільше надихає зараз?
Я люблю дуже Миколу Куліша. Він геній. Я літераторка, щоб розказувати якісь класні історії про Куліша. Але гати в його п'єсах дуже приємно, дуже велике задоволення отримую від цього.
А з сучасників – це Роман Бондарчук. Його фільми пов'язані з Півднем, любов'ю до цього регіону, небайдужістю. Надихаюся і беру приклад. Раджу подивитися «Українських шерифів» і «Діксіленд».
Документальний фільм «Українських шерифів» розповідає про жителів Херсонщини. Зокрема про двох чоловіків, які взяли на себе функції охорони громадського порядку.
Що ви найбільше любите і не любите в українському морі?
Найбільше я люблю наявність морів на території України. Море – це чудо природне і, прекрасно, що ми до нього дотичні, що є можливість вирости, спостерігати за цим, бути частиною цього. Я люблю відчуття поруч з морем, що ти його ніколи не підкориш. І навіть якщо згадати про нашестя медуз в Лазурному, то є відчуття, що ми приходимо тоді у музей медуз і акуратненько дивимося на них, обходимо, а поплаваємо пізніше. Нема в мене з цього приводу якоїсь образи на море.
А от не люблю на морі людей, які хочуть з цього зробити бізнес: будують на пляжах свої незаконні хатинки, щоб здавати в оренду. І ще не люблю, коли на морі слухають музику будь-яку. Бо море і є музикою. Не розумію, як можна приходити з колонками.
Що ви вважаєте головними викликами перед жителями Півдня зараз?
Мені нема, що сказати. Бо дуже багато страшних викликів. Як мінімум, неможливість жити в себе вдома.
Ми скажемо: «О, наше Море!», коли Україна деокупує Південь та Крим. А що скажете ви?
Я буду плакати сильно. Світ ще не придумав слів, якими можна описати повернення додому.
Мені здається, що все буде вже зовсім іншим. Інша Херсонщина, інший Крим, інший берег морський. Мені стає сумно, коли я думаю про це. Я обіймусь з мамою. Сходжу до папи.
Яким ви бачите український Південь за 10 років?
Невідомо скільки нам ще треба виборювати свободу і цю землю. Дивитися вперед на 10 років — це щось далеке від реальності. Я можу тільки думати про те, що є зараз. Про те, що було. Якщо ми будемо, то і Південь буде. Недавно подумала, що я взагалі не уявляю, що я буду жити десь не на Півдні. І що мої діти народяться десь не там. Дуже сподіваюся, що вони народяться на Херсонщині, на морі.
