Софія Когут — журналістка в Ukrainian World Congress (Свiтовий Конґрес Українців) та перекладачка в «Українська правда». Софія родом з Херсонщини, з села Рубанівка. А її батьки — з Львівщини.  В дитинстві вона не могла зрозуміти чого в ній більше: заходу чи півдня України. Й зізнається, що у неї була стереотипна думка про те, що найвиразніше Україна відчувалася на Заході. Втім у свідомому віці Софія, як ніколи, зрозуміла — по-справжньому цілісною українкою вона ніде себе не відчувала так, як на Півдні.

Чим життя на півдні України особливе? Який стереотип про регіон бісить найбільше й що вона робитиме, коли Україна деокупує Південь та Крим? Читайте у цьому тексті в межах рубрики «Людина Півдня»

Що для вас означає — жити на півдні України? Чим життя тут особливе?

Жити на Півдні — означало відчувати себе українкою. Навколо було настільки багато символів і візуальних, і серед людей того, що це — Україна, моя країна і зокрема через це я відчувала себе вдома. Звичайно, так можна сказати про кожен з регіонів України. Але ці широчезні степи, красивезні поля соняшнику, пшениці, ріпаку…Олешківські піски, або небо, яке буквально щовечора мало різні відтінки…Воно було настільки голосним, промовистим про те, що це — наш дім, що кожен куточок тут український і це я любила найбільше.

Жити на Півдні — відчувати себе вдома, відчувати себе серед сім'ї.

На Півдні сформувалася моя ідентичність і багато в чому завдяки людям, вони там дуже прості й рідні. Ти відчуваєш себе, як у великій сім'ї, особливо це стосувалося сіл. Я навчалася у Херсонському обласному ліцеї й у мене були однокласники з усієї області. Це досі найкращі люди в моєму житті.

Як Південь вплинув на вас як особистість?

Життя на Півдні навчило мене бачити красу довкола. І це стало невід'ємно частиною мене настільки, що я зрозуміла це тільки тоді, коли інші люди про це казали. Та ж любов до неба, кольорів, пейзажів довкола, до деталей в природі чи людях. Це все про Південь. Херсонщина різноманітна, різнобарвна, багатогранна. Її можна було розкривати кожного дня з іншого боку. Це було і в людях звідси. І це щось, що неможливо осягнути за день. Скільки я там жила — стільки відкривала Херсонщину для себе.

Херсонщина забрала упередження про те, що будь-яке явище у світі існує тільки з якоїсь пласкої сторони. Бо сам регіон був абсолютно різним кожного дня.

І ось ця навичка стала визначною частиною моєї особистості й тепер значною мірою формує моє спілкування з іншими людьми.

А ще Південь навчив бути собою і не соромитись цього.

Це проявлялося і через той факт, що я з села. В мої юні роки, на жаль, було таке, що спілкуватися українською в Херсоні вважалося чимось селянським, але водночас люди навколо мене не дали мені потрапити під цей вплив і я знала, що бути справжньою — найбільш цінне в мені.

Яке місце на Півдні України ви вважаєте найцікавішим? Чому?

Першою на думку спадає Каховська ГЕС. Настільки велична й красива. Я з лівобережжя, завжди їхала повз ГЕС машиною. Відчуття, коли ти проїжджаєш по мосту і відкривається вид — це певно вічний зліпок у моїй пам'яті.

А ще, окрім заповідника «Асканія Нова», на Херсонщині було багато мінізоопарків, де вирощували різних тварин. В сусідньому селі був чоловік, який робив свій зоопарк, це була місцева розвага, люди до нього приїздили.

І дороги Херсонщини — дуже важлива частина цього регіону. Не через сам факт дороги, як покриття, а як того до чого вони вели. Бо херсонськими дорогами можна було доїхати до найкрасивіших місць в Україні. Олешківські піски, ліс, море, просто дороги, що ведуть через поля чи села, аби подивитися на людей, Каховська ГЕС. Цими дорогами можна було їхати годинами й ніколи не ставало нудно. Ями, звичайно, додавали свого колориту, особливо біля сіл навколо Дніпра, про які окремо можна говорити. І, звісно ж, дорога додому.

Фото: Софія Когут/Фейсбук

Які місцеві страви або продукти ви вважаєте символом Півдня України?

Південь для мене — це кавун, каші і свіжоспечений хліб з Рубанівської пекарні.

Таких дешевих і смачних кавунів нема ніде в Україні. Дині теж хороші, але я не люблю дині. Каші, мабуть, через те, що у нас вирощують багато різного збіжжя.

А хліб…Я з села Рубанівка, і там у нас була відоме на всю область рубанівське борошно…і там такий хліб... Я всюди намагаюся знайти такий хліб, але такого як вдома ніде нема.

Херсонщина. Серпень, 2019. Джерело: Софія Когут/Фейсбук

Який стереотип про Південь вас бісить найбільше?

Стереотип про проросійський південь. І ще дуже дратували питання: «як ти з Херсонщини й розмовляєш українською»? Це при тому, що в мене в класі була лише одна дівчинка, яка розмовляла російською.

Хоча на території Рубанівки була частина етнічних росіян.

Я розумію як сформувався такий стереотип, але сумно, що люди в Україні дозволяли собі потрапляти під його вплив, бо нічого проросійського на Херсонщині й далеко не було.

Які місцеві легенди або історії Півдня України вас найбільше захоплюють?

Це, мабуть, загальноукраїнська легенда, але з дитинства яскраво пам'ятаю історію про те, що на Трійцю з водойм вилазять русалки й топлять хлопців. Тому на Херсонщині на Трійцю ніхто не купається в ріках чи морі.

Хто із земляків найбільше надихає зараз?

Не можу назвати одну людину, лише загальний образ людини з Херсонщини.

Людини, яка відважна, постійно говорить свою правду і навіть в окупації залишається вірною своїм цінностям. Це зокрема і херсонські журналісти, яких я дуже поважаю і які досі там продовжують свою роботу. І в принципі люди, які лишаються і в окупації, і в прифронтових селах, і містах, які звільнені. Це надзвичайно сильні люди й насправді вони завжди такими були. Просто дотепер не було такої події, яка б показала їхню сміливість.

Хотілося б, щоб всі жили щасливо і їм не доводилося демонструвати свою мужність і стійкість.

Що ви найбільше любите і не любите в українському морі?

Найбільше люблю відчуття того, що воно своє. Я прихильниця Азовського моря, бо воно надзвичайно тепле і комфортно. Ось є comfort food, а є комфортне море — це про Азовське море. Особливо про ті частини, де пляжі нелюдні, куди можна їхати кемпінгом чи просто з машиною і наметами. Влітку 2021 року ми з батьками їздили в трейлері до моря відпочивати. Люблю за те, що воно зручне, комфортне, тепле й красиве, за заходи сонця там.

А за що не люблю? Це більше стосується Чорного моря, але подекуди й Азовського. За бруд, водорості й в Чорному морі дуже багато медуз, які сильно жалять. То мій неприємний спогад з дитинства, коли стрибали на матрацах і випадково на тих медуз натрапляли й вони обпікали ноги, руки й все на світі. Але навіть ці мінуси незначні й коли згадуєш, то думаєш, що багато б віддав, аби та медуза зараз вжалила на узбережжі Чорного моря.

Херсонщина. Серпень, 2019Херсонщина. Серпень, 2019Фото: Софія Когут/Фейсбук

Що ви вважаєте головними викликами перед жителями Півдня зараз?

Абсолютно величезний тиск з боку Росії. В плані стирання ідентичності. Мені здається, що чим довше ти залишаєшся в окупації, тим важче тобі протистояти впливам пропаганди, аби не втрачати віру й не забувати хто ти й про що. А Росія робить все для того, аби люди опускали руки.

Але бути з півдня України — це щось таке надзвичайне, автентичне і справжнє і дуже сильне, як енергія, як цінність, як погляди на життя. Я б хотіла, щоб люди, особливо ті, хто в окупації, не втрачали цього і пам'ятали хто вони. Це головний виклик.

Окрім тиску психологічного є ще ж буквальне знищення регіону, природи, флори, фауни, унікальних екосистем. В такі моменти теж опускаються руки: коли розумієш, що місця, які ти любив або не існують, або існують в абсолютно іншій формі Тому другий виклик — зберегти віру в те, що все повернеться і що Херсонщина в будь-якому випадку буде надзвичайно красиво.

Ми скажемо, «О, наше Море!», коли Україна деокупує Південь та Крим. А що скажете ви?

Скажу:

Я нарешті їду додому

Я зможу сісти на автобус Херсон-Рубанівка і доїхати прямо додому. Я цього дуже хочу і дуже чекаю.

Яким ви бачите український південь за 10 років?

Одразу в голові було щось про технологічні розвинені штуки чи вдосконалення. Але насправді я хочу Південь таким, як він був. А він був ідеальним і прекрасним. І якби не росіяни, то все б так і залишалося. Я просто хочу, щоб він був собою.

Ми будемо любити Південь таким, як він був і є.

Але хочеться, аби він повернувся до мирного життя, а люди й природа знайдуть шлях до того, як повернути його у відносну нормальність після того через що вони прийшли.