Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Петро працював сільським головою Острівного з 2015 до 2020 року. Це болгарське село, в яке більше 200 років тому заселилися переселенці з батьківщини чоловіка.
«Я народився і виріс в цьому селі. Сім поколінь мого роду – тут, на цій землі», – пояснює Петро. Протягом п’яти років він навчався в Одесі, ще два роки після закінчення навчання працював у місті. У двадцять чотири вирішив повернутися до Острівного.
Його дружина Дар’я також народилася в селі. Жінка ділиться:
Коли вона почала зустрічатися з Петром, він вже був сільським головою. Дівчина на той час жила і працювала в Одесі. «Я знала, що він точно зараз не поїде з села. В нас були стосунки на відстані, і це питання завжди було в повітрі», – каже Дар’я. Зрештою вона вирішила повернутися до Острівного також.
«Чи було мені важко? З одного боку, так, бо я звикла до міста і планувала реалізовувати себе там, але зробила вибір на користь сім’ї», – додає вона.
Дар’я ДобрєваФото: О, море
Нині сім’я Добрєвих виховує двох доньок – чотирирічну Іскру і восьмимісячну Зоряну. Зараз Дар’я присвячує час дітям, тому що дитячий садочок не працює через відсутність укриття в будівлі. Жінка мріє займатися виданням дитячих книжок і впевнена, що це реально робити, перебуваючи в Острівному.
(Не)живі будівлі села
Петро відзначає, що географічне розміщення Острівного – дуже зручне: близько міжнародна траса і море.
«Я рахував: протягом сорока хвилин можна потрапити в одне із семи міст, які є в регіоні», – розповідає чоловік.
Старі будівлі в селіФото: О, море
Житловий фонд Острівного налічує 750 будинків. Нині заселених будівель у селі – 202. За словами депутата ОТГ, багато з них пустують, але хтось за ними доглядають сусіди чи родичі.
«На жаль, більша частина будинків розвалюється. У нас був такий період: наприкінці дев’яностих – до десятих років, коли з більших сіл навколо приїжджали люди і купували тут домівку за копійки, розвалювали, брали будівельні матеріали собі для будівництва. Ми активно з цим боремося».
Дмитро ДобрєвФото: О, море
Також Петра турбує питання архітектурної спадщини. У нас торік в Острівному побудували бювет: скомпонували архітектурні елементи з одинадцяти будинків у селі. «Він виглядає досить добрим і передає багатство того часу», – підсумовує чоловік.
Коли він працював сільським головою, поставив задання покращити соціальну сферу в селі.
«Відновили парк, зробили у ньому стежки, капітально відремонтували будинок культури і дитячий садочок, вулиці, огородили кладовище, відновили стадіон, відремонтували церкву. Також за стандартами обладнали звалище, – перераховує зроблене чоловік. – Наступні 5 років повинні були фокусуватися на економічному розвитку, створенні робочих місць. Але повномасштабна війна внесла свої корективи, тому на разі всі інвестиційні проєкти, які ми планували залучати, – на паузі».
У селі планували реалізовувати равликову і вівцеферми, створювати кооператив з утримання рогатої худоби. Однак під час великої війни вирішили призупинити ці задуми.
Чим живе Острівне?
Дар‘я розповідає, що сім’я робить своє життя в селі цікавішим, додаючи до щоденних справ прогулянки і міні-мандрівки: «Нас цікавить зелений туризм, ми досліджуємо свій край, бо в нас насправді також є дуже багато цікавого. Зараз з’явилися цікаві туристичні атракції, і ми їх для себе також відкриваємо».
В Острівному розводять овецьФото: О, море
Петро говорить, що в Острівному збереглися такі традиційні заняття, як вівчарство і виноградарство: багато людей у селі розводять овець і вирощують виноград.
«В кожному домі є кілька бочок вина і з десяток овець, – додає чоловік. – Наприклад, у кожного є 10-15 овець і він не пасе їх сам: зранку збираємо їх, випасаємо – і так кожен по черзі. До прикладу, в місяць ти витрачаєш лише один день на їхнє обслуговування. Те ж саме з доїнням».
Традиції Острівного
У болгарської спільноти в Бессарабії є багато страв, які люди споживають разом під час особливих приводів.
«Наприклад, є піта – страва, яка готується, коли народиться дитина. Всі разом: сусіди, родичі – збираємось і куштуємо її. На Святого Дмитрія кожен добрий господар зобов’язаний одну вівцю зарізати і покликати всю сім’ю, сусідів, друзів», – розповідає Петро.
Велика війна і життя у селі
На початку повномасштабної війни з села виїхало небагато людей, тому що, в основному, тут мешкають літні люди і жителі передпенсійного віку. «Перші кілька місяців великої війни у селі був такий бум: всі приїхали сюди з міст. У кожному домі було по кілька машин, багато людей – і село зажило. Але потім люди роз’їхалися», – розповідає Петро.
Нині в Острівному – понад 500 мешканців. Є кілька сімей переселенців з Миколаївської області та населених пунктів, що межують з Херсонщиною. Громадськість придбала їм домівки, зараз вони працюють на елеваторі й облаштовують власні городи.
«Я хотів би бачити село таким, яким воно є на Великдень, коли всі приїжджають в гості: декілька машин, багато людей, світло горить – це дуже приємно, щось у душі гріється, – каже насамкінець Петро. – Хочу, щоб в кожній хаті, коли ти їдеш чи йдеш по селу, горіло світло. А якщо горить світло, це означає, що там є життя».
