Володимиру Варбанцю – 74 роки, майже 50 з них він працює на своєму підприємстві. Чоловік очолює Асоціацію фермерів та приватних землевласників Одеської області, а ще він – голова приватного підприємства «Макітра».

Фермер розповів редакції «О, море» про вплив російських обстрілів на сільськогосподарську продукцію, труднощі малого і середнього фермерства і свою роботу.

Робота фермерів під обстрілами

Підприємству Володимира – 21 рік. У селі на Одещині чоловік вирощує озиму пшеницю, соняшник та інші кормові культури, серед яких люцерна з родини бобових і суданка (так називають суданську траву). Рослини займають 218 гектарів землі.

«Я працюю на цій землі своїми руками, купив ці склади, купив техніку. І сьогодні, щоб “прилетіло” щось до нас – це неприємно», – розповідає чоловік.

На його переконання, всі фермери у регіоні працюють у напрузі. У місцевості, де розташоване підприємство Володимира, перевізники потрапляли під обстріли: у двох автомобілях побило шибки і кузови, одна машина згоріла.

Останні два роки на Одещині – дуже посушливі. До посівної компанії Володимир купив сівалку, яка сіє «по нулю» (йдеться про систему обробки ґрунту, яка передбачає прямий посів у прорізані сівалкою борозни – ред.). чоловік планував робити два дискування (використання дискових знарядь для розпушування верхнього шару ґрунту – ред.), культивувати ґрунт, а потім сіяти зерно.

«Тут і дисковкою не залізеш, тріщини по півметра. Четвертий місяць без опадів», – розповідає чоловік. І додає, що, попри це, фермери страються працювати, зокрема держава надає кредити для бізнесу за програмою «5-7-9%».

Проблеми малого й середнього бізнесу

Водночас, каже Володимир, мале і середнє фермерство нині «загинається»: з початком повномасштабної війни ціни на сільськогосподарську продукцію впали вдвічі, а на соляру, запчастини, техніку, добрива, хіміозахист рослин – навпаки, вдвічі зросли.

У фермера немає ні складу, ні техніки. Він наймає трактор, щоб посіяти, комбайн – щоб прибрати, і машину, щоб вивезти зерно в порт. Йому залишається 5-10% від урожаю.

«Якщо я рентабельно відпрацював, мені треба продати хоча б за 5 тисяч тонну пшениці, а мені сьогодні пропонують 3 тисячі гривень», – каже Володимир.

Зміна цін на зерно

За словами фермера, ще одна проблема полягає у тому, що ціна за зерно зараз штучно занижена: холдинги скуповують його за безцінь і везуть за кордон: «Порти закриті, не працюють – ніхто не скуповує зерно. Малий бізнес не має, де його зберігати. Він його здає, по чому має. Це трейдери такі, спекулянти, які сьогодні за безцінь скуповують зерно, а коли почнеться коридор (зерновий – ред.), вони будуть продавати за 300 доларів. А зараз тонна зерна коштує 90 доларів», – додає підприємець.

На момент розмови з Володимиром на його складі залишилося 70 тонн пшениці з урожаю 2022 року, і 220 тонн, зібраної у 2023 році.

Все тримається на фермерах

На запитання, де чоловік бере сили і мотивацію займатися своєю справою далі, відповідає так:

Я в цьому господарстві пропрацював 49 років. Я сьогодні орендую землю у цих дідусів і бабусь, я уклав з ними угоду на сім років. Що я зроблю – викину їх і скажу "все, я не буду більше цим займатись"?

«Мені совість не дозволяє. Я взяв у оренду, я повинен виростити урожай, з людьми розрахуватися, країні заплатити податки, бо громада має жити».

В ОТГ, де функціонує підприємство Володимира, знаходяться колишня районна лікарня і шість шкіл. «Це все фермери тримають, підприємці сплачують податки – ми живемо. Отака справа. Нам потрібен мир, щоб ми могли працювати», – підсумовує чоловік.

«Серед своїх у темні часи»: історія одеської книгарні, де 30 років тому поширювали українську книгу
«Візьми з собою Миколаїв»: як моделіст Андрій Шинкаренко виготовляє крихітні копії маяків півдня