Тетяна Гавриленко очолює волонтерський центр «Захистимо разом». Це єдиний волонтерський хаб у місті Кілія на Одещині. Він запрацював з перших днів повномасштабного вторгнення і нині тут допомагають військовим і внутрішньо переміщеним українцям. У перші дні великої війни до міста ринула велика хвиля людей з прифронтових територій, адже тут було безпечно: переселенців було так багато, що містяни не знали, де селити новоприбулих. З осені 2023 року Кілія потерпає від російських обстрілів, адже місто розташоване на шляху зернового коридору.

Попри це, у волонтерському хабі продовжують плести маскувальні сітки, збирати допомогу для військових, підтримувати переселенців і навіть поповнювати воєнними експонатами музей.

Редакція «О, море» відвідала Кілію і на власні очі побачила, як живе це місто, чому маскувальні сітки, які виготовляють у ньому називають «казковим лісом» і що допомагає тутешнім волонтерам триматися.

«Кілія – це невеличке місто: у кожного з нас є брат, чоловік, друг, який став захисником», – розповідає Тетяна. Вона допомагала військовим ще з 2014 року. Коли почалася велика війна, жінці зателефонував мер Кілії і запитав, чи не хоче вона очолити місцевий волонтерський хаб.

Як виготовляють сітки і «кікімори» для захисників?

Жінка показує майстерню, завішану жовто-блакитними прапорами, тканиною і стрічками кольору хакі: тут містяни плетуть маскувальні сітки. Тетяна знайомить: «Вова – учасник АТО, Світланка – комунікатор і швидко плете сітки, Аліна – приватний підприємець, Толік – також приватний підприємець. Також до нас сюди приходять школярі».

Волонтерська майстерняВолонтерська майстерняФото: О, море

Одна з майстринь розповідає: спочатку це були гори «ганчірок», все відбувалося хаотично, але методом спроб і помилок дійшли до організованого процесу.

Ми називали ці сітки “Казковий ліс”, тому що вони були незрозуміло, з чого зроблені.

Жінки показують сітку, сплетену раніше, зі стрічками різного кольору: «Це, щоб ви розуміли різницю, бачите, яка зараз сітка. Це дуже велика різниця насправді, до чого дійшли дівчата: настільки професійно, що сітка навіть по кольору місцевості, куди вона їде».

Волонтери розповідають: їхні маскувальні вироби легкі і не промокають.

Чоловік, який волонтерить у хабі, показує пристрій, завдяки якому тканину ділять на смужки: його називають «розчіскою», бо він нагадує два великих великих гребеня із металевими «зубчиками». На нижній «гребінь» кладуть 10-20 шматків тканини (кількість залежить від від гостроти ножа, яким її різатимуть), накривають верхнім і затискають. Далі тканину розрізають у проміжках між «зубчиками». Їх намотують на котушки, які вже віддають людям для плетіння сіток.

"Кікімори", які виготовляють у волонтерському хабі "Кікімори", які виготовляють у волонтерському хабі Фото: О, море

Крім них, жінки виготовляють «кікімори» (спеціальний маскувальний одяг для військових – ред.). Якось захисник надіслав волонтерам фотографію із цим одягом і спитав, чи зможуть вони виготовити такий. «Ми такі "Можемо!", а потім сіли, глянули на фотографію "А що це таке?"», – пригадує одна з волонтерок. Відтоді виготовлення «кікімор» для них – звичайна справа. Їх роблять таким чином, аби був вільний доступ до розгрузки і зброї, а ще було зручно бігати.

Географія допомоги військовим

«У першу чергу до нас зверталися хлопці з нашого мордивізіону, наші прикордонники, які прямо були в місті Кілія та Одеській області. Потім почалися ротації – і хлопці почали нести службу за межами Одеської області. Це сталося буквально на другий-третій місяць повномасштабної війни. Тобто у нас уже почали додаватися на мапі України Донецька область, Харків, Миколаїв та інші», – розповідає Тетяна.

Волонтери передавали військовим найрізноманітніші речі: від сірників до «броніків» і тепловізорів. «Звісно, на це потрібні великі кошти і завдяки підтримці всієї громади якось воно саме по собі рухається. Хоча у мене навіть фотографія є, коли я взяла коробку, написала знак питання і хотіла зробити пост у фейсбуці з підписом "А що ми туди маємо вкласти, коли в нас вже нічого немає?", щоб жителі громади розуміли, що війна продовжується і треба щось робити», – каже очільниця центру «Захистимо разом».

Музей: сухпайок з крейсера «Москва» і експонати з острова Зміїний

За словами Тетяни, волонтерам приємно, коли військові передають їм свої прапори, шеврони, сувеніри до музею, який створили у хабі. У 2014 році один з волонтерів привіз з Донеччини і Луганщини, куди відвозив допомогу, кілька експонатів: для них не було приміщення, тому їх поставили у підсобці. У 2022 році Тетяна попросила, щоб їх принесли у хаб. Потім волонтер з Одеси приніс туди ремінь вбитого російського військового.

Музей у волонтерському хабіМузей у волонтерському хабіФото: О, море

«Це був один з перших наших експонатів 2022 року. Так я зрозуміла, що нам потрібно зробити десь поличку, аби це все було на видному місці, тому що до нас приходить багато людей, вони цікавляться, вони запитують», – так, зі слів Тетяни, почалася історія музею.

Серед експонатів є сухпайок, який наші хлопці виловили в Чорному морі. Це було в той період, коли затонув крейсер «Москва».

«Можемо зробити припущення, що він саме з нього, бо до цього нічого хлопці не знаходили. Далі у нас є експонати з острову Зміїний, телефон 1957 року. Ми навіть колись думали: якщо буде якась величезна потреба, можливо, щось викладемо на аукціон, щоб її закрити. Але потім вирішили, що ні: все ж таки це будуть музейні експонати і вони залишаться у нас», – додає жінка.

Телефон з острова ЗміїнийТелефон з острова ЗміїнийФото: О, море

Перший «приліт» по Кілії стався 6 вересня 2023 року: «Шахеди» наробили лиха в кількох місцях. Тетяна розповідає, що уламки цього безпілотника також є в музеї, їх принесли мешканці: «люди і школярі, які приходять до нас на екскурсію, можуть побачити, що ж літало і гуділо і що саме наробило лиха».

Як волонтерський хаб допомагає переселенцям?

Волонтерський хаб має багато напрямків роботи. Зокрема, тут допомагають внутрішньо переміщеним українцям. У перші пів року після початку повномасштабного вторгнення в Кілії було понад 2,5 тисячі переселенців. «Для маленького міста і громади це – колосальна цифра, тому що такої кількості людей у нас ще не було. Найбільше людей – з Харкова, Миколаєва, Херсонської і Запорізької областей», – пригадує Тетяна.

Це була важка хвиля насправді, у нас не було, куди селити людей. Ми шукали їм житло, облаштовували його побутовими речами.

Вона констатує, що наразі кількість гуманітарної допомоги зменшилася. Коли вона є в наявності, жінка пише у чат для переселенців, щоб вони прийшли до хабу і отримали продукти, памперси, засоби гігієни.

Меморіал у КіліїМеморіал у КіліїФото: О, море

Крім цього, завдяки ініціативі волонтерів у Кілії створили меморіал загиблих містян. «Ідею створити меморіал запропонував наш друг. Від ідеї до її втілення минуло 1,5 – 2 місяці. Людям потрібно бачити. Одна річ, коли вони прийшли люди до когось на похорон, побачили, що хтось загинув і забули. А коли це перед вашими очима, ви ставитеся до цього по-іншому», – каже волонтерка.

Що дає сили волонтерити?

Тетяні надає сил продовжувати справу підтримка родини і людей, які продовжують волонтерити, а ще – звичка помічати щастя у простих речах.

«Ця робота – морально і фізично важка, і для нас важлива ця підтримка. Чи є сили продовжувати? Так, бо як по-іншому? А якщо кожен із хлопців скаже, що він не може – що далі? А якщо це скаже не один, а десять, двадцять? Сили десь беруться. Напевно, люди, які поруч зі мною, дають мені ці сили», – підсумовує волонтерка.

«Серед своїх у темні часи»: історія одеської книгарні, де 30 років тому поширювали українську книгу
«Все тримається на фермерах»: Володимир Варбанець про посівну, проблеми та спекулянтів