Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Родині довелося переховуватися в окупованій Новій Каховці півтора року, бо Володимиром почали цікавитися росіяни. Сім’я змогла виїхати з окупації, минуло кілька місяців, і Поліна розповіла свою історію для «О,Море».
Олешки: пологи в окупації
Коли почалася велика війна, Поліна була на сьомому місяці вагітності. І на додачу до хвилювань про свій медичний стан, при якому Поліна в будь-який час могла стекти кров’ю – росіяни окупували її дім.
Ще і їсти було нічого – з перших днів люди змели все в крамницях.
Якось вона пішла до магазину і здивувалася: 600 г звичайних пельменів коштували 360 грн. І люди купували, навіть прострочені продукти.
«Черги займали вночі, не дивлячись на комендантську годину», – пригадує Поліна.
Коли Поліна тільки-но лягла в лікарню на збереження вагітності, росіяни провели обшук в їхньому домі. Після обшуку вирішила повернутися додому. У квітні жінка народила дівчинку. Пологи минули добре, та щастило так не всім породіллям.
«Одного разу, вночі, десь о другій, пролунала тривога. А дівчина одна якраз мала народжувати, їй вже стимулювали пологи. Через тривогу її від крапельниці від'єднали, і в неї почалася кровотеча. Кров лилася по всьому коридору з другого поверху й до самого підвалу, де ми ховалися. Зрештою з нею все гаразд було, хлопчика народила», – згадує Поліна.
Додає, що той підвал був не облаштований – брудний, сирий, смердючий. І там доводилося переховуватися в тривоги мамам з новонародженими.
Фото з сімейного архіву
Олешки: час евакуюватися
Через нестачу їжі в Олешках ставало дедалі важче жити, згадує дівчина. Добре, що для доньки було грудне молоко, яким годувала півтора року. Бо суміш можна було отримати лише на російській гуманітарці, куди Поліна йти не хотіла. До того ж лишатися у місті було небезпечно й Володимиру.
«В будинку, в якому ми мешкали, також жили учасники АТО, поліцейські. Ми розуміли, що у зоні ризику. Якось ввечері Вова з іншим чоловіком, колишнім поліцейським, сиділи на лавочці біля під'їзду. До них начебто з перевіркою підійшов типу громадський патруль – колишні бандити. І вони мого чоловіка побили арматурою», – каже Поліна.
«Тоді ми вирішили їхати до моєї мами у Нову Каховку – вона там мала квартиру й нас там ніхто не знав», – розповідає Поліна. Нова Каховка теж опинилася в окупації з перших днів вторгнення.
Дорога до Нової Каховки
Їхали, як каже Поліна, на свій страх й ризик:
«До траси нас довіз батько, а далі треба було проїхати через 16 блокпостів. Доїдемо чи ні – не знали, але якби лишилися в Олешках, то добре не було б точно».
Всі документи чоловіка і речі, крім українського паспорта, лишили вдома.
З траси до Нової Каховки їхали автобусом: «Перевірки були, ми боялися, що чоловік є у списках, бо вони про АТОшників, військових, поліцейських знали. Але можливо, через те, що Вова не оформлював посвідчення УБД, його у списках не було».
Проскочили.
Нова Каховка
Спершу в Новій Каховці родині було відносно спокійно. Та через сусідів таки дізналися, що Володимир – учасник АТО. І до родини почали придивлятися російські поліцейські.
«Коли вони перший раз прийшли, то ми були вдома. Через вічко у дверях ми побачили, що це ФСБ й не відкрили. А наступного дня я пішла з донькою до магазину, а чоловік лишився вдома. На вулиці побачила, як приїхала військова поліція. Вони до мене: “Дівчина, ви з цього будинку?”, – питають. Я сказала, що ні й пішла швиденько. А вони до наших дверей, однак чоловік їм не відчинив», – каже Поліна.
Від сусідів Поліна дізналася, що окупаційна поліція шукала її чоловіка, дітей (6-річний син Поліни на той час з її мамою мешкав) й саму жінку. Поліцейські почали патрулювати біля їхнього будинку й подружжя вирішило переїхати на іншу квартиру.
«А коли й там до нас почали приходити – знову на іншу. А потім повернулися на стару першу», – каже Поліна.
Нова Каховка: референдум
Правила життя в тимчасовій окупації передбачали: мешканці мали отримати довідку про своє фактичне місце перебування.
«Цю довідку давали на місяць, потім її треба було продовжувати, а для цього привести для підтвердження двох сусідів, – каже Поліна. – Також те, хто де живе, перевіряли комунальники, які перевіряли світло, воду. Восени вони й “референдум” проводили».
Зображення ілюстративне. Урна для голосування біля зруйнованого будинку в Новій Каховці Джерело: Нова Каховка.City
Псевдореферендум росіян, за словами жінки, дійсно проходив так, як показували в ЗМІ – під дулом кулемета:
Нова Каховка: перший виїзд з окупації
У грудні Поліна вирішила, що мама з її сином мають їхати, адже окупація – не найкраще місце для дитини:
«Тоді ще працював юрист, тож ми встигли зробити мамі довіреність на дитину».
Мама з сином доїхали до Каховки, звідти – до КПП з Кримом, далі, через Росію, до Польщі.
«В неї це зайняло близько 6 днів. Дорога була легкою, тільки у Криму питали, чому їдете, тут можна гроші на дитину отримувати. Однак мама сказала, що їй це не треба і їх пропустили», – каже Поліна.
Нова Каховка: життя під прикриттям
Щоб не потрапити у поле зору окупаційних правоохоронців, родина ніяких допомог від росіян на новонароджену дитину не оформлювала. Їм допомогала мама.
Чим далі, тим важче ставало переховуватися та пояснювати при перевірці, чому немає російського паспорта.
«У чоловіка батько – громадянин Росії, і в нього у свідоцтві про народження це вказано. Тож ми коли куди-небудь йшли, або їхали, брали з собою не наші українські паспорти (адже не знали, у розшуку чоловік чи ні), а це свідоцтво. І при перевірці чоловік його показував й казав, що ми будемо робити. Вони ж до вересня 2023 року строк дали, щоб всі або паспорти отримали, або посвідку на постійне проживання», – каже Поліна.
Подружжя зрозуміло, що зволікати більше не можна й треба виїжджати з ТОТ. Їхати хотіли лише на підконтрольну Україні територію.
Тож вона першою, так би мовити, у розвідку, пішла отримувати паспорт. Отримала документ напрочуд швидко й легко. Потім отримав паспорт й Володимир. Після цього родина майже одразу й виїхала.
Зображення ілюстративне.
Виїзд: усе прорахувати
За місяць до виїзду і Поліна, і Володимир, за порадою своїх знайомих, які виїхали раніше, купили нові телефони.
«Вони нас попередили, що працівники ФСБ на КПП можуть через IMEI телефону подивитися геолокацію. А мій чоловік і у Донецьку був, і у Луганську – дані для наших збирав», – каже Поліна.
Також вони моніторили соцмережі в пошуку інформації, як і з ким їхати. Про перевізника дізналися в Телеграм-каналі. Домовилися з ним.
Зранку перевізник приїхав за ними до дому. В мікроавтобусі вже було багато людей: чоловіки й жінка з чотирма дітьми.
«Їхали ми до Новоазовська, через Мелітополь та Маріуполь. Кожні три години водій робив санітарну зупинку. Туалет, поїсти + ми водію 30 000 грн за дорогу заплатили», – каже Поліна.
В Новоазовську на КПП Володимира три рази викликали на допит на півгодини-годину. Поліну з донькою не чіпали.
«Ми їм показали наші нові паспорти, доньці ще в Олешках чоловік встиг українське свідоцтво зробити. РАЦСи хоч вже не працювали офіційно, але по-тихому можна ще було», – додає Поліна.
А чоловіків, в кого були українські документи, викликали на фільтрацію.
У Новоазовську вони пробули три години й поїхали далі. До КПП Колотилівка (РФ) приїхали ввечері 1 вересня. Оскільки автівок було багато, ночувати довелося у селі.
«Там біля КПП така стоянка для мікроавтобусів й чоловік, який встановлює черговість проїзду, погодився впустити нас у свій будинок. З кожного взяв 500 рублів», – розповідає дівчина.
Поліна додає, що ставлення до українців в тому селі було недобрим – їм навіть воду відмовилися продати:
«Там два невеликих магазини поруч з КПП, й коли продавчині дізналися, що ми з України, то просто зачинилися».
Воду й тушонку змогли придбати на пошті, розташованій у приміщені школи: «Але дарма ми її купили, потім всім, хто її їв, погано було».
Коли вони зранку підходили до мікроавтобуса свого перевізника, побачили, як до нього під‘їхала окупаційна військова поліція.
«Ми злякалися, що за чоловіком. Але ні. Там спокійно пройшли кордон. Вся дорога зайняла 36 годин», – каже Поліна.
КПП Покровка (Україна)
Між Колотилівкою й Покровкою – два кілометри, які треба здолати пішки – перевізник далі не везе.
«Ми йшли з візочком по дорозі із щебеню – ще те випробування. До того ж три метри вправо від дороги, три вліво – заміновано. А в Покровці в бліндажі, бо обстріли постійні, чекали, поки за нами евакуаційний автобус приїде», – пригадує Поліна.
Зображення ілюстративне
Київ: видихнути
Евакуаційні автобуси там постійно курсують. Коли набирається достатньо людей, то їх везуть у Суми. Там з людьми розмовляє СБУ.
«З нами теж розмовляли, все добре, ми віддали їм свої російські паспорти й нас відпустили», – каже Поліна.
Із Сум волонтери запитали, куди сім’я хоче їхати. Подружжя вирішило – до Києва.
Три місяці сім’я мешкала у столичному шелтері, який їм надав БФ Save Ukraine. Зараз винаймають житло й поки не планують їхати з Києва.
Вони обоє – і Володимир і Поліна – вступили й отримують другу вищу освіту в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на факультеті підготовки офіцерів запасу. Володимир навчається радіоелектронної боротьби, а Поліна буде стрільницею-зенітницею. Володимир відновлює свій військовий квиток, щоб вступити до лав ЗСУ.
