Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Котик спав на колінах головної редакторки видання Reporters Марічка Паплаускайте. Вона приїхала в Херсон тим самим поїздом зранку, щоб поспілкуватися з начальницею вокзалу і задокументувати її свідчення для книги про Укрзалізницю, яку пише Марічка. Планується, що вона вийде друком у 2024 році у видавництві «Лабораторія».
Про історію свого порятунку вона розповіла у дописі на особистій сторінці у фесбуці.
Марічка написала, що тривоги у цей день лунали одна за одною, їх було п’ять чи шість. Щоразу після сигналу або перед ним було чути вибухи, тож журналістка із співрозмовницею кілька разів спускалися в підвал.
Фото з укриття під час обстрілу Херсона 26 грудняФото: Укрзалізниця
«За 45 хвилин до відправлення зворотного поїзда у Київ, ті самі чотири вагони повернувся на херсонський перон з Миколаєва, де чекали протягом дня, і на вокзал почали сходитися пасажири. І саме тоді росіяни влупили. Ми збігли в укриття, коли сталося перше влучання. Такого гучного вибуху я досі не чула: зі стелі підвалу сипалося, стіни рухалися. Пасажири встигли сховатися у підвалі теж. І ми сиділи там всі разом наступні півтори години і рахували наступні прильоти. Двох поліцейських, яких поранило уламками, коли вони допомагали пасажирам сховатися, перевʼязали. Був ще іноземний волонтер, судячи з усього, зі зламаним ребром, але він просив на нього не зважати і просто важко дихав, стікаючи потом. Згодом медики допомогли як могли і йому. Один поліцейський, якого я не бачила, на жаль, загинув», – написала Марічка.
Вона додала, що від тривожних думок відволікало кошеня, фотографією якого українці милувалися у соцмережах: «Чесно, вперше за час великої війни я справді думала, що от прямо зараз можу померти. Від цих думок рятувало лише маленьке кошеня – висловуха Ляля, яку начальниці вокзалу подарували на Миколая. Мені випала місія його стерегти, поки власниця приймала важкі рішення: що робити з людьми і коли їм буде безпечно вийти з укриття. Цього ніхто не знав».
Журналістка розповідає: люди, які були у підвалі, не знали, що відбувається нагорі, але підозрювали, що все погано.
«Коли трохи стихло, хтось пішов у розвідку. Новини невтішні – вокзал розбитий, жодного вцілілого вікна, усі вагони і локомотив знищені. "За вами приїдуть автобуси, відвезуть вас до Миколаєва", –повідомили пасажирам. Ще за пів години дали команду підійматися нагору. І отут мене накрило. Може тому, що довелося проститися з кошеням, або тому, що я побачила завалену склом кімнату, в якій була буквально за 30 секунд до вибуху, або причиною стала калюжа крові на вході до вокзалу – там, де я кілька разів стояла удень, але коли ми зайшли в автобус і в салоні вимкнули світло, я сіла просто на брудну підлогу і розридалася. Мені писали колеги з УЗ, а я відписувала: "Чекайте, я реву"».
Авторка допису поділилася, що перед поїздкою до Херсона передивлялася фільм «Володаря перснів» і зауважила в ньому влучний діалог між Фродо та Гендальфом:
– Я хотів би, щоби персня не існувало! Щоб нічого цього не було!
– Так думають усі, на чию долю випадає подібне, але їм це непідвладне. В наших силах лише вирішувати, що робити з часом, який нам відпущено.
Марічка ПаплаускайтеФото: особиста фейсбук-сторінка
«Ми усі хотіли б, аби росії не існувало, але вона, блять, є. І вона продовжує нас убивати. Вчора я відчула дуже яскраво – як це бути ціллю. І наша задача – гідно чинити опір і не дати нас знищити. А ще – піклуватися одне про одних і не гризтися між собою, памʼятаючи, що ворог у нас один, і він зовні», – зауважила Марічка.
Разом з іншими пасажирами вона дісталася до Миколаєва, де людей зустріли працівники вокзалу і волонтери. Вони допомогли зорієнтуватися і знайти потрібні вагони.
«Ті чотири, які обстріляні лишилися в Херсоні, в Миколаєві замінили на резервні і кожен зміг сісти на поїзд на своє місце за квитком. А мені пощастило навіть на кілька хвилин обійняти рідну сестру і її чоловіка, які з перших днів війни служать у Збройних Силах. Приємно було знайти порятунок на рідному вокзалі рідного міста. Сьогодні зранку поїзд, у який вчора влучили російські ракети, прибув до Києва за розкладом – о 7.20 як і було заплановано. І це одне з тих див, які творяться руками наших людей. Дякую кожному, з ким довелося розділити цей страшний вечір. Дякую Укрзалізниці, що вона продовжує перевозити пасажирів, попри все», – написала редакторка Reporters.
