Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Про відновлення підприємства розповідає видання МОСТ.
Посад-Покровське кілька разів навесні та влітку 2022 року переходило з рук в руки. Село майже повністю зруйнували воєнні дії. Завод, який родина Червєнкових придбала у 2014 році, також зазнав значних пошкоджень. Внаслідок бойових дій підприємниці втратили приблизно 25 мільйонів гривень.
Місцеві мешканці не сподівалися, що «обгорілу груду металу» так швидко запустять. Вони впевнені: саме ця відбудова вселяє надію в те, що Посад-Покровське буде жити.
У місці, де канал підходить до траси, досі видніються обладнані позиції, а на іншій околиці села канал щільно заріс кущами.
Власники заводу Ольга і Георгій ЧервєнковіФото: МОСТ
Власниця заводу Ольга показує дірки у синьо-жовтих металевих воротах. Сонце пробивається крізь отвори і світить з того боку, звідки по селу і заводу стріляли росіяни.
«Наш незламний прапор. Він стоїть, хоча і поранений – бачите, весь в дірках», – каже жінка і кличе на завод. Зараз працівники піднімають його буквально з руїн.
Жінка показує руйнування – знищені офіс, склад і прохідну. Вирви у землі вже засипали. Під вибитими вікнами директорського кабінету, який ще не починали ремонтувати, росте кріп. Цю рослину тут вирощують, щоб використовувати в консерваціях.
«Це були кришки. Бачите, всі сплавилися, такий був вогонь, а наші хлопці трималися і село втримали. А оце ось, дивись, це все, що залишилось. Це полуавтомат. Редукторна, компресор….», – вона перераховує обладнання на памʼять, але впізнати в грудах металобрухту колись нове обладнання важко.
Коли в листопаді українські збройні сили погнали росіян на лівий берег, а підприємці повернулися додому, перед ними постала страшна картина: двір заводу всіяний нерозірваними снарядами і залишками будівель. Протягом півроку кожного дня сапери вичищали цю територію.
«Все вичищали вручну. На сміття вивозили банки з помідорками, огірочками, кукурудзою, які були розбиті і змішані зі сміттям, замерзлі… Навіть переломи були на руках, пальчики переломані у людей», – розповідає Ольга, показуючи майже повністю стерті совкові лопати.
Підприємці покладали надії на власні сили і свій колектив, а не на дотації і ймовірну допомогу держави.
Працівниці в цеху кинули всі сили «поклейку»: кожна банка томатної пасти, горошку чи кукурудзи буквально проходить крізь руки жінок. Через те, що обладнання згоріло, наліпки на банки вони клеять вручну. Працівниці кажуть, що розуміють важливість своєї роботи і радіють, що українцям подобається їхня продукція. Рік тому вони дивилися на величезний стовп полумʼя на околиці села, припускаючи, що все втратили.
Власники вважають, що прийняли правильне рішення не вкладати гроші у дороговартісне обладнання, а зберегти колектив і дати йому хоч і важку, але роботу.
«Ми позичили кошти, зробили дахи на складах, і це дозволило відновити роботу на початку осені цього року», – згадує Ольга.
Цех приготували до зими: залатали дах і активно утеплюють вікна. Однак найбільше власники підприємства хвилюються за безпеку.
«Евакуювали людей, боєприпаси виносили, а деякі з них знищували прямо на підприємстві, підривали на території», – каже Ольга.
Вона з чоловіком робили ставку на місцевого постачальника, навіть восени 2023 року віддавали перевагу місцевим фермерам, хоч їхньої продукції не вистачило, щоб задовольнити потреби заводу (тож довелося купувати в сусідніх областях). Цю практику не планують змінювати – будуватимуть свій бренд і розвиватимуть маркетинг.
Відновлення підприємства на випаленій ворогом землі – важливе з економічної та ідеологічної точки зору: селу, яке поступово відновлює життя, потрібні доходи і орієнтир. Також селу необхідні робочі місця, щоб до своїх зруйнованих домівок поверталися люди, які мали б розуміння, що можуть тут працювати.
«Дивлюся, як вони відновлюють роботу, і в мене є надія, що ми колись повернемося до нормального життя», – каже місцевий мешканець Іван, який раніше працював на заводі.
Подружжя підприємцівФото: МОСТ
Подружжя підприємців шукає грантові можливості, їм допомагають доньки-юристки. Благодійники з Німеччини передали генератор, друзі та знайомі купили мийні засоби та побутове обладнання. Один меценат передав продукти працівникам і забезпечив ковдрами і матрацами людей, які залишилися без житла і жили в приміщенні невеликого офісу, який належить заводу.
Попри те, що відновлення роботи заводу восени 2023 року активно висвітлювали, на підприємство приїздили делегації міжнародних організацій і фондів, допомоги з бюджету або від донорів поки немає. Очевидно, через лінію фронту, яка проходить по Дніпру через тридцять кілометрів від Посад-Покровського.
У таких умовах про великі інвестиції або технічну допомогу важко навіть мріяти. Тому підприємці сподіваються на себе і працівників, які готові працювати ще більше, аби відродити завод.
