Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Тетяна розповіла О,Море, як перемогла внутрішнє спустошення, змогла взяти себе в руки й втретє розпочати відновлювати роботу ферми.
Думки
Свою першу ферму – перепелину – жінці довелось покинула у 2014 році. Адже тоді вони мешкали у Донецьку. Другу – козину , яку вона започаткувала у селі Музиківка Херсонської області (біля Чорнобаївки) – вона зберегла, але відновити її роботу одразу після деокупації не було сил.
Однак думки про те, що ця робота потрібна не лише їй, а і її дітям, й, як це не дивно, самим козам, змусили до дій.
“В мене двоє дітей з аутизмом. Кози та робота на фермі їм допомагали пережити окупацію. Буваючи серед кіз, вони менше звертали увагу на те, що відбувається”, – розповідає Тетяна.
Вона мріє залишити дітям ферму, адже вони люблять кіз.
А кози, за словами Тетяни, люблять й сумують за людьми.
“Їм подобається, коли туристи приходять, вони одразу біжать до загородки, хвостиками виляють – очікують на смаколики. Або коли хтось заходить всередину, то аж обступають і бігом по карманах перевіряють, чи є щось смачненьке”, – усміхається Тетяна.
Спогади про те, як туристи з міст намагалися допомогти на фермі – хотіли відчути справжнє сільське життя – теж надавали сил працювати далі. До повномасштабної війни щотижня приїжджали кілька груп до 10 людей, іноді й по одному-двох, але були відвідувачі.
Зараз не їдуть. Були й діти – якраз влітку жінка взяла участь у соціальній програмі для дітей з аутизмом.
Робота
На фермі зараз понад 40 кіз – якісь Тетянині, а якісь їй віддали господарі, що їхали від війни.
“Хоч і важко це все, але люблю цих тварин й не можу відмовити, коли мені їх привозять”.
Хоча кіз і багато, але молока Тетяна збирає зараз вдвічі менше, аніж у мирний час.
“Кози дуже лякливі, погано переживали звуки обстрілів. В них траплялись і інфаркти, і інсульти, й епілептичні приступи. Іноді я боялась у козлятник заходити. Через стрес й надої зменшились” – каже.
Зараз на фермі 13 дійних кіз дають 15 л молока, а у мирний час з цієї ж кількості кіз можна було взяти до 30 л. Сира з цього молока виходить від 3,75 до 5 кг.
“Я зараз лише бринзу та м’який сир качотта роблю, він швидко визріває. Через деякий час – поки руки згадали – поновила майже усю лінійку з 15 сортів, як почали вимикати світло. Сир у холодильнику визрівати має при певній температурі: градус нижче, градус вище – зіпсувався. Викинула тоді багато сиру”, – розповідає Тетяна.
Врятувати виробництво допомогли благодійники – подарували генератор. Він хоч й не дуже потужний, але хоча б в одному холодильнику сир може зберігатись.
Та виробляти сир зараз не дуже вигідно – попиту немає.
Плани
За рік до вторгнення Тетяна оформила землю – планувала на ній ферму будувати, сироварню й там приймати туристів. Через росіян плани змінились.
“Там, де нам землю дали, нічого немає: ні світла, ні доріг. То ми зараз будівництво ферми призупинили, бо не хватає коштів. А сироварню таки будуватиме, але у нас на подвір’ї. Очікую на виділення гранту, ось-ось мають затвердити, можливо, в наступному місяці вже запустимо виробництво”, – каже Тетяна.
Кози на фермі виглядають туристівФото: архів Тетяни Страмнової
Також вона планує закуповувати молоко у людей й виробляти сири не лише з козиного, а й з коров’ячого молока.
“Люди зараз бояться їздити до Херсону, а молоко є. Тож і людям буде куди його продати, а мені для виробництва молока потрібно більше”, – каже жінка.
Ще до війни Тетяна планувала отримати сертифікат аби продавати сир через магазини. Й після деокупації знову зайнялась цим питанням.
“Раніше я могла продавати сир лише на Центральному ринку у Херсоні, тому що там була лабораторія і вони видавали документи. А після отримання сертифіката зможу продавати будь-де”, – каже фермерка.
Зараз Тетяна багато витрачає, але сподівається, що все налагодиться – в дітей буде ферма, до кіз приїдуть великі й малі люди, а містянам буде де відчути сільське життя.
