Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Редакція "О, Море" поспілкувалася з трьома мандрівниками, які практикують солоподорожі. Вони розповіли про свій досвід, переваги та недоліки такого типу мандрів. А також ми розпитала психологиню, чи варто усім пробували солоподорожі та які психологічні труднощі можуть спіткати вас на шляху.
- Владислав Бутковський: мандрує Азією, зараз живе у В’єтнамі
- Юлія Цукурова: майже пів року одна подорожує по Балі
- Дмитро Тимошенко: відпочивав один в Туреччині
- Чи нормально прагнути подорожувати наодинці. Що каже психолог?
Прям завжди бути самому не так кайфово
- Владислав Бутковський
- Об’їхав соло чимало країн Азії: Таїланд, Сингапур, Лаос, Камбоджу, Малайзію, Індонезію, Шрі Ланку, Індію, Китай. Частково подорожував наодинці у США. Наразі мешкає у В’єтнамі.
- Викладач англійської мови. За час мандрівок спробував себе у різних професіях: споруджував будинки з глини та займався еко-фермерством у Таїланді, складав хатини з бамбука та працював на фермі з козлами в Малайзії, чистив пляжі у Камбоджі, доглядав собак в Індії.
Владислав Бутковський
Чому вирішив мандрувати сам? Як зазвичай обираєш між подорожжю соло та з компанією?
Мене завжди тягнуло за горизонт подивитися, як там живуть люди, дізнатися щось нове. Якось під час навчання в університеті мені було все одно куди їхати, і я попросив свого друга тицьнути у будь-яке місце на мапі світу.
Зрештою, він "обрав" для мене Непал і так я потрапив до Азії. Далі пожив у Непалі через програму AIESEC (міжнародна молодіжна організація – "О, Море"). Там я подорожував сам, але зустрічав багато інших айсекерів з різних країн – крута можливість для культурного обміну.
Потім повернувся з Азії, почав планувати наступну солоподорож. Але знайшов дівчину і вона вирішила поїхати зі мною. Деякий час ми подорожували разом, хоча навіть тоді траплялося, приміром в Таїланді, що вона їхала на якийсь з островів навчатися масажу, а я вирушав далі подорожувати Таїландом на самоті.
Загалом, мені байдуже, як саме подрожувати: соло чи компанією. Іноді під час мандрівки зустрічаєш різних людей, ваші маршрути збігаються, ви їздите разом. Потім шляхи розходяться, і ви подорожуєте окремо.
Зараз кожні вихідні ми з товаришами мандруємо В’єтнамом на байках. Іноді збирається група з 15 людей, раніше було аж під 30, але трапляється, коли ти опиняєшся сам.
Як організувати солоподорож, щоб це було максимально безпечно і комфортно?
Розгляньмо кілька варіантів, яка може бути небезпека. Наприклад, ризик пограбування, але за п’ять років в Азії зі мною такого жодного разу не траплялося.
Небезпека від катаклізмів як то виверження вулканів на Балі або ж землетруси.
Плюс, небезпека може бути моральна, спричинена думками. Наприклад, коли починаєш сумувати за батьками або з’являються якісь проблеми з грошима. Бувають дні, коли почуваєшся особливо кепсько. Але що я навчився за час подорожей, так це адаптуватися до ось таких різних днів, які ніби накочуються хвилями. Крім того, як на мене, весь кайф подорожей починається саме у погані періоди, бо ти починаєш розвиватися, вирішуючи проблеми.
Щодо комфорту, то тут би я дивився крізь призму віку. Коли тобі до 21, ти більш байдужий до комфорту, готовий робити усе найнебезпечніше й найскаженіше. Ти їдеш працювати волонтером, умовно споруджуєш будинки з бамбуку, чи прибираєш пляж і спостерігаєш, щоб на ньому усі черепашки вилупилися з яєць, то там комфорту абсолютно немає. Ти живеш у наметі, або в якомусь домі з десятьма іншими людьми. Звісно, без кондиціонера, вентилятора, холодильника, як печерна людина.
Коли ж тобі за 25, стиль подорожей змінюється: хочеться більше комфорту щодо окремого житла або щодо інтернету для віддаленої роботи. Хоча коли я тільки починав, то мені вистачало рюкзака, намету, каремату, надувної подушки і все. До того ж, я два роки мандрував виключно автостопом. Їздиш із незнайомцями, десь ночуєш, спілкуєшся з місцевими – це дуже кайфово. Тому якщо мене питають "чи варто подорожувати?" і "коли починати?", я відповідаю "обов’язково" і "саме зараз".
Що найскладніше у соломандрівці?
Найскладніше, це бути другом самому собі. Коли ти довго не бачиш людей, як от я наприклад, коли пару тижнів на самоті лазив хребтами Тибету, то тебе різні думки відвідують, штибу "а хто я такий?", якісь страхи виринають. Але якщо ти можеш бути другом самому собі, то тобі взагалі байдуже, де ти і з ким.
З мого досвіду, усі люди, які не можуть довго подорожувати наодинці, невпевнені в собі, не довіряють собі, переоцінюють власні страхи. Або ж бояться заглянути глибше у самого себе, а коли ти довго не спілкуєшся з людьми, подібні думки так чи інакше лізуть у голову. Це найскладніше.
Як компенсувати брак спілкування чи може його немає?
Я люблю бути наодинці сам із собою, але при цьому я дуже компанійська людина, обожнюю великі групи людей, якісь вечірки, події тощо. Як на мене, не важливо, де ти є – там буде добре, якщо ти цього захочеш.
Найважливіше в подорожах – це знайти спільну мову зі своїми тарганами у голові. Вдома, в зоні комфорту, у цьому немає необхідності, бо в разі якихось негараздів ти можеш набрати друга, родину. Але коли ти сам, в тебе такої опції немає. І ти або летиш додому, або пересилюєш себе, вирішуєш особисті проблеми й мандруєш далі.
Три поради тим, хто хоче спробувати, але боїться наважитися
Перша. Запам’ятайте, що грошей ніколи не буде достатньо. Приклад – мій друг з Києва, який вже чотири роки "їде" до мене до В’єтнаму. Спершу йому бракувало тисячі доларів (приблизно 27 тисяч гривень) на мандрівку, на наступний рік п’яти тисяч (приблизно 135 тисяч гривень) і так далі.
Я, приміром, рік подорожував Азією на тисячу доларів (приблизно 27 тисяч гривень) і цього було достатньо, згодом вже подорожував на чотири тисячі доларів (приблизно 108 тисяч гривень) і зрозумів, що врешті-решт усі гроші спускаються, скільки б їх не було.
Друга. Відкрийте свої очі та серце для чогось нового. Бо навіщо ми їдемо кудись? Подивитись, скуштувати, вивчити щось нове. Наприклад, Азія – це те місце, яке дає найбільше для розвитку духовності – але тут без релігійного підтексту.
Поясню: в Азії є дуже багато храмів, в які ти можеш приїхати і по суті стати монахом. Але не традиційним в рясі, тебе просто вчитимуть медитувати, бути самим собою. Тому використовуйте те, що надає вам місце, в яке ви приїхали. Якщо ви на морі – мерщій купатися, якщо в Азії – йдіть в храм і послухайте, що місцеві можуть там сказати. Будьте відкритими до всього і не майте жодних упереджень.
Третя. Функціонал. Все, що берете з собою, має виконувати якусь роль. Можна навіть скласти список з топ-20 найважливіших речей, які потрібно взяти з собою і під кожним прописати конкретну причину, чому ця річ потрібна.
З мого п’ятирічного досвіду подорожей: люди схильні брати непотріб із собою, а потім жалітися, що в них спина болить, що їм важко, це додає багато проблем. Не забувайте, усе, що ви несете, ви несете на собі. Для довгострокових подорожей – тільки рюкзак, жодних валіз на колесиках. Тому якщо у вас із собою сім пар взуття, то будьте готові скоріше за все викинути їх по дорозі, як довелося зробити моїй колишній дівчині.
Вилізай з коробочки комфорту
- Юлія Цукурова.
- Дизайнерка користувацького інтерфейсу (User interface) та взаємодії з користувачем (User experience).
- Майже півроку подорожує наодинці на Балі (Індонезія). Перед цим репетирувала солоподорож, переїхавши з Києва до Одеси. Раніше на самоті проводила лише кілька днів у мандрівках до Італії та Чехії.
Юлія Цукурова
Чому вирішила мандрувати сама? Як зазвичай обираєш між подорожжю соло та з компанією?
Насправді, я люблю солоподорожі. Я рідко дозволяла собі їх, тому й хотіла полетіти на Балі наодинці. Напевно, немає кращого місця для подібної поїздки, ніж цей острів.
Хоча спершу я думала кликати когось з міркувань безпеки й емоцій. Навіть розпочала пошуки кандидатів. Однак у відповідь чула тільки відмови через роботу / сім'ю / домашніх улюбленців / нерухомість тощо. У мене ж жодних обтяжень не було, тож я відчувала, що зараз найкращий час для моєї подорожі. Було боязко, але я загартована і знала, що не пропаду сама.
Що ж до вибору між соло- або не соломандрівкою, то це радше залежить від наявності пропозицій від друзів. У такому разі я зазвичай погоджувалася на будь-який двіж щодо спільних поїздок.
Як організувати солоподорож, щоб це було максимально безпечно і комфортно?
Перед кожною поїздкою я розкладаю по поличках зібрану інформацію, списки покупок, справ. Це все можна звести до так званих чек-листів. Ось, приміром, мій чек-лист щодо безпеки:
- Дізнаватися про бажаний напрямок через знайомих. Розпитувати в них більше інформації про країну і різні корисні поради: що варто спробувати, а чого краще не робити, які місця відвідати, а яких варто уникати.
- Якщо країна далека та екзотична, варто ще й дослідити додаткові деталі самотужки.
- Активувати всі девайси в "Знайти IPhone" та ділитися геолокацією з батьками.
- Залишити батькам всю можливу інформацію про подорож (дати, готелі, квитки, копії документів, маршрут) та номери близьких друзів.
- Взяти з собою копії важливих документів, оформити додаткові банківські картки (на випадок крадіжки або втрати), оформити довіреність для родичів, аби вони мали право зробити якісь найважливіші справи, поки ви у довгостроковій поїздці.
- Поставити захисне скло на екрани телефона, ноутбука + придбати для ноута ще й водонепроникний чохол та зручний рюкзак (я працюю віддалено, тому мій ноутбук – це мій хліб).
Чек лист щодо комфорту:
- Взяти з собою те, що робить життя затишним у будь-якому місці. У моєму випадку це маленька подушка-іграшка (з нею я почуваюся як вдома), книга в ліжко і фото + малюнок сестри в гаманці.
- Значно заздалегідь продумати гардероб і підібрати його відповідно до місця подорожі. Варто слідкувати, щоб одяг був не тільки зручним, а й доречним (умовно, щоб не опинитися із купою коротких шортів в мусульманській країні).
- Не варто економити місце за рахунок чогось, що справді робить вас щасливими. Бо у цьому полягає також і ваш комфорт. Наприклад, я зараз дуже шкодую, що залишила вдома важкий фотоапарат.
Що найскладніше у соломандрівці?
Я би виділила три складності:
Перше. Важко швидко знайти нових друзів і сформувати власне ком'юніті. Як наслідок, періодично доводиться залишитися на самоті. Хоча ця проблема більше стосується довгострокових поїздок, у коротких побути самому чи самій – це скоріше і є самоціль.
Друге. У солопоїздках ти можеш розраховувати лише на себе. Якщо щось трапляється, то доводиться допомагати собі власноруч – це доведено гіркими сльозами після падіння з байка.
Третє. У тривалій подорожі втрачається зв’язок із друзями вдома, часом стикаєшся із заздрістю інших людей від того, що ти подорожуєш, а вони ні. Це засмучує і часом навіть спустошує.
Як компенсувати брак спілкування чи може його немає?
Брак спілкування відчувається і може дуже сильно тиснути. З мого досвіду, ось що може допомогти:
- вести свій (відео) блог;
- регулярні дзвінки родині, бо ніхто не буде настільки щиро щасливий за тебе та відкритий до розмов, як твоя сім’я;
- спілкування та відкритість за кожної слушної нагоди – можна спитатися, як справи у продавця, побалакати з вуличним музикантом, зробити комплімент людині в громадському транспорті тощо. Найчастіше з цього виходять не тільки так звані смол токи (коротенькі розмови), а й дивовижні, чарівні моменти;
- заняття улюбленими активностями/хобі в новому місті: можна сходити на йогу, танці, теніс, фітнес. Там ви також можете зустріти однодумців, поспілкуватися на улюблені теми, піти після заняття на каву чи обід;
- прогулянки/поїздки без мети в новому місті, книги, подкасти, вивчення чогось нового чи робота.
Три поради тим, хто хоче спробувати, але боїться наважитися
Перша. Мрій про найнеймовірніше і будь сміливим. Запитай себе про що ти згадуватимеш і про що шкодуватимеш наприкінці свого життєвого шляху? Саме це мотивувало мене діяти і не відкладати мрії на потім.
Друге. Вилізай з коробочки комфорту. Цікався собою та світом навколо. Немає нічого захопливішого, ніж дослідження нового та блискучі очі від гордості за себе та того, що ти побачив. Кожна поїздка розширюватиме твої рамки комфорту, можливостей та мислення.
Третє. Насолоджуйся спілкуванням з іноземцями – не бійся заводити розмови, не бійся здаватися смішним, не бійся, що твоєї англійської не вистачить на розмову. Просто говори. Поступово ти побачиш, наскільки цікаво дізнаватися досвід життя і думки людей з різних куточків світу.
Компенсувати відсутність спілкування, напевно, і не треба
- Дмитро Тимошенко.
- Програмний інженер (рівень Senior).
- Тиждень відпочивав соло у Туреччині.
Дмитро Тимошенко
Чому вирішив мандрувати сам? Як зазвичай обираєш між подорожжю соло та з компанією?
Причина доволі класична. Сталося так, що я запропонував поїхати до Туреччини своїм друзям, але всі були зайняті в цей період. У мене ж насувалося велике навантаження по роботі і я розумів: якщо не поїду відпочити у найближчий місяць, не матиму такої нагоди ще десь пів року. Тому й наважився поїхати сам, мовляв, чому б і ні.
Зазвичай я подорожую із кимось, зокрема й зараз, у парі, але раніше траплялися поїздки наодинці. Наприклад я летів сам до Європи, але там уже перетинався з друзями.
Як організувати солоподорож, щоб це було максимально безпечно і комфортно?
На мій погляд, бажано підготуватися завчасно, дізнатися розцінки у країні прибуття, прописати їх собі, аби знати, до чого бути готовими. В ідеалі, обрати собі середній поріг по цінах, тобто щоб ви не обмежували себе мінімальними витратами, але й не переоцінювали свій бюджет.
Хоча завжди може трапитися щось непередбачуване по грошах, тому будьте морально готові витратити більше в разі чого.
Солоподорож до Туреччини
Що найскладніше у соломандрівці?
Я гадаю, найскладніше – адаптуватися у перші пару днів подорожі. Від початку ситуація, в якій ви опинилися, здається нестандартною, навіть дискомфортною. Тому треба час, щоб прийняти той факт, що їхати самому – це не погано, а навпаки, може піти на користь.
А ще будьте готові запитань "А чому один?", "Що сталося, що ти поїхав один?". Вони точно виникатимуть, головне не бійтеся щиро на них відповідати.
Як компенсувати брак спілкування чи може його немає?
Компенсувати відсутність спілкування, напевно, і не треба. Особисто в мене вийшло так, що перших кілька днів я просто читав, відновлювався енергетично й інформаційно, просто мовчав.
Уже після цього було дуже легко заводити знайомства, спілкуватися з новими людьми і мовчання минуло саме по собі.
Три поради тим, хто хоче спробувати, але боїться наважитися
Перша. Немає сенсу боятися їхати наодинці. Якщо продумати солоподорож наперед та їхати підготовленим, то нічого складного у цьому немає.
Друга. Не боятися нових знайомств, тому що вони тягнуть за собою й нові пригоди, яких ти навіть не міг собі уявити. Тобто це дуже цікаво.
Третя. Сформувати собі фінансову подушку на випадок непередбачуваних обставин, які можуть трапитися у солоподорожі. Плюс, із собою завжди мають бути добре заряджений телефон і документи.
Чи нормально прагнути подорожувати наодинці. Що каже психолог?
Чи нормально прагнути подорожувати наодинці, враховуючи що солоподорожі – доволі серйозний виклик, який не кожному до снаги? Своєю думкою на цю тему поділилася клінічна психологиня з семирічним стажем Інна Бєлінська.
Інна Бєлінська
За її словами, готовність до такої мандрівки дуже залежить від темпераменту особистості, бо хтось не уявляє себе без шумної компанії, а хтось навпаки більше прихильний проводити час на самоті.
При цьому, у будь-якої людини, навіть в екстраверта, може з’явитися бажання "втекти від реальності та від усіх", зважаючи на втому від роботи чи рутинних справ. У такому випадку, на думку психологині, соломандрівка – справді конструктивний вихід, можливість перезавантажитись і повернутись у своє місто оновленим або оновленою.
Деяким категоріям мандрівників пані Інна все ж не рекомендує вирушати у солоподорожі. Це зокрема:
- люди із тяжкими соматичними (тілесними) хворобами – вони часто супроводжуються ментальними проблемами;
- люди, які зазнали психологічних травм – у такому разі необхідна підтримка близьких, якої не отримати у такій мандрівці;
- люди із психічними розладами, що супроводжуються зниженням критичності щодо власного стану.
До того ж, людям із медикаментозним лікуванням психічних розладів обов’язково варто порадитись зі своїм психотерапевтом або психіатром та переконатись, що кількість ліків (зазвичай вони рецептурні) на мандрівку буде достатньою.
Разом із тим, на думку психологині, солоподорожі нарівні з традиційними мандрівками із компанією здатні поліпшити ментальне здоров’я.
Перша за все тому, що новий досвід, нові знайомства та зміна обстановки формують нові нейронні зв’язки у мозку. До того ж позитивний вплив на нервову систему та організм загалом матиме таласотерапія – лікування свіжим морським повітрям у випадку подорожі на узбережжя.
Насамкінець для того, аби солоподорож принесла не лише користь, а й задоволення, спеціалістка радить знайти гармонію у собі.
У разі ж якщо під час подорожі вас раптово оповив пригнічений настрій, пані Інна радить спершу розібратися у собі, проговорити для себе мету й план мандрівки, ймовірні причини поганого настрою та шляхи, як його позбутися.
Якщо ж ситуація залишається незмінною два тижні і більше, до того ж якщо до нього додалися інші симптоми на кшталт розладів сну, поганого апетиту, когнітивних проблем, по поверненню з соломандрівки варто обов’язково звернутися до психолога.
