Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Редакція "О, Море" поспілкувалася з мандрівником і письменником Олександром Волощуком про його подорож Україною й інші мандрівки.
- З чого все почалося
- Подорож Україною навхрест
- Що вразило в Україні найбільше
- Мандри українським узбережжям
- Книги про подорожі
- Навіщо він це робить
Перші подорожі
Олександр живе у Чернігові, раніше працював журналістом, а зараз пише книги про свої подорожі. Бажання подорожувати було в нього з дитинства. У школі він цікавився атласами і картами, а улюбленим предметом була географія.
Олександр Волощук під час подорожі Україною
У 17 років Олександр почав займатися велотуризмом, але серйозні перші подорожі почалися у 2002 році, коли йому було 30. Їх мандрівник називає вільними подорожами, адже переважно пересувається пішки або автостопом, не зупиняється у готелях і сам готує їсти.
На перші серйозні мандри Олександра надихнула книга "Практика вільних подорожей" Антона Кротова, у якій автор пише про автостоп.
"Фактично він з автостопу зробив науку. Мені хотілося самому пізнати цю науку. Але, як часто буває, від задуму до здійснення пройшло трохи часу. Книжка потрапила мені на очі у 1997 році, а через 5 років я відважився на свою першу серйозну мандрівку", – каже Олександр.
З того часу він кожного здійснює велику мандрівку, яка триває кілька місяців: мандрував на далекий Схід, двічі доїжджав автостопом до Магадану, відвідав Камчатку, Сахалін, досліджував Азію, Південну Америку. Чоловіку подобається мандрувати далі від дому, тому і минулого року він планував вирушити за кордон: до Сербії, Чорногорії і Скандинавських країн.
Через пандемію подорож за кордон довелося скасувати. Тож мандрівник вирішив подорожувати Україною. У 2020 році Олександр пройшов пішки Україну з крайньої північної точки до крайнього півдня (стартував від українсько-російського кордону біля села Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області, а фінішував на острові Анкудінові в дельті Дунаю).
Цього року планував відвідати пустелю Гобі у Монголії, але пройшов іншу частину нашої країни: від крайньої західної до крайньої східної точки (стартував на українсько-словацькому кордоні біля села Соломоново на Закарпатті, фінішем було залишене людьми село Рання Зоря Луганської області). Так йому вдалося зробити "український хрест", як називає свою подорож Олександр.
Подорож Україною навхрест
"Я вирішив Україну саме пройти пішки, без жодного колеса. Автостопом надто швидко вийшло б, а для мене мандрівка – це не просто поїхати і щось побачити.
Коли ти йдеш – пізнаєш країну значно краще, повільніше, тоді ефективніше спілкування з людьми, повільно змінюються ландшафти, ти помічаєш різницю менталітетів, культур, архітектури. У цьому позитив піших мандрівок".
Олександр раніше теж багато мандрував пішки. У цих подорожах йшов по 30 кілометрів в день. Він подолав:
- 1 050 кілометрів з півночі на південь;
- 1 800 кілометрів з заходу на схід.
Його наплічник важив більше ніж 20 кілограмів. Ночував дорогою у своєму наметі, окрім 4 ночей, коли зупинявся у знайомих, з якими наперед про це домовлявся. Останню мандрівку вдалося здійснити за 58 днів замість планованих 60, а попередню за 35 днів. Каже, пощастило з погодою і майже не заважали дощі.
Що було у наплічнику мандрівника:
- намет;
- спальний мішок;
- газовий балон на випадок дощу;
- карти місцевостей, якими йшов і навігатор;
- одяг.
Продукти він купував у магазинах дорогою, це були його основні витрати. Бюджет останньої подорожі – 7 000 гривень, а попередньої – 4 500 гривень. Витрачав приблизно до 100 гривень на день.
Рюкзак важив не менше 20 кілограм
Зазвичай він просинався близько 8 години ранку, снідав чаєм з солодощами і вирушав у дорогу. Кожні пів години зупинявся на 10 хвилин відпочинку. Каже, що це його режим, вироблений роками подорожей. Обідав приблизно о 14:30, йшов приблизно до 19:00.
Каже, що знайти хороше місце для ночівлі можна в лісі, або лісопосадці чи біля водойми: "Тут головне, щоб була вода і щоб були дрова. Коли ставиш намет, бажано, щоб цього ніхто не бачив, це для власної безпеки, хоч в Україні не було відчуття небезпеки, наша країна безпечна для таких подорожей".
Цікаві місця під час подорожі Україною
У цих подорожах Олександр побачив місця в Україні, в яких ніколи не бував раніше, адже звик до подорожей за кордоном. Наприклад, вперше в житті пройшов через Карпати, вперше побачив Подільські товтри, побував у Холодному яру і Святогірському монастирі на півночі Донеччини.
"Одне з найцікавіших місць для мене було у Вінницькій області, це Іллінецький кратер, який залишився від великого метеорита, що впав на землю 380 мільйонів років тому. Пройшли мільйони років, а коли ти туди потрапляєш, досі бачиш заглиблення у землі".
Олександр каже, що в Україні приємно мандрувати завдяки людям. Багато разів зупинялися водії і пропонували підвезти, але він відмовлявся. Часто запитувати, куди він іде, дехто не вірив, дивувався, не розумів, навіщо йти пішки так далеко. Хтось запрошував додому і пригощав.
У Луганській і Донецькій області чоловік йшов підконтрольною Україні територією. Каже, коли проходив блок-пост у місті Кремінна, його з цікавістю розпитували про подорож і розповіли про ще одного мандрівника, який йшов пішки зі Словаччини аж до Тибету.
Мандри українським узбережжям
У торішній подорожі з півночі на південь Олександр йшов берегом Чорного моря від Одеси до румунського кордону. Він пройшов 5 чорноморських кіс. Каже, було зручно йти по лінії прибою, адже тоді пісок твердий, як асфальт.
Чоловік радить відвідати кілька місць чорноморського узбережжя:
- Кінбурнська коса;
- Лебедівська коса і національний парк "Тузлівські лимани";
- Вилкове.
"Я раджу ті місця, де немає або майже немає туристів. Людські натовпи просто псують враження від спілкування з природою. На Кінбурні туристи є, але він дуже величезний, тому можна знайти тихе місце. На інших чорноморських косах практично людей нема", – каже мандрівник.
На його думку, натовпи туристів псують не тільки спілкування з природою, а й саму природу, адже люди забруднюють узбережжя, викидають сміття на березі.
"Чим більше людей, тим більше сміття. Я це бачив на власні очі в місцях, які стали дуже популярними курортами. У мене є з чим порівнювати – 5 років тому проходив все чорноморське узбережжя Туреччини, там такого не було, там ніхто не буде викидати сміття на берег моря. У нас треба змінювати ставлення людей, менталітет, а це не так просто", – каже Олександр.
Книги про подорожі
Олександр мандрує і пише книжки про свої подорожі. Зараз займається виданням нової книги, одинадцятої у його творчості, називається вона "Парагвайське щастя". Мандрівник 9 місяців провів у Південній Америці і відвідував Парагвай, записав багато історій і написав книгу про українську діаспору того регіону.
В Олександра є також книга "Пішки навколо моря" про подорож навколо Чорного моря. Каже, що можливо напише і про українську подорож. Він кожного дня в мандрах веде похідний щоденник і записує все цікаве, що відбувається.
"Коли я починав мандрувати, то ще не знав, що писатиму книги, тоді я працював журналістом. Потім з кожним роком розумів, що цей великий досвід й інформацію не треба тримати в собі. Газета вийшла, її раз прочитали і все, а коли є книга, це інша справа. Я пишу, щоб розповідати людям про реальний світ, не той, що в телевізорі, а той, який бачив власними очима", – каже Олександр.
Щоб заробляти життя, до пандемії Олександр працював гідом на Кавказі. Трьох місяців роботи там було достатньо, щоб забезпечити себе на рік. Зараз працювати там не може, тому цієї весни на деякий час довелось влаштуватися на роботу приймати метал у "Вторчорметі".
Подорож – це абсолютне щастя
За словами Олександра, будь-яка мандрівка повинна мати мету, треба знати, навіщо вона потрібна. Наприклад, для нього це не тільки пізнання світу, а й написання книг.
Крім того, варто бути цілеспрямованими і не відкладати плани чи мрії надовго, адже чим далі, тим менше шансів їх здійснення.
Олександр почувається щасливим у своїх подорожах
Я люблю, коли є труднощі, коли потрапляю під зливу, снігопад. Звичайно, це складно, але коли ти це подолав, то розумієш, для чого йшов. Для мене мандрівка – це не просто, це подолання чогось. Якщо є труднощі і ти їх подолав, це адреналін, який потім ніколи не забувається", – каже Олександр.
Мандрувати він радить всім, незалежно від віку, адже це пізнання світу і пізнання себе через пізнання світу. Подорожі роблять людей витривалішими і фізично, і морально. Можна також обирати різні відстані і різне навантаження, не обов’язково їхати в далекі країни:
"Можна мандрувати по своїй області, ми багато чого не знаємо на околицях свого міста. Є люди, які все життя не виїжджали за межі області. У нас величезна країна, найбільша в Європі, в нас є гори, є два моря, ліси, степи і навіть своя пустеля. Це дуже великий простір для мандрівок".
