Готель «Куба Далеко» входить до гастрономічного маршруту Бессарабією, а його власниця збирала по селах старовинні рецепти, щоб відроджувати їх на сучасних кухнях.
Ще 12 років тому тут нічого не було. Була ділянка землі, яку продавали з бонусом — стадом кіз. Точніше, власники хотіли його вирізати, але якби хтось хотів забрати, то віддали б.
І така людина спонтанно знайшлася. Місцева підприємиця Лариса Тітікало вирішила купити ділянку, врятувати кіз від гибелі й створити ферму. Вона не місцева, просто приїжджала сюди з дитинства. У її родини тут дача, тож кожного літа вона бувала в Приморському — хіба що за винятком року, коли народжувала доньку.
Дивитися відео Приморське з висоти на ютубі:
«Я люблю це місце, воно унікальне: заповідник, коси, бухта. Це навіть не зовсім море — через потік із Дунаю вода м’яка, не солена, приємна для шкіри, просто SPA-салон», — каже Лариса.
«Люди могли приїхати не просто на море, а на море в село. Багато з містян навіть не знає, як ростуть овочі. А в нас можна самим зірвати помідори, капусту, кукурудзу, інжир», — розповідає підприємиця.
Але з фермою справи клеїлися не одразу. Перше стадо вимерло, бо виявилося, що за ними треба аж надто специфічний догляд, треба знати купу нюансів.
«Ніколи не думала, що буду цим займатися. І взагалі вчилася бути фермеркою методом проб і помилок», — каже Лариса.
Тепер кіз тут під сотню. А ще корови, свині, баранці, кури, качки, віслючок Оскар, кілька собак і з десяток котів. Ротвейлера підібрали весною біля супермаркета, котів постійно знаходять то посеред траси в коробці, то в корзині на ринку. Відгодовують, а потім роздають туристам, які приїжджають на ферму.
Власне, гастрономічна культура — це те, на що тут роблять ставку.
«У світі люди купують гастрономічних сувенірів більше за магнітики. Ми їдемо в Італію — назад веземо по шматку сиру. З Іспанії — хамон. Всі хочуть смачно поїсти, випити вина. А регіон страждає тим, що він не знає, що у нього є унікального», — пояснює жінка.
Вона взялася за те, щоб пояснювати.
«Візьмімо бринзу. Її роблять багато де, але місцева технологія виробництва й зберігання унікальна. Є легенда, що греки виселили сюди кіз, які об’їдали оливкові дерева, і продовжили робити сир тут. Щоб доправити продукт до Греції, заливали його морською водою — тому він став солоним. Зараз місцеву бринзу зберігають у розсолі. А гуцульську, наприклад, перетирають із сіллю — і це зовсім інший смак», — розповідає Лариса.
Тут дотримуються філософії «slow food». Це антиспоживацький рух, який пропагує використовувати місцеві продукти, а не закуповувати привезене здалеку. Наприклад, їсти місцеві яблука замість екзотичних манго чи українські сири замість французьких. Рух заснували в Італії більше тридцяти років тому, і його головною ідеєю було зберегти регіональну гастрономічну культуру.
«Куба Далеко» стала чимось на кшталт гастро-пабу бессарабської кухні. Крім козиного сиру тут готують мамалигу, фарширований перець і ще з десяток локальних страв. Старовинні рецепти Лариса Тітікало збирає і вже видала першу книгу «Бессарабія. Кулінарна мандрівка».
Крім того, бринзарня бере участь у проекті «Дорога вина і смаку Бессарабії». Це щось на кшталт гастромаршруту й кулінарної карти. Маршрут ще розробляють і тестують, але там передбачено все: як доїхати, де жити, і головне — де смачно поїсти та випити. У маршрут додають виноробні, ферми, кафе, зелені садиби — список місць уже склали, але пройти маршрут поки можна лише самостійно.