Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Через те, що довколишні часто коментують наш зовнішній вигляд без жодного на це запиту ми можемо соромитися вийти на пляж в купальнику, щоб не піддаватися критиці знову. Та чи потрібно відмовляти собі у бажанні скупатися або зробити гарну фотосесію через цей страх?
Редакція "О, Море" запустила проєкт на підтримку сприйняття свого тіла таким, яке воно є. Наші герої пройшли важкі випробування на шляху сприйняття себе та зрештою стали вільні від власних упереджень. Як їм це вдалося, що довелося пережити і яке полегшення вони отримали у підсумку.
- Я мріяла стати акторкою та мені доводили, що це не реально
- Як почалися зміни у ставленні до себе
- Що радить психотерапевт
На вас таке не шиють
- Киянка Ольга Матюшок;
- 30 років;
- акторка театру й кіно, фотомодель XL, письменниця;
- з дитинства мала зайву вагу мучила себе дієтами, внаслідок чого мала проблеми зі здоров’ям (зараз важить понад 80 кг при зрості 165 см).
Ольга Матюшок
З 5 років я мріяла стати акторкою, але оточення доводило мені, що дівчинка "в тілі" не може грати в кіно. Я дивилася багато фільмів, читала статті про життя зірок. У глянці багато писали про те, як умовна Памела Андерсон має гарний вигляд після десятків пластичних операцій. Та замовчували те, якими можуть бути наслідки для здоров’я.
Цікаве спостереження – спробуйте в українському серіалі чи кіно знайти акторку з умовною зайвою вагою так, щоб це ніяк не обігрувалося в сюжеті. Це майже нереально. У нас ти – це твоя зовнішність. В американських фільмах такі приклади є. Проте в дитинстві я бачила, як усі сміялися з пишної тітоньки і вважала, що потрібно сміятися разом з ними.
Батьки не знали, як боротися з моєю проблемою. Розумію, що їх теж ніхто не вчив любити своє тіло. У радянські часи це називали егоїзмом.
Чужі люди не добирали слів. У будь-якому магазині одягу, незважаючи на твій запит, з порога скажуть: "Візьміть цей балахон, він точно прикриє всі ваші проблемні місця". Чи вважаєш ти ці місця проблемними і чи хочеш їх прикрити нікого не цікавить. Або ж одразу з порогу випалюють: "На вас таке не шиють".
Дійшло до того, що в 10-11 років я не вилазила зі спортзалу і випробовувала на собі різні дієти. Могла пити одну воду протягом двох тижнів і ніхто з дорослих не сказав мені, що це ненормально. Навіть вчителі підтримували й говорили, що я молодчинка.
Засмагала у закритому купальнику
Коли мені було 13 років батьки захотіли поїхати на море. Я попередила маму, що не вийду на пляж у звичайному купальнику.
Ми разом обрали роздільний купальний костюм, що складався з футболки і шортиків. Він прикривав тіло до ліктів і колін. Максимально незручний, врізався в тіло. Та мені здавалося, що оскільки люди говорили мені, що їм неприємно на мене дивитися, то я маю взяти відповідальність за свій зовнішній вигляд, щоб не дошкуляти їм.
На морі я засмагала в цьому купальнику. Я й досі не вмію плавати, але окуналась в ньому в воду. Поводилася дуже скромно. Якщо бачила компанію, що грала в пляжний волейбол, попри бажання доєднатися не могла й уявити собі, щоб підійти й попроситися пограти з незнайомими людьми. Як це так: я буду робити якісь рухи, що ще більше підкреслять проблемні місця?
Я плакала і вибачалася перед своїм тілом
У підлітковому віці мені вдалося скинути 15 кілограмів, та, коли я дивилася на себе в дзеркало, то не бачила змін. Коли ж мені робили компліменти, то здавалося, що мене просто втішають. Коли ж говорили, що годі худнути і час спинитися, то теж було неприємно.
Я помітила, що коли морила себе дієтами, то жінки з зайвою вагою викликали в мене максимальну відразу і здавалися негідними існування. Як це так: я страждаю, мрію бодай щось перекусити, а ви тут ходите такі щасливі, ще й можете нормально їсти?
Найбільшої шкоди моєму організму завдала так звана ананасова дієта. Протягом 7 днів я їла лише ананаси і пила свіжовижатий сік із них. Це призвело до того, що в мене підвищилась кислотність. Я й досі маю проблеми зі шлунком.
Випускний вечір акторського відділення у дитячій школі мистецтв
У 15 років я потрапила в лікарню з черепно-мозковою травмою. Ослабленому через дієти організму знадобилося більше часу на відновлення. За цей час 15 скинутих кілограмів повернулися назад. Уже на другий день після виписки ніхто не запитував мене, як я почуваюся. Всіх цікавило одне: як планую повертатися в колишню форму. Це був перший поштовх задуматися про те, як я ставлюся до свого здоров’я.
У 17 років я зрозуміла, що більше не можу жити з такою тотальною ненавистю до себе. Я прокидалася зранку, дивилася на себе в дзеркало і розуміла, що не хочу жити далі.
Якось я збагнула, що те, що я транслюю назовні, це не справжня я, а лише маска, яка намагається відповідати чужим очікуванням. Я зловила себе на тому, як звертаюся до себе. Це не було з позиції друга і навіть не на ім’я. "Ти жирна", "Ти знову налажала", "Ти страшна", "Закрийся", "Не роби цього" – звичні фрази з мого внутрішнього діалогу.
Я почала вивчати психологію і займатися з психотерапевтом. Пам’ятаю, як в 19 років стояла перед дзеркалом, дивилася на себе в повний зріст, плакала і вибачалася перед власним тілом. Мені було дуже жаль ту внутрішню дівчинку, яку я зрадила, відмовившись від себе.
Від відмови від косметики до моделінгу
Звідтоді я вирішила піклуватися про своє тіло – стати собі другом хоча б зовнішньо, доки не відчую цього зсередини. Я наносила на тіло крем, щоб подбати про нього. Спочатку робила це без відчуття любові чи ласки. Чисто механічно. Перестала наносити на себе по 15 шарів косметики, за якими раніше ховалася.
Оля перестала ховатися за косметикою
Відчуття власного тіла мені дуже допомогло прийняти себе. Раніше я не була в контакті з ним. Почала займатися йогою, медитацією і стретчінгом. Це допомогло мені опиратися на своє тіло. Я зрозуміла, що воно прекрасно виконує свої функції. Як воно при цьому виглядає на першому етапі прийняття стало не настільки важливо.
Я почала розуміти потреби тіла: коли потрібно відпочити, коли позайматися, коли поїсти. У дитинстві все вирішують за нас: тебе не запитують, чи хочеш ти зараз їсти і що саме. Те саме з емоціями, які блоками накопичуються в тілі, якщо ми не вміємо їх розрізняти. Зараз я вже добре розумію, що відчуваю. Можу визначити: я злюся чи ображена.
З фахівцем ми розібралися в психологічних причинах набору ваги і нам вдалося зупинити її на одному рівні. Проблема полягала в тому, що коли мої межі постійно порушувалися, я намагалася зайняти більше місця, щоб відсунути людей подалі від себе.
Через гендерну соціалізацію ще в дитинстві хлопчикам і дівчаткам закладають допустимі і недопустимі для них емоції. Так гнів і агресію у дівчат придушують, а саме ці емоції потрібні, щоб відстояти власні кордони.
У 2019 році я вирішила взяти участь у проєкті "Краса розкриває серця". Дуже різні дівчата, зокрема з інвалідністю, з усієї України з’їхалися в Київ, щоб у нижній білизні продефілювати Контрактовою площею.
Реакція перехожих була дуже різною: комусь не подобалося, та більшість людей підходили і дякували за те, що ми допомогли їм прийняти себе. Тоді я побачила дуже багато красивих, впевнених у собі дівчат. І зловила себе на думці: а чому я вважаю їх красивими попри неідеальне тіло? Вони мають більшу вагу, ніж я, при цьому здаються мені прекрасними, то чому ж я тоді не люблю себе?
Познайомившись з моделями plus-sise, я пройшла кастинг в модельну базу smoothlifestyle. Перша фотосесія тривала 12 годин. Увійти в образ мені допомогли знання з акторської майстерності, але я й гадки не мала, як позувати. Фотографка під час мого першого досвіду позування дивилася на мене з захопленням і любов’ю. Можливість поглянути на своє неприкрите тіло очима іншої людини теж допомагає змінити думку про себе.
Любов до свого тіла як процес, а не результат
Я викинула свої ваги. Обираю одяг, в якому мені комфортно. Я знову почала займатися в спортзалі, але не для того, щоб схуднути, а щоб добре почуватися.
Рік тому я придбала собі купальник для фотосесії в ванній. Звичайний ліф без пушапу і трусики. Я цілком задоволена своїм тілом. Тепер не боюся роздягатися на людях. Останній раз була на узбережжі Чорного моря в Одесі в липні 2020 року. Там проходив фестиваль театрів "Молоко".
Під тегом #ясобідруг ділюся історією прийняття свого тіла у фейсбуці. Мені в особисті повідомлення пишуть різні люди. Помилково вважати, що такі проблеми мають лише люди з явними фізичними недоліками. Часто це дівчата модельної зовнішності, які мають до себе ще більше претензій.
Наприклад, мені писала людина, яка вважала свої зап'ястя дуже широкими. Часом до мене звертаються діти 10-11 років і розповідають, що ненавидять себе, відмовляються від їжі. З цими проблемами вони йдуть до мене, а не до своїх батьків. Я не фахівець, можу надати лише моральну підтримку.
В Україні ще немає усвідомлення того, що люди можуть мати зайву вагу не через те, що вони багато їдять, а через, наприклад, гормональні проблеми, як у мене. Я веганка. Зазвичай їм дуже мало, та й досі під час застіль чи ділових зустрічей мені доводиться чути: "При мені можеш не придурюватися, їж, скільки хочеш". Люди не можуть збагнути, як у мене може бути зайва вага, якщо я не переїдаю.
Хтось може думати, що любов до свого тіла – це кінцевий результат. Ось ти досягла цього почуття і більше над цим не треба працювати, але насправді – це процес. З’являються перші сиві волоски і зморшки або тіло змінюється в зв'язку з вагітністю, і ось ти вже знайомишся з новою собою і щоразу приймаєш ці зміни. Це, як стосунки з іншою людиною, над якими теж потрібно працювати постійно.
Як прийняти тіло з зайвою вагою радить психотерапевтка
Про особливості ставлення до себе людей, що мають зайву вагу, кроки, які їм потрібно зробити, щоб прийняти і полюбити себе, а також про те, як їм можна допомогти у цьому процесі розповіла психотерапевтка Оксана Верховод:
Оксана Верховод
Люди, які мають велику вагу, можуть відчувати внутрішню неприязнь до власного тіла, іноді повну невдоволеність чи ненависть до нього. Тіло ніби стає ворогом, з яким потрібно вести виснажливу боротьбу.
Це може сформуватися внаслідок коментарів, ставлень, критики, що транслювалися (-ються) зовні іншими людьми, певних культуральних стандартів. А також власного досвіду, коли людина переконувалася в тому, що нібито її вага стала причиною певних негараздів: у стосунках, самореалізації, ставленні до себе.
Перший крок, який потрібно зробити на шляху до прийняття, – це усвідомити своє ставлення до власної тілесності. Подивитися на це ставлення із позиції спостерігача. Помітити, що ви можете бути жорстокими зі своїм тілом. До прикладу, критикуючи себе, коли збираєтесь на пляж чи добираючи купальник для відпочинку.
У вас може виникати багато почуттів, пов’язаних із негативним ставленням до свого тіла: роздратованість, гнів, відраза, сум. Ці почуття можуть бути не поміченими, не вираженими зовні і створювати внутрішню напругу.
Приділіть час, щоб "розпакувати" ці почуття та дати їм можливість бути вираженими. Найкраще на цьому етапі скористатися підтримкою психолога або психотерапевта.
Після усвідомлення свого ворожого ставлення до власного тіла та пов’язаних з цим почуттів, поставте собі запитання: чи готова/вий я ворогувати зі своїм тілом усе своє життя? Які ще варіанти у мене є, окрім як знову і знову забороняти своєму тілу отримувати природну насолоду: від моря, засмаги на сонці, зручного та привабливого одягу? Яких інших стосунків я хочу зі своїм тілом?
Не намагайтеся одразу полюбити своє тіло чи прийняти його. Це може лише більше додавати напруги та відчуття безнадії. Спробуйте для початку просто усвідомити його, пізнати, відчути, налагодити з ним контакт.
Почніть знайомство із власним тілом заново. Вивчайте відчуття, які виникають у тілі. Концентруйте вашу увагу на відчуттях комфорту та дискомфорту. Відмічайте для себе, що дарує вашому тілу задоволення. Оберіть практики, заняття, активності для тіла, що будуть розвивати ваш контакт із ним, формуватимуть ваш новий досвід та додадуть впевненості.
Коли будете готові подивитися на власне тіло з іншої, відмінної від ворожої позиції, почніть відмічати, за що ви вдячні своєму тілу. Напишіть щонайменше 20 пунктів. Найкраще це подіє, якщо ви будете повертатися до цього знову і знову. І не лише формально дякувати своєму тілу, а й проживати цю вдячність.
З часом гарний контакт з тілом, усвідомлення його відчуттів, проживання іншого ставлення до тіла дозволить вам приймати його більше та дозволяти собі тілесні задоволення. Купання в морі, прогулянки пляжем у купальнику, засмагу чи танці під нічний прибій – усе можливо!
Як рідним і близьким допомогти у цьому процесі
Рідні можуть виступати "групою підтримки" на шляху до нових стосунків людини з власним тілом. Наприклад, організувати в сім’ї спільне навчання та практикування усвідомленого харчування – коли їжа вживається без поспіху, з концентрацією на відчуття, сигнали тіла про голод чи насичення. Або, за потреби, разом відвідувати тренування чи заняття, які покращують відчуття тіла та контакту з ним.
Будьте уважними щодо висловлювань чи рекомендацій. Краще не давати людині порад, що їй робити з власною вагою: підвищувати чи знижувати, не акцентувати увагу на зміні ваги. Не будьте категоричними, висловлюючи власні погляди на причинно-наслідкові зв’язки зміни ваги зі звичками, способом життя чи іншими діями людини, що бореться із зайвою вагою.
Можете давати людині більше безумовних погладжувань (приємних слів, компліментів), які транслюють ваше добре ставлення, любов, підтримку:
- "Яка ж ти класна у мене!",
- "Мені пощастило, що ти в мене є!",
- "Дякую, що ти є!",
- "Круто, що ми є один в одного!",
- "Люблю тебе просто тому, що ти є!".
