Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
«Це місце було створено раніше за рай», — цитата Марка Твена найкраще характеризує Апулію. І блогерці пані Катерині важко з цим сперечатися. Вона у захваті від цього регіону на півдні Італії.
Дорога до італійського «раю»
Щоб потрапити до Апулії, блогерка Катерина Рещук їхала нічним потягом з Києва до Перемишля. Звідти — польським Інтерсіті до Кракова.
Першою зупинкою стало невеличке містечко Поліньяно-а-Маре (Polignano a Mare), розташоване за годину їзди від Барі. За 1000 грн на двох на добу вдалося зняти цілий елінг з терасою і видом на море, лише у 20 кроках від набережної.
Поліньяно-а-Маре — ідеальне південноіталійське містечко
«Перше, що я хотіла б сказати сьогодні — це дякую богові за Італію і окрема подяка йому за Поліньяно-а-Маре», — ділиться Катерина.
В самій Італії Апулія досі залишається менш популярною, ніж Сицилія (Sicily), Капрі (Capri) або Амальфі (Amalfi).
Поліньяно-а-Маре — еталонне містечко Південної Італії. Тут і вузенькі звивисті вулички, які часом перетворюються на лабіринти. І двох-триповерхові будинки з настільки білосніжними стінами, що сліплять очі на тлі блакиті неба.
У кожному дворі — мікрогород, який виглядає так, ніби його вирощувала своїми дбайливими руками місцева нонна (бабуся). Ці бабусі ніби змагаються між собою — чий садок біля хати буде оригінальнішим.
А ще тут абсолютно фантастичне море. Поліньяно-а-Маре, наче напечений на сонці кіт, розлігся на скелях вздовж узбережжя Адріатики. Все місто — як одна велика оглядова.
Лама Монакілі (Lama Monachile) — пляж із реклами про розкішне життя
Пляж Лама Монакілі — перше, що видає Google, якщо ввести у пошуковик «Апулія».
Щоб потрапити до нього, треба обійти величенький віадук і трохи пройтися по камінню. Взимку пляж практично безлюдний та дикий. Поряд є гроти та печери, які наскрізь проходять через скелі. Із них можна пірнати прямо на глибину.
Монополі (Monopoli) — ще одне південноіталійське місто з характером
За 20 хвилин їзди потягом від Поліньяно розташоване місто Монополі. Тут відчувається більше життя — сильно більше машин і загалом більше людей.
Монополі схоже на Поліньяно, але має свої особливості. Тут також є гарний історичний центр зі старими багатовбраними католицькими соборами, височенними баштами та навіть черепами на стінах.
Є вулиця, оздоблена соняхами. А італійські карабіньєри (поліція) патріотично несуть службу на свіженьких Alfa Romeo.
Головна особливість Монополі — великий кам'яний мур вздовж моря, який приводить до середньовічної фортеці, що зависає над хвилями. А ще тут є крихітний, майже ляльковий порт, захований між старовинних кам'яних будинків.
Саме в порту Катерині запропонували «унікальну» екскурсію вздовж берега на заході сонця за 10 євро. І це того варте! Скелі під Монополі всі як дирчастий сир — зрізані численними печерами та гротами. За словами капітана, навколо міста їх сотні.
Остуні (Ostuni) — розчарування «найбілішого міста»
Наступна зупинка — місто Остуні, яке в туристичних брошурах називають «найбілішим місцем Апулії». Але виявилося, що це не зовсім так.
Остуні розташоване на вершині пагорба, в 40 хвилинах пішки від залізничної станції. Дорога мальовнича — вздовж старезної оливкової рощі та кактусів, які виглядають наче скам'янілості динозаврів.
Але саме місто виявилося дуже обшарпаним.
Для справедливості, у центрі міста, на самій вершині пагорба, є на що подивитися. Тут багато вишуканих будинків у стилі апулійського бароко, цікавих елементів декору. Наприклад, місток між будинками Аркаскоппа, яка поєднує єпископські палаци і стару будівлю семінарії. Таких архітектурних споруд лише кілька в Італії. Найближчий родич цієї арки — відомий міст зітхань у Венеції.
Лече (Lecce) — барокова перлина на півдні
Лече — барокове містечко на самому півдні Італії. Туристичні путівники називають його «бароковою перлиною Італії».
Більшість будинків тут зведено з місцевого вапняку. Його структура дозволяє надавати поверхням складні, химерні форми. До того ж він яскраво-жовтий, а не білий, як у Поліньяно або Монополі. Цим Лече відрізняється від інших міст Апулії.
Головна архітектурна пам'ятка — базиліка Санта-Кроче (Basilica di Santa Croce).
Другий ярус займає просто грандіозне вікно, яке називають «троянда». На думку Катерини, один цей собор вартий того, щоб приїхати до Лече.
Барі (Bari) — столиця Апулії
Барі — столиця регіону Апулія з населенням 325 000 людей. Коли сюди потрапляєш з маленького провінційного містечка, по відчуттях наче опиняєшся в Нью-Йорку.
Справа в тому, що тоді містом володіла дружина польського короля, яка провела свої дитячі роки на півдні Італії.
Неподалік від старого міста розташований район Барі Нуова (Bari Nuova). Тут забудова вища, архітектура вишуканіша, кожен будинок хочеться роздивлятися уважніше.
А от старе місто Барі максимально старе, навіть порівнюючи з іншими старими містами. Таке враження, наче опинився на знімальному майданчику фільму «Малена» з Монікою Белуччі.
Коли гуляєш історичним центром Барі, обов'язково вийдеш до лотків зі свіжезробленою пастою орікєтте (orecchiette), яка родом з Апулії. Цю пасту вже впродовж 30 років своїми руками на вулиці виробляють тітоньки Нунція та Марія. «Орікєтта» перекладається як «вушка» — що логічно, враховуючи форму пасти.
Альберобелло (Alberobello) — містечко-казка
Крихітне казкове містечко Альберобелло відоме своїми невеличкими будиночками з дахами конічних форм — трулі (trulli). Таких будівель немає ніде у світі. Саме тому це містечко потрапило до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Альберобелло — містечко на 10 000 мешканців. Район, де розташовані ці стародавні трулі, величенький — на кілька десятків вулиць.
Сьогодні майже всі трулі перебувають у приватному володінні. Ціна найпростішого нежилого труля на один дах стартує від 30 000 євро. Більший трул на прохідній вулиці буде коштувати 100+ тисяч євро.
З 1925 року будувати нові трулі заборонено. Можна хіба що реставрувати старі.
Цікава історія їхнього походження. Приблизно в X столітті місцевий вельможа привіз сюди своїх селян для того, щоб вони обробляли землю. Але він не готовий був платити за них податок неаполітанському королю.
Коли до селища приїжджали податківці того часу, замість будинків вони знаходили лише груду каміння.
Враження від Апулії
«Я була в Італії чотири рази і знаю, що буду ще», — підсумовує Катерина. — «Щодо Апулії — це абсолютно фантастичне море, прекрасна архітектура, та, звичайно, люди, які створюють її душу».
Тут відчувається особливий ритм життя. Італійці вміють знаходити магію у рутинних справах — простирадла, що сохнуть на вулицях, люди, які насолоджуються шумом моря, паста, що повільно готується, а навколо — середземноморський пейзаж.
Це приклад італійського «La vita lenta» — неспішного життя. З розвитком технологій та проникненням соцмереж у всі закапелки буття, це спосіб італійців сповільнитися, набутися красою та спокоєм.
