Прожила 40 років в Скадовську та повернулась у Тернопіль через російську окупацію. З Богданою Борецькою ми поговорили не тільки про війну і її волонтерську діяльність, а й про те, як розвивався популярний український курорт до повномасштабного вторгнення.

Богдана Борецька (ліворуч)Богдана Борецька (ліворуч)Фото: особистий архів героїні

З Тернополя в "Маленьке Маямі"

Ще у юнацтві Богдана Борецька переїхала з рідного Тернополя у Скадовськ Херсонської області. Закінчивши Львівській житлово-комунальний технікум, жінка, за направленням, відправилась працювати у курортне місто. Там і залишилась на найближчі сорок років.

“Нас з чоловіком направили туди, як молодих спеціалістів. Там робота була гарна, тому ми там залишились жити й працювати”, — розповідає пані Богдана. Каже, що 30 років працювала диспетчеркою газової служби, а чоловік — інженером.

Скадовськ 2021 рікСкадовськ 2021 рікАвтор: Єва Миронова

Волонтерка розповідає, попри те, що Скадовськ — досить невеличке містечко на березі Азовського моря, воно досить активно розвивалося до повномасштабної війни.

“На Скадовськ казали “Маленьке Маямі”. Бо у нас все було облаштоване: курорт розвивався потужно, було багато баз відпочинку й готелів. Водичка чиста. Поруч Джарилгач”, — пригадує Богдана.

Старий Джарилгацький маякСтарий Джарилгацький маякАвтор: Єва Миронова

Скадовськ засновано у 1894 році, коли поміщик Сергій Скадовський почав будівництво морського порту на березі Джарилгацької затоки. Кліматологічний курорт щороку відвідувало близько 50 000 людей.

Скадовськ оживав літом. Сила людей приїздила. У нас особисто щороку був хтось з родичів чи друзів

“Ми ніколи не відчували на півдні України себе чужими. Люди хороші, чудова природа. Робота була, все було добре. Так, дійсно, в сезон дуже багато людей. Треба до цього призвичаїтись. Але, повірте, за 40 років життя на узбережжі — то не проблема”, — розповідає волонтерка.

З 2014 року, коли росіяни окупували Крим, відпочивальників стало ще більше. У Скадовську активно розвивалася туристична інфраструктура — розбудовувалась набережна, будувалися готелі.

Узбережжя Скадовська. 2021Узбережжя Скадовська. 2021Автор: Єва Миронова

Нас пресували за українську мову

Скадовськ відчув велику війну в перший день 24 лютого 2022 року. Богдана Борецька каже, що окупанти зайшли в місто саме в цей день.

“Зранку місто як завмерло. Ніякого транспорту. Ані автобусів, ані маршруток. Всі максимально сиділи вдома. Окупанти заїхали на своїй техніці — аж земля гуділа. Це був жах”.

Богдана каже, що росіяни одразу почали притискати україномовне населення. Оскільки волонтерка та її чоловік з Тернополя, то ситуація для родини була дуже небезпечною.

“Чоловіка забрали в міліцію. Почали нас пресувати. Через українську мову, проукраїнські погляди. Були “доброзичливці”, які на нього донесли. Тоді діти сказали, що давайте бігом виїздіть. Ми винайняли маршрутку, почали збиратися. А потім нам сказали, що шукали мого чоловіка”, — розповідає волонтерка.

Причал у Скадовську. 2021Причал у Скадовську. 2021Автор: Єва Миронова

На початку літа зібрали найнеобхідніші речі й поїхали на підконтрольну частину України, залишивши море в минулому. Родина доволі швидко проїхала 36 блокпостів до Василівки. А от на останньому етапі було непереливки.

“Сказали, що треба взяти багато води. А на Василівці (переїзд з окупованої території в сіру зону, — ред.) ми застрягли на п'ять днів. Там людей була сила — в автобусах та маршрутках. Це жах. З одного боку заміноване поле, з іншого — посадка, яка слугувала як туалет. Нарешті пропустили — й “сіра зона” страшна до Запоріжжя. А у Запоріжжі нас зустріли волонтери”, — згадує Богдана Борецька.

Через знайомих, які залишились в Скадовську, відомо, що зараз у квартирі Борецьких мешкає сім російських військових.

Втолонтери ліплять вареники на фронтВтолонтери ліплять вареники на фронтФото: особистий архів героїні

Два роки волонтерства

У Тернополі Богдана Борецька одразу долучилася до волонтерської справи — разом з іншими волонтерами плете маскувальні сітки для фронту й готує вареники військовим.

“Це для нас, як робота, тільки безкоштовна. Два дні на тиждень плетемо сітки, а ще два дні ліпимо вареники. Вже два роки так призвичаїлися. Роботу мені запропонували, але я вже на пенсії — так що можу собі дозволити просто допомагати”, — розповідає волонтерка.

Богдана Борецька (ліворуч) Богдана Борецька (ліворуч) Фото: особистий архів героїні

Повернувшись на свою батьківщину, відчуває з одного боку себе вдома, а з іншого сумує за морем і таким самим рідним Скадовськом.

Мене тут місцеві дівчата питають: “О, так ви наша?”. Я кажу, що “не знаю, ваша чи не ваша, бо тут народилась, а там 40 років прожила

Жінка каже, що син працює рятувальником у Херсонській області в небезпечних умовах. “Вони тушать пожежі там. Небезпечно, бо через Каховку — росіяни. Вони там подобово чергують. Постійно переживаю за нього”.

Волонтерка Богдана Борецька підкреслює: вірити в Перемогу — половина справи, важливо допомагати її наближати.

"Щоб був мир, здоров'я і щоб ми всі вижили": скадовчани про початок війни та окупацію міста
«Ми з Олешків, там лишились друзі». Як уродженці Херсонщини допомагають людям в окупації