Маріуполь — місто, яке назавжди змінилося, але продовжує жити у спогадах тих, хто його любив. Життя Наталі Дєдової, журналістки та редакторки, було нерозривно пов'язане з Маріуполем. У новому епізоді проєкту "Мій дім на мапі" вона проведе нас вулицями свого міста.

Я не впізнала батька у брудному одязі — він працював на "Азовсталі"

"Моя школа знаходилася за адресою вулиця Куїнджі, 95, чотириповерхова будівля, вона була побудована ще до Другої світової війни, вона пережила ту війну, і вона переживає зараз цю війну", — розповідає Наталя, згадуючи свої шкільні роки.

А навпроти була "Азовсталь", де працював її батько.

"Я до батька приходила з мамою одного разу, коли йому дали гроші. Проходили прохідні, йшли великою, великою, великою дорогою, вона була вся в пилюці. Зустріла чоловіка робочому комбінезоні, він був дуже такий брудний, я думаю, Боже, що це за мужик, а це виявився батько".

"Азовсталь" був не просто заводом, а живим організмом, частиною життя міста.

"На центральних прохідних "Азовсталі" була така стрічка, яка бігла, бігла, бігла... і там дійсно публікували інформацію щодо того, чи були травмовані люди у якийсь певний період, тобто вони писали там - 50 днів без травмувань".

Я стояла на пірсі й сказала чоловіку, що буде дитина

Наталя Дєдова згадує, де сказала чоловіку, про те, що в них буде дитина.

"Все життя Маріупольця — це море, мені так здається. Я пам'ятаю той час, це було літо, 2007 рік, і я стояла на пірсі, дивилася на воду, на телевежу і сказала, що буде дитина".

Жили вони в центрі — на проспекті Миру, 105.

"Ми там два роки робили ремонт, і коли залишилася черга тільки однієї кімнати, я думала, боже, які ж там шпалери поклеїти, як же там зробити красиво, і я дізнаюся, що я вагітна, я розумію, що то буде кімната сина", — згадує Наталя.

Наталя з чоловіком та синомНаталя з чоловіком та синомФото: Фейсбук/Наталя Дєдова

Саме в цю квартиру 16 березня 2022 року прилетіли два снаряди.

"Мій чоловік загинув, а я, мама, мій свекор, мій син і наш кіт — ми вижили".

Чоловік Наталі був фотографом і є багато світлин різних куточків Маріуполя, зокрема Драмтеатру. І це була його остання світлина напередодні 2022-го.

"Це сліди снігу, нікого немає, просто сліди, ніч і чорно-біла світлина. Це остання світлина мого чоловіка, і коли я писала пост про Вітю, я якось написала:

Кожен з нас залишає свої сліди на цій землі, і тільки від нас залежить, якими будуть ці сліди і що вони будуть значити, не стільки для нас, скільки для тих, хто навколо нас
"Місто ніби мертве". Вероніка Дюпіна згадує рідний Маріуполь
Ти приїжджаєш, а чогось вже нема. Маріуполь у спогадах дизайнера Вови