Маріуполь — це не просто точка на карті, це місце, де народжуються мрії та формується характер. Для акторки Вероніки Дюпіної це рідне місто, яке подарувало їй перші кроки на сцені та незабутні спогади юності.

Від аматорської театральної студії до великих фестивалів - Вероніка згадує, як Маріуполь жив, дихав і розвивався до війни. Сьогодні, перебуваючи далеко від дому, вона ділиться своїми спогадами про місто, яке назавжди залишиться в її серці, розповідаючи історію Маріуполя через призму особистих переживань та досвіду.

Актриса згадує, як почався її творчий шлях у театральній студії неподалік від драмтеатру. З сумом вона зазначає, що будинок культури, де проходили заняття, був зруйнований на початку окупації.

Вероніка розповідає про зміни в житті міста після початку війни у 2014 році, коли соціальне життя майже завмерло. Проте з часом Маріуполь почав відроджуватися. Особливо яскраво вона згадує співпрацю їхньої театральної студії з київським театром "Дах" та Владом Троїцьким, які організовували Гогольфест у Маріуполі та привозили вистави.

З особливим теплом Вероніка згадує музичний фестиваль "Маріупольфест" у Приморському районі. Вона описує його як неймовірну подію — три дні музики, чотири сцени, люди з усієї України та навіть іноземці.

Говорячи про свій останній візит додому на Різдво 2022 року, Вероніка згадує поїздку з батьком до драмтеатру, де панувала святкова атмосфера. Проте вже тоді вона відчула щось незвичне.

"Коли ми їхали повз Азовсталь, мене раптом охопило відчуття, що місто ніби мертве. Це було дивно і незрозуміло тоді," - згадує Вероніка.

Актриса розповідає, що майже вся її родина залишилася в Маріуполі, і тільки мама виїхала. Вона зізнається, що найважче — це постійні невизначені обіцянки про зустріч. Нещодавня смерть дідуся стала особливо болючою, оскільки вона не змогла приїхати попрощатися.

Попри все, Вероніка висловлює особливу вдячність і повагу до полку "Азов". Вона вважає, що завдяки їм у 2014 році Маріуполь не був захоплений, що дало місту 8 років мирного життя та відчуття безпеки.