Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
З Інною ми поговорили про окупацію Херсона, евакуацію та повернення до роботи в Одесі.
Інна Мікуцька
Від кравчині до гідеси
Інна мала основну роботу й захоплення рукоділлям — знання з українського вбрання, традицій, вишивки. Та одного разу вона вирішила спробувати свої сили як екскурсовод. Адже ще в дитинстві її надихала історія рідного міста, яку частково вона пізнавала ще в школі завдяки прогулянкам з краєзнавцем Августом Вірличем.
Гідеса каже, все почалось з конкурсу, який оголосила одна туристична компанія, яка шукала гідів.
На той момент пані Інна працювала на швейному виробництві кравчинею. Каже, що їй дуже надоїла поточна робота, тому робота з туристичною компанією гідом, була шансом змінити діяльність, реалізувати свій талант і отримувати більше задоволення від справи.
“Дочка тоді вже була доросла, і вона сказала мені: “Мама, ти маєш право займатися тим, що тобі до вподоби”. Якби вона мене не підтримала, то я б з основної роботи не пішла. А дочка сказала: “Я допоможу, я працюю — проживемо, голодними не будемо”. Тож я пішла з фабрики й стала працювати гідом”, — розповідає Інна Мікуцька.
До повномасштабної війни пропрацювала гідесою в рідному Херсоні вісім років.
Інна Мікуцька
Після пережитої окупації не зможу працювати в Херсоні
Інна Мікуцька разом з дочкою залишалась в Херсоні в період окупації міста росіянами — з 1 березня до деокупації 11 листопада в перший рік великої війни. Втім, після деокупації, коли почалися масовані ворожі обстріли, родині довелось покинути рідне місто.
“В мене дуже вперта дочка. Вона сказала, що ніяка потвора не примусить її покинути рідний дім. Плюс моя 75-річна мама не хотіла їхати. Через Крим ми виїхати не могли з певних причин, а їхати п'ять діб через Запоріжжя теж було неможливо, бо у нас багато тварин, яких ми не могли покинути. Загалом можу сказати, що я б сама не поїхала, а лишити доньку й мати — це не про мене історія. Тому залишитись попри все”, — розповідає пані Інна.
Гідеса каже, через те, що її в місті добре знали, довелось змінити житло. Там, де мешкала родина, розмістили військову частину окупантів. Ходити, навіть, в крамницю, доводилось повз них. Оскільки активний характер Інни не давав мовчати, періодично доводились вступати в конфронтацію. Напруження зростало, і все могло завершитись катуваннями в одному з підвалів.
І ще одна вагома причина змінити дислокацію був той факт, що окупанти й ті з місцевих, хто на них працював, звали краєзнавицю працювати на телебачення. Пані Інна каже, що була впізнавана, тому що раніше робила з командою сюжети для ТБ про історію українського вбрання тощо. Пощастило, що за паспортом Інна Мікуцька має інше прізвище.
Окупація Херсону
“Знаходячись в окупації, починаєш цінувати те, що раніше в тебе було — це воля. І, як це банально б не звучало, коли ти втрачаєш волю, ти розумієш її цінність”, — підкреслює жінка.
Краєзнавиця пригадує, як “гастролери” з Росії займали квартири херсонців, що покинули свої домівки.
“Якась так звана вчителька з Росії заселяється в чужу квартиру й каже, що це навіть добре, що там чужі речі — їй менше купувати доведеться. Уявіть рівень цих “людей”.
Херсон
А також страшні катівні, в які потрапляли друзі й знайомі.
“Чоловік моєї подруги й досі не розповідає, що там з ним робили. Втім, шрами від колотих поранень по тілу кажуть самі за себе”.
Саме через сумні спогади Інна Мікуцька каже, що не може проводити екскурсії по Херсону, позаяк точно знає, де були російські катівні — в яких будинках та підвалах.
“Коли ми ще були в Херсоні, вже тоді боялися підриву окупантами Каховської ГЕС. І вже тоді ми рахували, скільки у нас буде часу, щоб зібрати речі й евакуюватися. Коли підірвали ГЕС (6 червня 2023 року), вода дійшла до другого поверху мого будинку, але ми були вже не в Херсоні”, — згадує Інна Мікуцька.
Про Одесу мріяла завжди
Пані Інна каже, що виїхали через масовані ворожі обстріли, тим паче після того, як ворожа ракета прилетіла в будинок поруч з тим, де жили діти. Там загинуло багато людей.
Інну Мікуцьку позвала до себе знайома з Одеси, яка виїхала з дочкою з країни. “Кажуть, що одесити пихаті, але це не так. Мене прихистила дівчина, з якою я була знайома лише один день. Між Херсоном та Миколаєвом я їй зателефонувала, і вона сказала “Інна, їдьте до нас”. Ця дівчина один день була у мене на екскурсії у 2019 році”.
Одесити ж повернули пані Інну до улюбленої справи. Гідеса пригадує, як після всіх стресів, що вона пережила, довго не могла себе примусити вийти на вулицю. Були серйозні проблеми з запам'ятовуванням текстів. Однак одеська колега Віолетта Дідук запропонувала проводити спільні заходи.
“Вона сказала, що будемо працювати на два голоси. В принципі в мене був вже такий досвід в Херсоні. І отак ми вирішили зробити дубль в Одесі. Вперше я вийшла з написаним текстом. Раніше такого не було — я всі свої тексти пам'ятала. Я перепрошувала туристів. Сказала, що це перша екскурсія за рік і я не все можу запам'ятати після стресу”, — розповідає Інна Мікуцька.
Краєзнавиця підкреслює, що в Одесі й Херсоні дуже схожа історія. Ряд архітекторів працювали, як в Одесі, так і в Херсоні. Тому історія цих міст дуже переплітається.
“Між Херсоном і Одесою завжди був дуже міцний зв'язок. І, до речі, під час великої війни Одеса, дійсно, прихистила дуже багато херсонців. Миколаїв теж, але, мені здається, що більше Одеса, яка приваблює херсонців своєю красою та історичною спорідненістю”, — говорить гідеса.
Інна Мікуцька вчить пов`язувати хустку
Море приваблює, коли там менше людей, тобто не в розпал літнього сезону, каже пані Інна. Тому, враховуючи що до Ланжерону зараз йти 15 хв пішки, жінка нерідко проводить осінні ранки на узбережжі з книжкою та кавою.
Інна Мікуцька каже, що має багато друзів в Одесі. Гідеса обожнює це місто й колись мріяла жити саме в Одесі. І, попри те, що мрія здійснилася важкою ціною, покидати Одесу найближчим часом не збирається.
