Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Про те, як відбувалася обмежена евакуація через Дніпро, розповіли у фільмі Сергія Зейналова «Врятуй» волонтери та військові.
Як створювали фільм?
Побачивши 6 червня 2023 року у новинах повідомлення про те, що Росія підірвала Каховську дамбу, режисер-документаліст впав у заціпеніння, не знаючи, що йому робити для порятунку своєї бабусі та дідуся – Афанасія Дерменжі, який проєктував Антонівській міст у Херсоні.
Зі ступору його вивів друг Максим Хотіленко, який запросив Сергія поїхати із ним у Херсон. Сергій зрозумів, що не може сидіти, склавши руки у Києві, й поїхав на Південь, щоб бути ближчим до своїх рідних.
Саме кадри з цієї поїздки, а також – розмови з тими, хто евакуйовував людей, і лягли в основу документального фільму «Врятуй».
Що побачив Сергій у Херсоні?
Режисер застає місто в перші дні після російського теракту. Багато людей із підтопленими будинками почуваються розгублено, стоячи в черзі за питною водою. На відео чути обстріли, але звиклі до російських атак херсонці на слух визначають, що небезпека їм не загрожує.
В перші дні після теракту життя херсонців з Острова перетворилося на пекло. Дивлячись на умови, в яких перебувають тут люди, Сергій розуміє, що ті, хто виїхав звідси вже навряд чи повернуться додому. І водночас думає, що в його рідних Олешках ситуація набагато гірша, адже росіяни відмовляються рятувати людей.
«В телемарафоні сказали, що пік води в Олешках буде об 11 – 12 годині. О другій вода дісталася до Херсону, але в нас було сухо. О шостій вечора наші сусіди ще обробляли картоплю, а вже о 6:15 нас стрімко почало накривати водою з двох боків.
Через це сусіди, зокрема й бабуся 85 років, були змушені босими забігали на горища, не встигши взяти з собою документи. Вода набиралася дуже швидко, буквально протягом двох годин більшість будинку опинилася під водою», – розповіла Сергію Ольга Андросюк, якій пощастило евакуюватися із затопленого міста, перед тим пропливши разом із чоловіком 2,5 години на човні.
Як волонтери та військові рятували херсонців з лівого берега?
З бабусею та дідусем Сергій зміг вперше поговорити через шість днів після теракту. Рідні вийшли на зв'язок, розповівши, що перечікували паводок на даху, а також, що знайомий зміг роздобути для них генератор.
Приїхавши до Херсону, Сергій почав розшукувати людей, які проводили евакуацію з лівого берега Дніпра, і могли б забрати його дідуся та бабусю з Олешок. Одним із таких рятівників був волонтер Михайло Пуришев, який встиг за час паводків з'їздити на лівий берег чотири рази, врятувавши 10 дітей і 5 дорослих. Під час однієї з евакуацій волонтер разом із 93-річним чоловіком з лівого берега потрапили під обстріл.
«Там (на лівому березі) дуже багато дронів. Ти не розумієш, хто знаходиться в будинку: цивільні чи військові. Тому ти під'їжджаєш, і тебе можуть просто розстріляти автомату. Це страшно», – згадує волонтер.
Про те, як саме тривала евакуація з лівого берега, Сергію розповів волонтер і директор театру Олександр Книга. За його словами, військові могли врятувати лише тих, хто мав власні човни й міг під'їхати на них до поближче до контрольованого Україною берега. Коли військові бачили, що росіян немає поблизу, вони подавали сигнал на евакуацію і зустрічали херсонців з лівого берега вже на Дніпрі. Так вдалося вивезти близько 125 людей.
Останньою надією на евакуацію рідних річкою став херсонській військовий, який дуже добре знав береги Дніпра. Він наважувався виїжджати на лівий берег, не зважаючи на те, що росіяни вже патрулювали Дніпро на човнах з кулеметами.
У день, коли Сергій звернувся до нього, він здійснював останню евакуаційну місію до Голої Пристані, але не зміг нікого врятувати й сам дивом уник російського вогню.
«Після того, як засоби масової інформації почали оприлюднювати що військові вивозять людей з окупації, про це дізналися орки, й почали шукати (тих, хто евакуює людей). Але через те, що вони погано знали територію, зловити мене вони не могли.
Шанси на успіх таких операцій падають з кожним днем. У перший день було десь 50 на 50, у другий – 30 на 70, третій день – десь 10%, зараз же менше, ніж 1%», – зізнається військовий з Херсона.
Щаслива історія порятунку рідних
Перебуваючи в Херсоні, Сергій не зміг організувати повернення своїх бабусі й дідуся додому. Однак вже за два місяці, на початку серпня між Білгородщиною та Сумщиною запрацював коридор для виїзду з Росії.
Саме тоді Сергій вийшов на людей, які були готові вивезти його рідних з окупації через Новоазовськ. Іншого вибору, аніж довіритись незнайомцям, режисер не мав, але дорога, на щастя, минула добре й бабуся з дідусем зуміли дістатися спочатку до Сумщини, а потім і до Києва.
«Ми приїхали в Колотилівку (російське село на кордоні з Сумщиною) о п'ятій вечора. Там росіяни проводили фільтрацію, і побачили мою книгу. Питають, що це таке? А я відповідаю, що вона про міст, який я побудував.
Після цього я засумнівався, чи немає нас у якихось списках на затримання. Але все виявилось добре, і нам вказали на дорогу, якою потрібно було йти три кілометри до України.
Ми пішли нею разом із дружиною, маючи важку валізу та рюкзак. Було дуже важко іти цією дорогою, і ми постійно зупинялися. Навколо лежало багато інших валіз чи пластикових пляшок із водою, які здебільшого старі люди кидали, не маючи сил нести їх далі.
Коли ми дісталися до України, то почувалися, ніби плавець, що відчуває полегшення після того, як видихався неподалік берега. Ми ніби приплили до берега з високої води», – звіряється дідусь Сергія Афанасій Дерменжі наприкінці фільму.
Що було раніше?
Нагадаємо, що цієї весни Сергій взяв участь у проєкті «О, Море» «Мій дім на мапі». У ньому він розповів про найбільш визначальні для себе місця Херсону та Олешок, а також про міст, спроєктований його дідусем.
