Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
У Всеукраїнський день краєзнавства ми поговорили з Романом Акбашем про цікаві, з погляду історії, будинки й локації Запоріжжя, а також про їх збереження.
Запорізький краєзнавець Роман Акбаш
Захоплення рідним краєм
Тоді майбутній краєзнавець із захопленням досліджував, що саме за будинки чи вулиці на них зображені, які люди тощо. Захопився Роман також уважними прогулянками по рідному місту.
“Вже сьогодні я знаю, що відбувалось з будинками, які цікаві історії, з якими персонажами вони пов'язані. Ходиш собі з історичним кіно в голові, і так воно цікавіше, ніж думати про свої проблеми. Мені було завжди цікаво скласти повну картинку в голові, тому я шукав матеріали у бібліотеках, в газетах, говорив з людьми, які довго жили в тих чи інших будинках”, — каже Роман Акбаш.
Журналіст за фахом, Роман опанував з часом додаткову професію - нині вважає себе журналістом-краєзнавцем. На початку повномасштабної війни він пішов у військо захищати країну від російських загарбників.
Краєзнавець констатує, що наразі військова служба призупинила таку можливість — просто гуляти містом з історією в голові, втім, пізніше він обов'язково повернеться до свого улюбленого процесу. Щобільше, в Запоріжжя повернуться популярні екскурсії Акбаша.
“Мені, звісно, дуже подобається проводити екскурсії — я отримую від цього процесу задоволення, але я завжди трішки хвилююсь. Вже скоро виповниться 13 років з моменту, як я провів свою першу екскурсію. Але спочатку я почав писати про історію нашого міста, а потім люди попросили розказати про місто. Насправді я тоді зрозумів, що це суто моя ніша, позаяк вона ніким не була зайнята”, — пригадує Роман.
Роман Акбаш. Екскурсія
Краєзнавець підкреслює, що, дійсно, на Хортиці працювали екскурсоводи, але то все було доволі офіційно. А от неформальних лампових зустрічей краєзнавців зі слухачами, не було.
“Тоді я зацікавився, як це проходить в інших містах. Є така відома група “Цікавий Київ”, там екскурсії проводив Арсеній Фінберг. Його запрошували на форум у Запоріжжя, щоб він, як гуру розповів про свою роботу. Але то було вже пізніше. Я ж вивчав, як вони це роблять, сам. Тоді ще була, забута зараз, російська мережа “Однокласники”, й група в ній “Запоріжжя — найкраще місто в світі”. Там я писав статті й проводив свою дослідницьку роботу. І там я вперше розмістив анонс про першу екскурсію за донат”, — розказує запорізький краєзнавець.
З того часу Роман Акбаш провів сотні екскурсій по ареалах архітектурних пам'яток Запоріжжя.
Млин Нібура. Запоріжжя
Ареали пам'яток Запоріжжя
Баухаус чи модерн. За словами Романа, з погляду історії й архітектурної цінності, звичайно, людей дуже приваблює відоме запорізьке соцмісто.
Соцмісто. Запоріжжя
“Я розумію, що зараз це непопулярно популяризувати архітектуру радянських часів, втім, це частина нашої історії й колись вона була над сучасною. Це конструктивізм, який безумовно має цінність. Плюс яскраві представники цього стилю — будинки по проспекту Соборному від площі Запорізької до вулиці Слави Зайцева”, — каже краєзнавець.
Модернова архітектура запорізького соцміста
Є що подивитись у старому місті: це Олександрівський район, де, власне, історія міста й починалась. Краєзнавець каже, що там теж багато старовинних будівель, які є пам'ятками архітектури.
Старовинна теплоелектростанція
Від олександрівської теплоелектростанції (1910-1916 рр.) до лікарні Бера (1910 рік), в якій розміщувався перший пологовий будинок.
Лікарня Бера
Ну і найпопулярніша за рейтингом Верхня Хортиця — це жилмасив, де розташований практично музей менонітської архітектури просто неба.
Замок Вальмана
Краєзнавець припускає, що замок Медхеншулє — найкрасивіша школа в місті. Він також зазначив, що вона є однією з найстаріших, адже сама будівля була збудована ще у 1904 році. "Погодьтеся — дуже поважний вік", — додає він.
Школа знаходиться в історичному районі міста, який зараз запоріжці називають Верхньою Хортицею. Роман розповідає, що "колись тут розташовувалися відразу два населених пункти — Хортиця (тільки не плутайте з островом) та Розенталь". Заснували їх наприкінці 18 століття переселенці з Прусії — представники менонітської церкви, переважно фламандського походження.
"Поруч (а іноді й не дуже) знаходилися ще 16 менонітських сіл та селищ – так звана «Хортицька колонія»". Столицею цієї колонії й була Хортиця, яка зараз є частиною Верхньої Хортиці", — говорить краєзнавець.
Медхеншулє. Архів
"Центральна вулиця колонії мала відповідну назву «Головна» (зараз Істоміна) та проходила територією одразу двох селищ – Хортиці та Розенталю. Сьогодні на ній знаходяться відразу шість будівель, які перебувають в офіційних переліках об’єктів культурної спадщини та нерухомих пам’яток. Найяскравіша з них – з адресою «Істоміна, 18». Це саме наша героїня – споруда школи №81"
Медхеншулє. Сучасний вигляд
Споруда школи – витончена, багата й оригінальна. Фасад будівлі ніби увібрав у себе одразу кілька архітектурних стилів – модерн, пізнє бароко і здається навіть німецьку готику з голландським неоренесансом. Це розмаїття створює надзвичайно парадне та розкішне враження.
Учениці Медхеншулє
Під пару архітектурі будівлі була й репутація навчального закладу. Якщо при відкритті тут навчалися 17 дівчат, то в 1913 році кількість учениць досягла 116 осіб. Навчатися сюди приїздили дівчата з багатьох куточків усього Півдня імперії. Причому не тільки менонітки, а й лютеранки, католички й навіть православні. Всі дотримувалися кодексу правил Хортицького жіночого училища", — так професійно й захопливо Роман Акбаш описує старовинну менонітську школу на своєму сайті.
Звісно, на думку краєзнавця, острів Хортиця — наша головна перлина.
Руйнування пам'яток
Роман каже, що запорізькі пам'ятки занедбані — це ні для кого не секрет. Цей процес з незбереження архітектури Запоріжжя тривав ще до повномасштабної війни.
“Траплялися іноді промінчики надії — хтось щось починав робити, принаймні намагатися проявляти ініціативу в напрямку збереження нашої архітектури. А зараз — геть інші пріоритети. Я наразі не в Запоріжжі, тому не знаю, чи міняється там щось на краще, чи ні. Бачу фото в мережі, що відбудовується будинок, в який прилетіла ворожа ракета восени 2022-го. Проспект Соборний 151. Як я бачу, його відновлюють нормально — з урахуванням всіх архітектурних нюансів. Єдине, що там плитка не буде такою самою, але це й не дивно, бо її вже нема де взяти”, — коментує Роман.
Відбудова будинку, що є пам`яткою архітектури
Нерідко краєзнавця обурює те, що в місті не дуже дотримуються правил охорони культурної спадщини.
“Наведу приклад з цими котиками на історичних будинках. Я не буду оцінювати їх художню складову, але, зрозуміло, що закон цього не дозволяє робити — розміщувати щось на пам'ятках архітектури. Це, як ми розуміємо, було зі згоди міської влади, яка дала на це добро. У випадку з котиками, якщо я не помиляюсь, вони майже всі були намальовані на будинках з офіційного реєстру пам'яток архітектури. І я точно знаю, що художники розуміли це й бачили таблички, що ці будинки є цінними офіційно”, — говорить Роман Акбаш.
Котики на пам`ятках архітектури
Попри те, що справжній стріт-арт не є врегульованим за визначенням, оскільки що це неофіційне мистецтво, не хотілося б і надалі втрачати офіційні пам'ятки міста.
“Мені хотілося б сподіватися, коли люди малюють, у них є бодай якесь уявлення про прекрасне й почуття доречності. Я чув, що у деяких вуличних художників є негласне правило не малювати на пам'ятниках архітектури. Плюс, чому б не прикрасити якісь місця, на околицях місця такими малюнками? Якісь багатоповерхівки чи паркани у спальних районах. Але ні, обов'язково хочеться “прикрасити” центральний проспект”, — жартує краєзнавець.
Роман Акбаш підкреслює, що зараз війна додає більше руйнувань і погіршує стан цінних міських об'єктів.
Машинна зала Дніпро ГЕС. Архів
Пригадує він і чудовий млин Нібура, що знаходиться у старій частині міста, по якому росіяни запустили ракету. На щастя у саму будівлю млина тоді не влучили, але потрапили у новіший елеватор, який не має архітектурної цінності.
Млин Нібура після влучання ворожої ракети в елеватор
“Млин Нібура чудовий, дуже приємно було проводити екскурсії й розповідати про нього. Але його з проспекту не видно, бо закриває елеватор. Він трішки на повороті в Космічний мікрорайон, тому багато містян не знають про нього. І, завжди окреме задоволення спостерігати, коли приводиш людей у двір, і бачиш їх захоплені й здивовані очі”, — каже Роман.
Зі статті Романа Акбаша про млин Нібура:
“Ця споруда – одна з найстаріших в нашому місті. Вона побудована ще в позаминулому столітті.
Правда, під час свого відкриття, в 1895 році, будівля перебувала поза межами тодішнього Олександрівська (Запоріжжя). Між Мокрою Московкою та станцією «Олександрівськ» (нині – «Запоріжжя-1) був окремий населений пункт – селище Шенвізе. Дивну німецьку назву Schönwiese можна перекласти як «Красивий луг». Так колись називалося і селище в Пруссії, звідки в кінці XVIII століття в наш край прибули колоністи – представники менонітської церкви, фламандці та фрізи за походженням.
У 1881 році свій перший паровий млин в Шенвізе відкрив і Герман Нібур – меноніт, уродженець села Кронсталь (Долинське), мешканець Хортиці (Верхня Хортиця). У 8-річному віці Герман вже допомагав батькові на його млині, в 19 став керуючим одного з борошномельних виробництв, а у 23 вже став господарем свого першого власного «вітряка». Остання подія трапилася в 1853 році, який можна вважати роком народження так званої "імперії Нібурів".
