Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
«Мій дім на мапі» — проєкт, що перетворює геотеги на живі історії та спогади про улюблені місця.
Аліна каже, що її дитинство було максимально щасливим. У віці 6-7 років вона взяла баночку борщу, вівчарку і пішла в ліс за Піщаним:
«Ми гуляли там цілий день, поки мене не почали розшукувати й коли повернулася, то отримала “люлєй” від батьків, бо люди з сусідніх сіл та села Піщаного шукали мене».
Тричі на тиждень з Піщаного Аліна виїздила до стадіону «Енергія» — саме звідти одні з найяскравіших спогадів дівчини. Туди Аліна ходила в безплатну секцію легкої атлетики.
«Там була найкраща команда легкоатлетів з котрою я займалася. Я потрапила в гарні руки тренера. Усі його вихованці спортсмени високого рівня».
Завдяки тренеру Аліна отримала спортивний фундамент, тож коли переїхала до Києва і почала грати регбі, а згодом стала майстром спорту по регбі.
В ті часи складно було знайти якісний спортивний одяг, специфічне взуття тощо, щоб виступати на виїзних змаганнях чи чемпіонатах України, адже це було необхідністю.
Тож ще одне улюблене місце — Новокаховський секонд. Саме там Аліна знайшла перші професійні речі.
Коли Аліна з батьками їздила на мис Тарханкут, то привозила звідти рапани й продавала їх на ринку поруч з овочами батьків. Тож новокаховський ринок — ще одне улюблене місце.
Саме у Новій Каховці Аліна вперше пішла в нічний клуб на вечірку. Це був клуб Classic й дівчині було 15 років.
«Офіціант питав, що ми будемо, а ми не знали назв інших коктейлів, окрім Кривавої Мері, тому замовили її й нам не сподобалося. Ми просто круто відривалися, потанцювали, на вайбі вилітали з клубу.
Сумно, бо зранку треба було їхати, на стадіон бігти крос 15 км».
Батьки Аліни залишаються в окупації досі.
«Вони там, в селищі, якого немає на мапі. Невідомо чи ми зустрінемося з ними. Які б класні не були спогади з Нової Каховки, але найтепліші — це спогади з батьками, яким я вдячна за дитинство».
