Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Про те, що означало бути волонтеркою в Херсоні у 2022 році Іра розповіла в розмові з Володимиром Багненком в ефірі Радіо М.
Як Ірина почала допомагати херсонцям?
Як зізналася волонтерка, в перші дні вторгнення вона не планувала лишатися в окупації. Але через маму, що має інвалідність і відмовлялася покидати свій дім, Іра та її чоловік були змушені залишитися з нею.
На другий день війни, коли вже почалися бої на Антонівському мосту, а в міські лікарні почали надходити численні поранені, Іра почала допомагати медикам закупівлею кровоспинних та знеболювальних ліків.
«Ми поїхали в лікарню, в якій приймали наших поранених бійців, і налагодили збір заявок для реанімаційного, опікового та хірургічного відділень. Нам допомагали кілька мереж аптек, які знаходилися в Херсоні й знали, якими є потреби в лікарнях.
Ми ж почали через соцмережі просто збирати кошти на закриття цих потреб і люди дуже активно відгукувалися та допомагали. Адже ми всі розуміли, що в Херсон не буде поставок медикаментів, і тому треба зараз запакувати лікарні по максимуму», – згадує волонтерка.
Коли ж запитів від лікарів стало надто багато для того, щоб закрити їх власноруч, Іра написала пост у фейсбуці з проханням про допомогу. На нього відгукнулося близько 20 людей, а згодом кількість волонтерів подвоїлась. Саме ці люди й склали в майбутньому ініціативу «Котики-патріотики», що на тлі загального хаосу намагалася допомогти лікарням та хворим.
Яким був досвід життя Ірини в окупації?
Після того, як Херсон зайняли російські війська, Іра та її колеги-волонтери продовжували допомогати ліками навіть медзакладам, розташованим на лівому березі Херсонщини. Також ініціатива надавала ліки на запит людей і забезпечувала хворих інсуліном.
Зрештою, у останні місяці окупації для того, щоб довезти допомогу Херсону із більш спокійного на той час Запоріжжя, водіям-волонтерам доводилося долати понад 60 блокпостів агресора, де щодо них могли застосовувати насильство або взагалі відбирати їхній транспорт.
Загалом, за період роботи у окупації «Котики-патріотики» змогли закрити 9 тисяч заявок на допомогу на суму 12,5 мільйонів гривень (з яких третину вдалося залучити завдяки донатам, а дві третини – завдяки грантові допомозі).
Але зрештою, більшості учасників цього волонтерського осередку довелося виїхати з міста, не в останню чергу через переслідування Росією. Як розповіла Ірина в іншому інтерв'ю, для того, щоб не потрапити в полон, вони з чоловіком раз по раз змінювали місце проживання.
Зрештою, Іра й чоловік таки змогли виїхати на Миколаївщину, подолавши декілька блокпостів агресора. Там із ними сталася трагікомічна ситуація, коли їм двічі довелося проходити ідентичну процедуру допиту, яка включала погрози розстрілу.
Що підтримувало волонтерку в її роботі?
«[В окупації] мене підтримувала вдячність людей. Але, на жаль, її було небагато. Найтяжчим було навіть не те, що орки їздять твоїм містом і періодично по приколу наводять на тебе дуло автомату, а емоції від невдячних людей, які чогось вимагали.
Іноді було таке, що на день до нас приходило 450 заявок на день, [в середньому від 300 до 550 гривень]. А люди кажуть: "Ми бачили, що до вас приїхало дві машини із ліками, чому ви не даєте їх мені?". А у мене в черзі стоять дві тисячі людей...», – ділиться Ірина.
Зараз волонтерка згадує про ці історії з усмішкою, адже змогла пропрацювати цей досвід. Водночас, за словами Іри, далеко не усім херсонцям вдалося адаптуватися до нової реальності й відпустити своє минуле.
