Мандри та альтернативна освіта: як надихає й вчить дітей журналістка з Запоріжжя

Ми поговорили з Олею не тільки про особливості подорожей з дітьми, їх особливість під час війни, а ще й про захопливе поєднання сімейної освіти з поїздками.

Мандри — це не vacation, а workation

У Ольги Фанагей-Баранової та її чоловіка Дмитра четверо синів. Двоє з них дорослі й живуть самостійно у Києві, а молодші хлопці (7 і 10 років), залишаються у рідному Запоріжжі разом з мамою й татом. Оскільки прифронтове місто зараз не дає широких можливостей для реалізації задумів творчої активної родини, Оля користується можливістю мандрувати з дітьми не тільки по Україні, а й за кордон.

Втім, і раніше, до війни, в рідній країні тоді ще мама двох синів, не обмежувалась лише рідним містом для часу з дітьми та їх розвитку. Отже, рух для родини Фанагей-Баранових — це стиль життя.

"Мої діти дуже люблять мандрувати - тому ми і мандруємо разом. Вони мої ідеальні попутники: жадібні до нових вражень, невибагливі до побутових умов, фізично витривалі, морально доволі стабільні"

"Ми з ними подорожуємо з перших місяців їхнього життя, тому це для них — норма, якої вони прагнуть. Звісно, подорожуючи з дітьми, важливо врахувати різні нюанси типу перекусу, який завжди має бути під рукою, зарядженого гаджета, де вони можуть пограти, коли втомилися, зручний одяг тощо. Для нас дуже важливо завжди мати з собою цікаву книгу (звісно, в електронному вигляді)", — розповідає Ольга.

Родина обирає виключно економні варіанти переміщень і досить стримана у витратах.

“Кінцева точка наших мандрів і Україною, і за кордоном зазвичай обумовлена тим, де на нас чекають і готові прийняти друзі, і куди нам дозволяє дістатися наш бюджет. Автобуси, потяги, літаки, електрички — ми випробували все, крім водних видів транспорту (діти мріють і це виправити). Всюди є переваги й недоліки, але в цілому зручніше за все літаки-лоукости (зазвичай ми летимо з Польщі, куди дістаємося потягами). Брати на них квитки треба сильно заздалегідь, а це своєю чергою допомагає розподілити фінансове навантаження на більший термін”, — пояснює Оля.

Мама навчає дітей аскетичному стилю життя й певної витримки, які конче потрібні в далеких переїздах. А головне — креативному підходу до труднощів, випробувань, навантажень.

“Дуже важливо ставитися до дороги як до частини подорожі, а не вимушеного переміщення з точки А в точку Б, тоді задоволення отримуєш більше. Саме цьому я і вчу дітей у мандрах: процес не менш важливий за результат. Ну і треба додати, що я працюю віддалено, тому наші мандри — це не vacation, а workation. Це додає своїх нюансів, але без цього ми б не мали змоги мандрувати”, — каже журналістка.

“Часто ми подорожуємо з подругою і її синами — це значно полегшує буття, звичайно, якщо ви "однієї крови" і є порозуміння між усіма членами компанії”

Сьогодні, як ніколи, українським дітям важливий відпочинок і бодай періодичне відчуття безпеки. По суті, відволіктись від сигналів повітряної тривоги й побачити нові фарби.

“Якось я спитала сина (йому тоді було 8 років), що він найбільше любить у подорожах. Він миттєво відповів: "Стрес! Я його обожнюю". Але ми всі розуміємо, що стрес мандрівника — це не стрес людини, на голову якій летять ворожі ракети. Тому можу сказати, що подорожі для нас можливість перезавантажитися, отримати позитивний заряд, надихнутися на життя... Розфарбувати його чимось крім тривожності й невпевненості у завтрашньому дні”, — ділиться Ольга.

“Кінцева точка наших мандрів і Україною і за кордоном зазвичай обумовлена тим, де на нас чекають і готові прийняти друзі, і куди нам дозволяє дістатися наш бюджет"

Мандри як освіта

Для родини, що практикує альтернативну школі освіту, мандри — найкращий спосіб отримати нові знання й розширити світогляд.

“Я впевнена, що життя само по собі — абсолютно пізнавальне. Звісно, якщо до нього ставитися, як до джерела нових знань. Ну а подорожі — і поготів. Географія, історія, геологія, ботаніка і зоологія, етнологія і мови, вивчати все це "навпомацки" — це зовсім не те, що за картинками в книжках. Ми не проходимо повз жодну цікаву локацію: чи то природничий, чи науковий музей, чи то океанаріум, чи незвичайний парк, фортеці й пам'ятки архітектури — все це надихає на подальші заглиблення в різні теми”, — каже багатодітна мама.

“Для мене мета освіти: навчити дитину з цікавістю дивитися на світ, мати бажання і змогу досліджувати його”

“З початку повномасштабної війни я зрозуміла, що так званні софт-скіли значно важливіші за ті, які вважаються "хард". Тобто гнучкість, готовність до змін, вміння вчитися, відкритість до нового, комунікабельність, емпатія важливіші за академічні навички та ерудицію. А саме ці компетенції ідеально розвиваються під час подорожей. В цілому мандри розширюють горизонти, демонструють можливості, про які ти й не здогадувався. Я вважаю, це і є справжня освіта”, — впевнена Оля.

Зараз родина на південно-східному узбережжі Іспанії, де діти можуть не тільки відпочити й побачити море, а ще й дізнатися багато нового.

“Нам запропонувала пожити в її власному житлі подруга, і ми не могли не скористатися цією пропозицією. Адже у квітні (коли у нас і була змога зайняти помешкання) тут вже можна купатися в морі. Для моїх дітей, які зростали на Азовському морі, ця можливість дуже важлива в усіх сенсах. Це і є головна принада для нас на Коста Бланка — плавання з масками, пірнання, стрибки плавання. Діти це обожнюють і я рада, що маю змогу їх цим забезпечити. Ну а додатковим бонусом виступають прекрасні міста з давньою історією, яка тут відчувається на кожній вулиці — Валенсія, Аліканте, Картахена, — говорить Ольга.

В мандрах все, що може піти не так, піде не так

Мандрівниця розповіла, що у Валенсії вона дуже радить відвідати Музей мистецтв і науки принца Філіпа разом з Океанаріумом. Вона також згадала, що в Аліканте варто побачити фортецю на горі над портом, яка була побудована ще за часів мусульманського панування в регіоні й після реконкісти була переназвана у фортецю Санта-Барбара.

У Картахені їхні діти, які цікавляться судномоделюванням, не змогли пройти повз Морського музею і Музею підводної археології. Крім того, вона згадала про давньоримський амфітеатр, знайдений археологами у центрі міста. Ольга підкреслила, що архітектура південної Іспанії — це щось надзвичайне само по собі, а також зазначила, що її вразили до глибини душі абсолютно інша флора і фауна: пальми й папуги.

“В подорожах, як ніде, розумієш філософське висловлювання про те, що очікування породжують страждання. Єдиний спосіб не розчаровуватися — ні на що не сподіватися. Бо в мандрах все, що може піти не так, піде не так"

Звісно, в кожній подорожі є свої нюанси та окрім радісного драйву, трапляються деякі розчарування, незручності — факапи. І, дійсно, мамі треба багато енергії, щоб все витримати, ба більше, підтримати малечу.

“В подорожах, як ніде, розумієш філософське висловлювання про те, що очікування породжують страждання. Єдиний спосіб не розчаровуватися - ні на що не сподіватися. Бо в мандрах все, що може піти не так, піде не так. Тож вчимося отримувати від цього задоволення, або хоча б сприймати, як цінний новий досвід. Насправді, я зрозуміла, що найменша проблема в подорожах з дітьми - не різність інтересів, коли мамі хочеться помилуватися архітектурою нових міст, а дітям йти на пляж чи дитячий майданчик. Бувають проблеми й вагоміші, такі, як хвороби в подорожі або прикрі втрати речей. Наприклад у цій подорожі в мого сина вкрали наплічник у Валенсії, а у подруги в Барселоні. Висновок: тримати все при собі й бути пильними”, — говорить Ольга.

Освіта без школи

Тільки на третій рік повномасштабної війни запорізькі діти поволі починають повертатися до шкіл, і то далеко не всі. Наразі тільки 24 запорізькі школи мають облаштовані укриття. За таких умов варіант альтернативної освіти виглядає найбільш гармонійним — максимально інтегрованим в життя.

“Ми обрали для себе сімейну форму освіти (дистанційний екстернат). Це означає, що раз на рік діти проходять онлайн-атестацію по всіх предметах. А протягом року ми вільні формувати освітній шлях, як хочемо. Наш принцип: давати знання і навички по запиту. І якраз у подорожах цей запит виникає на кожному кроці — знай, заглиблюйся і допомагай опановувати”, — ділиться багатодітна мама.

Попри те, що така форма освіти підходить не кожній родині з різних причин, запорізьким батькам є над чим замислитись.

“Батькам треба чітко визначитися зі своїми цінностями. Зрозуміти, що саме вони вкладають у поняття “освіта”. Чому хочуть навчити своїх дітей. Якими бачать їх у майбутньому. Зрозуміти, які шляхи та інструменти підходять саме для їхніх дітей, з їхніми особливостями й інтересами. Це можуть бути підручники-книги, або тьютори-репетитори, або відеоподкасти й онлайн-курси, або гуртки та секції. Можливостей сьогодні безліч — на будь-який гаманець і смак. На мою думку, головні умови справжнього розвитку — вільний час, вільний простір і, залучені дорослі, які готові підтримати й допомогти дитині за її запитом, без нав’язування”, — вважає мама-альтернативниця.

“Щодо переваг сімейної освіти, то вони стали особливо очевидні під час локдауну та повномасштабної війни. На наші сімейні освітні процеси ці складні періоди практично не вплинули”

Повертаючись до подорожей з дітьми, які і є не тільки розвагою, але й процесом навчання, то зазвичай завершуються вони для родини Фанагей-Баранових на такій самій оптимістичній хвилі, що й починаються.

“Діти, як і я, завжди повертаються з величезним задоволенням. Адже вдома — купа улюблених активностей та цікавинок, тато і велосипеди, секції та книжки, Хортиця і друзі. А десь за місяць-півтора починають говорити про нові подорожі. У нас є традиція починати будь-яку дорогу словами "назустріч новим пригодам". Ці слова ми кажемо і коли вирушаємо в дальні краї, і коли стаємо на шлях повернення додому. Пригоди — всюди, де життя…”.

Запорізькі активісти вивезли півтори тони сміття з першого пляжу “Хвилі”

"У нас є потужна архітектура та історія". Як запорізька дизайнерка закохує людей в місто