Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Назва міста з думкою про привабливість
Порт-Анненталь – штучно створена назва. Вона об’єднує назву німецького поселення часів Російської імперії та топонімічний компонент «Порт». Авторка назви – заступниця начальника управління економіки, начальниця відділу зовнішньоекономічної діяльності, інвестицій та туризму Южненської міської ради Олена Камалова-Кутинець. Вона розповідає, що про Анненталь дізналася від своєї тітки Лариси Шегиди, яка була директоркою місцевого телебачення, а потім керуючою справами міськвиконкому. Тітка дуже любить історію
«Ми самі з Нових Біляр – це батьківщина мого тата, – ділиться Олена Камалова-Кутинець. – Десять років тому вона вперше розказала історію, як колись називались Біляри. Мені дуже сподобалась ця назва. Тоді разом із сестрою ми започаткували ательє, яке досі називається «Аненталь». Тому багато хейтерів пише, що місто буде називатися як ательє».
В процесі пошуків та обговорення перейменування посадовиця побачила в ній перспективу та потужність. Анненталь в перекладі означає «долина Анни» або «долина благодаті» та підкріплюється належністю до порту.
Авторка назви Олена Камалова-Кутинець
Працівниця міськради наполягає, що нова назва відкриває нові можливості – німецький культурний фестиваль, спортивні змагання, пошук міста-побратима у Німеччині, залучення німецьких інвестицій після війни до громади Порт-Анненталю та акваторії Малого Аджаликського лиману тощо.
Більшість містян виступала проти перейменування, а мерія вирішила не підтримувати непопулярне рішення. Багатоетапні та конфліктні обговорення численних пропозицій теж не дали результатів. Врешті решт долю назви віддали в руки законодавчої влади, де з усіх назв обрали саме Порт-Анненталь.
Повернення до перших назв
Категорично проти Аннеталю висловлювались працівники музею міста Южного. У лютому 2022 року вони готували презентацію назв населених пунктів громади на доручення Лариси Шегиди. Однак війна зірвала плани.
Директорка музею біля стенда заснування Южного гортає книгу «Гавань долі твоєї»
Директорка музею Тетяна Єрошенко-Афанасьєва показує книгу українського публіциста Олекси Шеренгового «Гавань долі твоєї», що вийшла у 1980 році. В ній письменник згадує про свято на честь заселення першого будинку у «новонародженому» селищі та майбутньому місті Південне біля Сичавки. Разом з цим директорка музею додає, що в перше десятиріччя існування Южного, в документах українською мовою місцеві жителі писали саме Південне, про що музейним працівницям розповідали мешканці.
«Швидше за все, ця назва повинна була бути перекладною. Потім ця особливість назви загубилась, – припускає директорка та продовжує. – У багатьох випадках, коли перейменовується населений пункт, то люди повертаються до його історичної назви, до першої назви».
У книзі «Гавань долі твоєї» згадується заснування міста Південне
Працівниці розповідають, що місто Южне побудовано на землях колгоспу імені Щорса села Сичавка, а під час будівництва біля в’їзду був встановлений вказівник «Новая Сычавка». В музеї навіть є фотографія, де геодезисти забили на полях перші кілочки під будівлю багатоповерхівки й підіймають келихи за майбутню Нову Сичавку. Однак серед офіційних збережених документів такої назви не зустрічається.
Музейні працівниці кажуть, що на цьому фото геодезисти підіймали келих за Нову Сичавку
«Якщо звертатися до далекої історії, то у часи панування литовських князів на місці Южного, на правому березі Сичавського ставку, існувало село Вітовка – на честь князя Вітовта. На момент будування міста, зрозуміло, й сліду того села не було. Тому якщо й шукати історичне коріння, то, мабуть, слід було прив’язуватися до постаті Вітовта. Анненталь, як й інші навколишні села, були хуторами – Булдинка, Юношевка, Тишківка, Ізмайлівка. Це були багаті землі, дачі», – додає Тетяна Єрошенко-Афанасьєвої.
Розалія і коріння Анненталю: де він знаходився і куди пропав
Церква ЄХБ «Вефіль» на околиці Южного
Церква Євангельських Християн-Баптистів «Вефіль» розташована на околиці Южного. Вона налічує близько 400 членів церкви та чимало вірян. Пастор Олег Гузик зберігає унікальну історію Розалії Стець, яку вважають однією із продовжувачів баптистського руху у громаді. Пастор показує архівне інтерв’ю з нею, записане у 2000 році. Розалія розповідає про свій життєвий шлях, зокрема про дитинство і юність у Старих Білярах. На відео жінка з теплотою згадує життя у довоєнному німецькому селі, недільні служіння, жах від приходу радянського режиму та насильницького долучення до піонерів. Далі одруження, війна, депортація, утиски, вороття на Батьківщину через 20 років та повернення у віру.
Стоп-кадр відеоінтерв'ю з Розалією Стець, відзняте чверть століття тому
Розалія народилась у 1923 році в родині нащадків німецьких поселенців. Її батько – Андрій Деннінг, за записами метричних книг – Андреас Деннінг (Andreas Denning). Він був головою правління колгоспу «Ауфбау» і, за розповідями Розалії, головою Білярської сільради на початку 1940-х . Андреас і Розалія народились в одному селі, однак, на відміну від доньки, село його дитинства мало назву Анненталь.
В центрі - голова колгосту «Ауфбау» Андрій Деннінг
У Санкт-Петербурзі зберігаються справи Центрального державного історичного архіву СРСР, серед яких дублікати метрик євангелістів-лютеран німецького поселення Анненталь XIX століття. Метрики села початку XX століття зберігає Державний архів Миколаївської області. В них зустрічається декілька родин на прізвище Деннінг, які згідно із записами були нащадками поселенців із Фріденталю. Ймовірно, це теперішнє село Мирне неподалік Біляївки. Звідти, скоріш за все, й прадід Розалії, хоча переважна більшість мешканців Анненталю родом з Гільдендорфу, нині село Красносілка біля Одеси.
Титульна сторінка дублікату книги метричних записів Анненталю 1867 року
Анненталь було дочірньою колонією – так звані виселки, які утворились як вихід зі складної економічної ситуації колоністських громад. До 1860-х років у німецьких поселенців зберігався принцип нероздільності надільних ділянок, яке під час реформи їм надав царський уряд. Того часу німецькі сім’ї були багатодітні, проте господарство і вся земля після смерті батька переходила лише до однієї дитини.
Це був або молодший син або інша дитина за вибором батька. Обирали зазвичай сина, який зобов’яжеться найбільше допомагати грошима іншим братам і сестрам до їхнього заміжжя.
В результаті кількість безземельних сімей зросла у деяких колоніях аж до 70%. Тоді німецькі поселенці почали орендувати великі землеволодіння та заселятись на правах державних селян.
Так виник і власницький хутір Біляри, який самі німці називали Анненталь (Annenthal). В архівах він вперше згадується Центральним статистичним комітетом Міністерства внутрішніх справ Російської імперії у 1859 році з двома назвами: «Бѣляри (Анієсталь)». Тоді цей хутір налічував 38 домогосподарств та 155 мешканців. На картах різних часів можна побачити обидві назви, в метричних книгах до 1917 року – Анненталь, але з 1914 по 1917 - також обидві назви. В інших офіційних документах поселення також називають на різний лад.
Німецька колонія Більяри на карті 1869 року
Серед старожилів ходила легенда, що село названо за прізвищем першого власника тутешніх землеволодінь. Найбільш співзвучним збігом у метричних книгах зустрічається прізвище Біль (Biehl). В записах 1860-х років зберігається інформація про чотирьох спільних дітей у Фрідріха Біля з Гільдендорфу та його дружини Барбари із дівочим прізвищем Шуфер (Schüfer).
Якщо врахувати, що чимало російських топонімів з елементом «-яр» означали місця з крутими берегами, то можна припустити, що назву хутору на схилах Малого Аджаликського лиману імперська влада дійсно утворила від прізвища цих перших орендарів.
На картах того часу колонію позначено як «Бѣльяры», що можливо вказувало на «яри (береги), якими володіє сім’я Біль». Окрім того, найпершим записом про дітей в Анненталі є запис про народження 8 травня 1862 року (за григоріанським календарем) і хрещення Луїзи – доньки Білів. Досліджуючи метрики, не вдається знайти тих, хто народився в Анненталі раніше 1862 року. Це наводить на думку, що саме в той рік у колонії з’явилась лютеранська парафія. Однак ці припущення потребують подальшої наукової перевірки.
Перші записи у метричних книгах лютеран Анненталю у 1862 році
Пізніше у травні 1870 року під час поїздки німецькими поселеннями служитель баптистської церкви Іван Прицкау «повернув у віру» й жителів Анненталю, де незабаром сформувалась одна з найбільших баптистських громад на півдні України того періоду. Однак записів про цих вірян знайти не вдалось. В імперські та радянські часи влада переслідувала та забороняла цей релігійний рух, а документів на кшталт метричних книг, як у лютеран чи православних християн, в баптистів немає.
Пастор южненської Церкви ЄХБ «Вефіль» Олег Гузик
«Реєстрації народження дітей у церкві християн-баптистів не ведеться. Тому ви не знайдете таких записів», – роз’яснює пастор Олег Гузик та додає, що їхня віра передбачає свідомий вибір людини вже у зрілому віці.
У пік свого розквіту в колонії Анненталь жило понад півтисячі мешканців. Селяни займалися хліборобством, вирощували бавовну. Врожай картоплі в цій місцині збирали двічі на рік. Також заробляли на видобутку каміння та виготовленню цегли на правому березі лиману, де з’явився хутір Ной-Анненталь. Розалія в інтерв’ю згадує, що місцеві називали його «хуторок лисиць». Неподалік села вздовж чорноморського узбережжя проходив шлях до Одеси. В селі було дві вулиці: коротка, лютеранська, з кірхою та цвинтарем, і довга, баптистська, де стояв Дім молитви. В селі працювала семирічна школа на 80 дітей і торговельна лавка.
Починаючи з 1914 року, в церковних записах з'являється назва Біляри
Після 1914 року влада впевнено стирає назву Анненталь, остаточно замінюючи її на Біляри, що прослідковується навіть у церковних записах. Разом з ним, Ной-Анненталь перетворюється на Нові Біляри. Згодом, сюди докочується більшовицький рух, в 1926 році в Білярах остаточно закріпилась радянська влада. Тут з’явилась сільрада, а в наступні роки виселяють церкви: дім молитви перетворюють на зерносховище, а лютеранську церкву – на місцевий клуб. Невдовзі пожежа зруйнує кірху. Поряд з нею знаходилась вежа-дзвіниця. Розалія розповідала, що у дні похорон, весілля або під час пожежі завжди били у дзвони, однак більшовики заборонили їх використовувати.
Світлина Андреаса Деннінга з дружиною із родинного архіву
Остаточно стерли історію заможних німців події Другої світової війни. Через хутір Нові Біляри пройшла лінія фронту, де велися запеклі бої, а село Біляри спорожніло. Частину німецької громади радянська влада депортувала до Сибіру та Казахстану. Серед тих сімей була й родина Розалії Стець. Частина німців залишається воювати проти нацистської армії, в цьому числі батько Розалії Андрій Деннінг.
Відомо, що до лав радянської армії долучилось 415 мешканців Білярської сільради, з яких 195 загинуло у боях, а 111 отримали урядові нагороди. Втім були й ті, хто приєдналися до армії нацистської Німеччини. Список мобілізованих до армії противника чи інших воєнізованих підрозділів нацистів зберігається серед архівних документів головного управління СБУ в Одеській області. Там можна знайти імена людей, народжених в Анненталі та Білярах. Решта селян чи то насильно, чи то добровільно на тлі страху гоніння через декілька років поїхали до Німеччини за нацистською армією, що відступала. Таким чином, домівки німців спустошились, а сіла збезлюднили.
Фотографія з фондів музею міста Южного - Інтер'єр кімнати німців-колоністів
Заснування порту Южний та однойменного міста вирішило подальшу долю Старих Біляр. Розвиток портово-промислового вузла на Малому Аджаликському лимані супроводжувався виселенням села й подальшою ліквідацією. З адміністративно-територіальних карт село зникло у 2009 році.
Щодо Розалії, то, повернувшись з Казахстану, її сім’я не знайшла дому в рідних Білярах і оселилась у Нових. Розалія стала вірянкою, чия історія тісно пов’язана із заснуванням Дому молитви у селі Сичавка та вищезгаданою церквою «Вефіль». У 2000-х жінка переїхала до дітей та онуків у Німеччину, де померла у віці 90 років. Останньою її волею було бути похованою біля чоловіка на Батьківщині – їхня могила розташована у центрі Новобілярського кладовища.
Могила Розалії Стець та її чоловіка на кладовищі Нових Білярів
Невідомі імена
Гортаючи метрики Анненталю, замислюєшся, яким би був цей край заможних господарів, якби не революція більшовиків та світові війни? Ким став Карл Фрост – син прусського підданого Бенедикта Фроста і його дружини Розіни? Що сталося з нащадками австрійського підданого Отто Лукеш та його дружини Анни? Як склалась доля Марти Мей, чиї батьки, міщанин Густав Мей та Єлизавета переїхали до Анненталю з Київської губернії. На зниклому кладовище Анненталю були поховані прусський підданий з Люббенау, коваль Август Тешнер та польський уродженець з Озоркува Людвіг Шиндлер.… Жодне з цих імені нічого не говорить для жителів Южненської громади, але точно має вагоме значення для нащадків депортованих поселенців. І сьогодні є шанс відродити історію, яку майже стерла радянська епоха.
