Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Може бути плюсом, кажуть місцеві, коли у твій регіон приходять окупанти. Бо ландшафт занадто незручний, щоб його захоплювати. Але стає трагедією, коли у твій регіон приходить повінь. Тоді те, що було островом – стає річкою. Тому будинки в Афанасіївці на півдні України мають більше темних відмітин від вологи, ніж дір від обстрілів.
Афанасіївка зараз
Війна, вода та міни
От і на стінах будинку 56-річного фермера Юрія Федорченко закарбувався рівень води. «Все плавало — холодильник, мертві каченята, качани кукурудзи, весь наш урожай”, — Юрій кладе долоню на щербату стіну дому, що й досі повністю не просохла після повені.
Підрив росіянами дамби Каховської ГЕС в червні 2023 року спричинив масові повені в Херсонській та Миколаївській областях. Повінь стала тоді ще одним важким ударом для фермерів у південних регіонах України, які й без того не могли посадити врожай через сильні обстріли та забруднення полів мінами.
Юрій біля постраждалого будинку
Рівень води на стінах будинків в селі
Невелика Афанасіївка площею менше ніж 4 квадратних кілометри за добу майже вся пішла під воду. Каховське водосховище розливалося й наповнювало Дніпро, вода з величезної річки пішла до приток. Інгулець вийшов з берегів і зруйнував дамби. Три мости, що з’єднували Афанасіївку з сушею, поглинули брудні темно-зелені потоки. Село залишилося без світла, продуктів та питної води. Кілька днів допомогу в Афанасіївку українські військові возили човнами.
Дом та двір Юрія у червні 2023
«Вода була всюди. Просто десь в селі вона доходила до щиколотки, десь до коліна, десь по груди», — Юрій показує рівні води. Йому пощастило найменше. Город фермера виходить на берег Інгульця. Тож його затопило першим.
«Те, що тоді лишилося під водою, могло б годувати кілька великих сімей цілий рік. Картопля, помідори, огірки, баклажани, суниці. Тварини загинули – каченята, кролі в клітках. Як шкода! Той нелюд, що сидить у Кремлі, забрав у нас все», – розповідає Юрій, стоячи посеред безладу, що колись був його домівкою. Тепер його хату офіційно визнано непридатною для життя. Тож чоловік покинув її та переїхав до родичів. Але город та посіви він намагається знову відродити цієї весни.
Затоплена дамба в Афанасіївці влітку 2023
За даними Мінагрополітики України, через руйнування Каховської ГЕС було втрачено кілька мільйонів тонн врожаю. Так на правому березі Дніпра у Херсонській області затопило 25 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь та ще більше на лівому.
Юрій та його односельці не можуть підрахувати свої збитки цифрами. Для них трагедія Каховки полягає в іншому.
«Нам повінь показала дві речі – важливість того, що в нас є сім’ї, та важливість того, що ми українці», – каже голова Афанасіївської сільради Василь Хомко. Ті, чиї хати затопило повністю, перейшли до родичів, житло яких постраждало менше. І абсолютно усі в селі змогли пережити зиму після повені лише завдяки волонтерській допомозі з усієї України.
Василь Хомко у сільраді Афанасіївки
Корови мене врятували
Коли рівень води впав, замість зруйнованих мостів мешканці села поклали електричні опори. Раніше їх повалили російські обстріли. А в селі звикли використовувати все, що є під рукою.
«В мене шість корів. І всі вони залишались на пасовищі на іншому березі. Тож я і плавав до них, і переправлявся з військовими, і потім ходив по стовпах замість мостів, Я не міг їх покинути, вони мене врятували в окупацію, годували», – згадує Юрій. Його дружина померла, двоє синів воюють в ЗСУ. Тож все, чим живе чоловік з початку російського вторгнення – це його тварини та город.
Корови пана Юрія
Пасовище на березі Афанасіївки
Афанасіївка була окупована російськими військами сім місяців. Пошкодження від обстрілів й досі видно на дахах будинків. А на полях навколо села й досі стоять червоні знаки, які попереджають про мінування. Кілька жителів Афанасіївки загинули, коли збирали дрова у посадках за селом.
«Наше село в низині, навколо вода, тож воювати в ньому не зручно. Тому окупанти не сиділи тут, але стріляли постійно через нас. Тоді ми думали, що нам пощастило. А потім нас почало топити, й ми зрозуміли, що наша географія в цьому випадку для нас великій мінус. Це гірка іронія, що ми не так постраждали під час окупації, як під час повені. Вода зруйнувала понад 100 будинків», – розповідає Василь Хомко, у перерві між двома нарадами по відбудові Афанасіївки. Зараз дорога та дамби в село відремонтовані. Тож Афанасіївка знову стає селом, а не островом.
Заміновані поля навколо села
Гарне місце для життя
Коли питаєш у Юрія та Василя, що їм потрібно, щоб відновити село, обидва не домовляючись відповідають: «Щоб війна закінчилася, інше ми самі зробимо». Фермери не чекають на допомогу, більшість відремонтувала домівки самостійно, а деякі навіть самі розміновують поля металошукачами.
На місці зруйнованого повінню будинку Юрій будує сарай для худоби. Металеві опори для нього чоловік зварює з ящиків від патронів, що залишилися навколо села після боїв.
Юрій посеред свого двору
«Коли росіяни підірвали Каховську греблю, я сподівався на репарації, хотів, щоб Путін заплатив за те, що наробив. Потім я в Дії подавався на відновлення будинку. А потім плюнув та почав все робити сам», – каже Юрій та гладить собак, що бігають навколо. До нього прибилися тварини мешканців, які покинули Афанасіївку.
До вторгнення в селі було півтисячі жителів, зараз менш як 400. Але останнім часом люди повертаються. В селі працює магазин, амбулаторія, томатний завод та навіть адмінцентр.
«Що потрібно, щоб село жило? Дороги та газ? Це у нас є, та красива природа. Я запам'ятав, як до нас після повені приїздив американський волонтер, ми не розуміли один одного, та він через перекладача показав мені фразу на телефоні: Це гарне місце для життя. Так воно і є», – Василь з посмішкою виглядає у вікно сільради, за яким днями розквіт бузок, та за яким постійно чути канонаду бою десь в стороні Херсону.
Василь на сходах сільради, що колись була панським будинком
Але, здається, з приходом весни фермери забувають про війну та підтоплення. Вони дістають інструменти та фарбу та лагодять свої будинки. Дістають культиватори й лопати та йдуть обробляти землю. Афанасіївці вже понад 200 років. Місцеві сім’ї живуть тут посеред води та полів кілька поколінь. Тож для них коріння та самоідентифікація сильніші за бомби чи повінь.
«Ми пережили окупацію, пережили повінь, хотілось би ще пережити смерть Путіна та побачити, як підростають внуки», – каже Юрій посміхаючись та йде за своїми коровами.
Пасовище на березі Афанасіївки
