Олександр та Яна Соколови до повномасштабного вторгнення працювали на Запорізькій атомній електростанції. Перші декілька місяців вони виходили на роботу вже на окуповане російським загарбником підприємство. Майже рік тому разом з 11-річною донькою Євою подружжя переїхало до Южноукраїнська. Тут голові сімейству запропонували роботу на Південноукраїнській АЕС. Переселенці пристосовуються до життя в іншому місті. Вони успішно обжилися, але рідні місця майже щоночі бачать уві снах.

Будь-де, головне – разом

Олександр Соколов працює слюсарем на Південноукраїнській атомній станції з 2023 року. Його дружина Яна поки займається домашнім побутом та чекає, коли на підприємстві з’явиться місце й для неї. До Южноукраїнська родину занесла війна. Спочатку Олександр приїхав у відрядження на ремонт першого енергоблока. Тим часом дружина та донька чекали в Києві. Коли запропонували постійне працевлаштування, Олександр перевіз до Южноукраїнська і їх.

енергодар атомникРодина Соколових

Через великий попит помешкання орендувати було непросто. Пощастило, що в колеги-атомника звільнилася трикімнатна квартира. Умови для життя нормальні, зазначає Яна, але важко на серці. Там, в Енергодарі, залишили все. Розширили житло, розрахувалися з кредитами – і тут війна.

В жінки постійно виникає внутрішній спротив до всього нового на чужині. Вона не захотіла залишатися за кордоном, куди переїхала з донькою Євою у липні 2022 року, рятуючись від війни. Після постійних обстрілів в Енергодарі на теплому узбережжі в Греції тільки й насолоджуватися б спокоєм. Однак коханий був у постійній небезпеці. Вона вмовляла його виїхати з окупації й одного вересневого ранку він погодився.

«Вони повністю відключили Запорізьку АЕС від електромережі. Місто швидко опустіло. Обстріли почастішали. Вже з’явилися чутки, що окупанти розносять повістки українським чоловікам. На людей почали тиснути, змушувати оформляти російські паспорти. Я виїжджав у день так званого «референдуму». Навіть не сподівався, що мене випустять. Мабуть, я щасливчик», – згадує Олександр Соколов.

Біженець з Енергодара вирішив зупинитися в Києві. Роботу знайшов за декілька днів, адже крім освіти енергетика має ще й ветеринарну. В рідному місті він вдало поєднував різні професії: на атомній станції працював по змінах, а в інші дні лікував тварин у приватній клініці. Дружина з донькою часто допомагали в «айболитній» справі.

Соколови кажуть, що сім’я для них – найбільша цінність. Саме тому Яна повернулася з Греції до України. Попри всі вмовляння родичів не їхати додому, вони з донькою прибули до Києва 22 грудня на День енергетика.

«Я їх попереджав, що в Києві бувають обстріли, часто звучать сирени. Проте моїх дівчаток це не зупиняло. Єва сказала, що їй нічого не страшно з татком і ЗСУ» – розповідає Олександр Соколов.

Ніби подорож у часі

У столиці родина затрималася на пів року. А потім переїхала до Южноукраїнська.

«Перше враження – ніби ми потрапили в Енергодар у 80-90 роках. Цікаво, чому місцева влада нічого не робить для міста? У нас в Енергодарі в останні роки перед повномасштабною війною гарно розвивався: облаштували полив газонів і клумб, усі тротуари вимостили плиткою, на дорогах поклали асфальт. Що мені дуже сподобалося в Южноукраїнську, то це навчальні заклади, вони — на високому рівні. Також є можливості для дозвілля: багато всіляких гуртків, спортивних секцій», – ділиться враженнями Яна.

«А ще в Южноукраїнську неймовірна природа. Ці каньйони, Південний Буг», – додає Олександр.

Єва СоколоваЄва Соколова

Найкомфортніше в Южноукраїнську почувається Єва. Тут у неї з’явилося багато друзів. Дівчинка ходить в ліцей, п’ять днів на тиждень займається сумо. Вона вже брала участь у змаганнях на місцевому рівні, виборола призові місця і навіть пройшла відбір на всеукраїнські змагання. Батьки побоялися її туди відпускати.

Якщо порівнювати Южноукраїнськ з Києвом та Грецією, тут найкраще, резюмує Єва. Каже, що залишилася б тут назавжди. Тут у неї є все, і навіть собака. Батьки купили їй чотирилапого друга, щоб вона не сумувала за Оскаром – песиком, який залишили з бабусею в Енергодарі.

Яна СоколоваЯна Соколова

Атомник-ветеринар, який волонтерить

Олександр та Яна не поділяють думку доньки та з нетерпінням чекають на звільнення Енергодара. Саме тому атомник-ветеринар поки не хоче відкривати власну клініку в Южноукраїнську, про що його просять місцеві зоозахисники. Проте він погодився допомагати лікувати бездомних тварин. Напередодні розмови разом з командою він зробив 46 операцій, переважно стерилізації.

Олександр активно допомагає землякам на фронті. Раніше з дружиною просто жертвували гроші, а зараз самостійно відкривають збори на амуніцію, обладнання та інші необхідні речі.

«Він засипає з телефоном у руках. Там шукає ліки, там збирає гроші на дрони. Спокій – це не його», – говорить Яна.

Олександр СоколовОлександр Соколов

Сімейні традиції – найголовніше

Попри роботу та волонтерство Олександр знаходить час для родини. За старою традицією, неділя – це сімейний день. У суботу кожен завершує особисті справи, щоб наступного дня спілкуватись із рідними. Кажуть, що завжди готові виїжджати на природу, якщо є час та можливість.

У мирні часи родина Соколових восени ходили по гриби. Й не важливо було, чи назбирають їх, головне – спілкування, каже Яна. Влітку намагалися якнайчастіше їздити на море. До окупації курортних місць там було чимало. Єві найбільше подобалося в Кирилівці. Найяскравіші моменти залишилися в пам’яті, коли відпочинок був спонтанний, після роботи, іноді лише на пів дня.

В Южноукраїнську Соколові полюбляють ходити на річку Буг, яка протікає поряд. Менше ніж за рік вони вивчили тут всі найкрасивіші місця. Також здійснилася їхня давнішня мрія – з’їздили до Одеси.

Соколові вміють бути щасливими, навіть в умовах війни, адже життя на паузу ставити не можна, упевнені вони. Смуток лише вносить думка про батьків, які залишилися на окупованій території. Хотілося б також, щоб і старший син Арсеній був поряд. Наразі 21-річний хлопець в Німеччині – за програмою обміну студентами. Дистанційно продовжує навчатися в Харківській академії.

«Час притуплює біль. Спочатку було таке відчуття ніби ти взагалі ніхто. Тепер я вже трохи змирилася з новими обставинами, побачила якісь перспективи. Розумію, що треба рухатися далі», – підсумовує Яна.