Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
“В мене не було сумнівів, що треба йти за захист країни"
Максим Ярошенко пішов у військо добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Каже - за будь-яку ціну хотів боронити країну від російських окупантів.
Максим Ярошенко з побратимами
“Одразу пішов в добровольче формування територіальної громади (ДФТГ), й два місяці там був, а потім вирішив йти в ЗСУ. Але взяли мене не одразу - спочатку не брали, бо я не служив до цього, а потім вже в серпні забрали в навчальний центр в Кам'янець Подільський. Там я вивчився на сапера. Пізніше потрапив до 703-го оперативного полку підтримки, і вже там проходив службу. В листопаді вже був на бойових позиціях в Оріхові”, - розповідає Максим Ярошенко.
Дружина Максима підтримала рішення чоловіка захищати країну, хоч і хвилювалась постійно.
У липні минулого року під час контрнаступу й розмінування села Роботине, військовий підірвався на ворожій міні.
“Там така ситуація була, що треба було швидко це зробити - ми активно розміновували захоплені ворогом території. Близько були до ворожих позицій, і нас могли в будь-який момент вистежити дронами. Тому ми це робили швидко. В мене страху не було. Я не думав за поранення, за смерть. Я так себе налаштовував, що все буде добре. Ну все добре і так, трошки ноги нема, але ж добре, що живий”, - каже Максим.
Військова справа Максима - розмінування
Максиму розірвало п'ятку. Побратими оперативно евакуювали воїна у стабілізаційний пункт, а звідки до шпиталю.
Шість місяців лікарі намагались врятувати ногу воїна, але через складність поранення, і, щоб поставити військового на протез, довелось ампутувати частину ноги вище.
На двох ногах
“Звісно, протягом лікування я вже налаштовував себе на те, що треба буде робити ампутацію, бо інакше я просто не міг ходити, бо п'ятка сама по собі пуста була - розірвана. На ту ногу я не міг наступати, і не зміг би ходити. Пересувався на двох милицях. Грубо кажучи, шість місяців я на неї не наступав. Зараз ампутація була, і через півтора місяця після ампутації я вже стою на ногах”, - ділиться Максим Ярошенко.
Перший протез, до якого звикає військовий - тимчасовий. Попереду ще чималий шлях відновлення.
Процес протезування Максима. Протезист Олексій Яценко
“Ми зробили лікувально-тренувальний протез. Далі ми чекаємо, коли зміняться всі об'єми. Коли спаде набряк та Макс звикне до нового девайсу. Звикає він дуже швидко - я в цілому дуже задоволений роботою й Максима, і своєю. Цей перший лікувально-тренувальний протез видається для того, щоб змінювались об`єми при первинному протезуванні. Видаються чохли з тканини, які Макс буде одягати. А rоли остаточно зміняться об'єми й спаде набряк, ми зробимо постійний куксоприймач“, - каже протезист Олексій Яценко.
Протезист каже, що з постійним протезом військовий зможе робити все: як працювати, так і займатись спортом - загалом жити повним життям.
Максим Ярошенко у протезному центрі. Запоріжжя
У відділенні протезування запорізької лікарні кажуть, що за місяць є можливість протезувати біля 20-ти військових.
“Зараз ми з'єднали реабілітаційне відділення й відділення протезування. У нас є повний спектр супутніх послуг, які можуть бути корисні військовим: стаціонарна й амбулаторна реабілітація. З вересня минулого року - з моменту відкриття - до нас звернулося більше 30-ти військових. Також зверталися й цивільні. Протезування повністю безкоштовне. Держава виділяє достатню кількість коштів на протезування військових - сто відсотків і цивільних також”, - розповідає керівниця напрямку протезування запорізької лікарні Анастасія Юзефович.
Запорізький протезний центр використовує якісні протези відомих європейських та американських компаній.
На ногах. Максим Ярошенко у центрі протезування
Родина завжди поруч
У Максима Ярошенко дві доньки та дружина, які повсякчас підтримують воїна.
“Моїй старшій дочці п'ять років, і вона все розуміє: для неї тато такий, як і був. Ну, зі штучною ногою. Вона цього не боїться - для неї це нормально. Я іноді навіть жартую, кажу: “Неси мою ногу”. Вона несе. Дружина теж не зневіряється. Сказала: “Головне, що ти живий”, - ділиться Максим.
Максим з дружиною й молодшою донькою
У Максима Ярошенка є ще одна важлива підтримка - дев'ятимісячна донька, яка народилась вже під час війни. І, попри те, що він більше не може виконувати бойові завдання, воїн не сумує - повертається до цивільного життя. Ба більше - на роботу.
“До повномасштабної війни я працював на заводі електромонтером, куди й повернувся. Зараз так само на цій посаді. Співробітники відносяться лояльно, хоч я і не відчуваю себе інвалідом, всі розуміють, що лізти на висоту я не зможу. Тому дають такі завдання більш менш сидячі - працювати з паперами, паяти щось на місці - займаюся всякими ремонтами. На місці працюю з електронікою”, - говорить Максим.
У Максима щонайменше п`ять нагород. Одна з них - орден "За мужність"
Звісно, воїн вірить у краще - у Перемогу України над окупантами. “Рано чи пізно це має статися, - каже Максим Ярошенко. - Адже ми на своїй землі й правда за нами”.
