9 березня ми відзначаємо день народження українського поета, прозаїка, живописця Тараса Шевченка. Його називають пророком, Кобзарем і українським генієм. Шевченко був також відомим боротьбою за визволення українського народу.

У шкільній програмі Шевченка часто презентували в образі старого діда, хоча на момент смерті йому було лише 47 років. Його зображали, як нещасного мученика. Хоча насправді все було не так печально. Шевченко був веселим, дотепним. Люди з його оточення казали, що він душа компанії. А Іван Франко писав, що поезія Шевченка — «се поезія бажання жити». Він був бунтарем й молодим чоловіком, який приваблював жінок.

Але сьогодні ми розповімо не про те, яким він був, а про відносини Шевченка з морем. Під час заслання він малював багато морських пейзажів. Більше про його морські картини можете починати тут. Але згадував він море й у своїй поезії. Сьогодні поговоримо про його вірші про море.

Побачив море у 28 років

Вперше Тарас Шевченко побачив море у 28 років, коли у 1842 році поїхав до Швеції. Тоді він поїхав зі своїм товаришем з Академії мистецтв, бо хотів побачити інші країни. Дорогою Шевченко страждав від морської хвороби, тому подорож була не дуже вдалою. Але попри це, зустріч з морською стихією надихнула його на поему «Гамалія».

Море, як поетичний символ

Море — один із найпоширеніших образів у творчості Тараса Шевченка. Він надає йому різних символічних значень. Море у його віршах виступає у найрізноманітніших образах — свободи, України, вічності, розчарування.У статті Лідії Подолей йдеться про те, що поетичний символ моря у художньому світі Шевченка можна окреслити як особливу психологему:

«У ранній поезії митця цей образ поєднує в собі риси ірреального світу мрії, осередку щастя-долі, має фольклорно-романтичний значеннєвий відтінок, здатний бути тлом фантазій-згадок історичного минулого. У поезії періоду заслання воно стає втіленням почуттів, переживань поетазасланця, а також є моделлю мрії-України як найсвітлішого образу-спогаду митця, здатне утворювати канву візуалізації його мрій та спогадів, відображати глибинні аспекти його підсвідомості».

Образи моря в поезії Шевченка

Наприклад, у вірші «Катерина» море стає притулком для дівчини, яка тікає від пана:

Попливла, попливла
Дивонька на море,
Щоб не знать ніякого
Лиха-горя більше.

В «Тече вода в синє море» образ моря втілює внутрішній світ молодого козака:

Пішов козак світ за очі,
Грає синє море,
Грає серце козацькеє.

У думці «Тяжко-важко в світі жити» море постає, як щось, завдяки чому можна досягти мрії і символізує наче паралельний світ:

В того доля ходить полем,
Колоски збирає,
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.

Подібні мотиви є в поемі «Невольник»:

Той блукає за морями,
Світ перехожає,
Долі-доленьки шукає —
Немає, немає...

А також в баладі «Тополя», де дівчина «за синім морем» прагне знайти коханого, який полинув на край світу:

Рости, рости, подивися
За синєє море:
По тім боці – моя доля,
По сім боці – горе.

У «Заповіті» Шевченко просить поховати його на високій могилі, щоб він міг бачити «синє море» і «Дніпро широкий». Це можна трактувати, як зв'язок Шевченка зі батьківщиною. Море є втіленням спогадів про Україну і в інших віршах. Наприклад, у вірші «І знов мені не привезла…» Шевченко говорить про Україну з сумом, але водночас Батьківщина залишається гарним спогадом:

Ой із журби та із жалю,
Щоб не бачить, як читають
Листи тії, погуляю,
Погуляю понад морем
Та розважу своє горе,
Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю.

Як образ безвиході, море можна помітити у рядках:

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... Чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?

А от навпаки — як елемент духовного піднесення у вірші «Перебендя»:

Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє:
За могилою могила,
А там — тілько мріє.