Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Анатолій (ім'я змінено в цілях безпеки, — прим.ред.) каже, що назавжди запам'ятає, як росіяни обстріляли адміністративну будівлю на території ЗАЕС. Чоловік жив в одному із сіл Запорізької області й перебував в окупації п'ять місяців. Зараз у селі залишився його батько, тож в цілях безпеки ми не будемо вказувати назву населеного пункту.
Для «О, море» Анатолій пригадав, як починалася окупація, що росіяни робили в першу чергу і чи змінилося за цей час рідне село.
Як усе починалося?
Повномасштабну війну Анатолій зустрів в селі. Коли росіяни пішли від Мелітополя в сторону Маріуполя, то частина відділилася й пішла в сторону Запоріжжя. Таким чином Енергодар й навколишні села опинилися в такому напівоточенні. Тоді ще була вода на Каховському водосховищі, але не було зв'язку з Нікополем в плані водного транспорту. Тож хлопець залишався вдома й слідкував за новинами.
Село Анатолія в перший день окупації. Фото зробила його знайома. Авторство не вказуємо в цілях безпеки.
«На той момент я не планував виїжджати, бо йшли активні бої на трасі до Запоріжжя. Були випадки, що цивільні, які евакуювалися до Запоріжжя, просто потрапляли під артилерійський вогонь, гинули чи зникали безвісти. Через це я вирішив тоді просто чекати, поки не стабілізується лінія фронту, і поки не затихне вогонь, щоб потім спокійно виїхати».
Конфіскаційна майна, колаборанти й обстріли задля розваги
Коли росіяни зайшли в село Анатолія, то найперше, що робили — забирали бізнес, зокрема будівельний. Приходили й просто забирали у людей машини, клеїли на них свої символи V і Z. Потім почали з'являтися колаборанти:
«У нас з'явилася телеграм-група, на той момент, про наше село й колаборантів з нашого району.
Хтось пішов в міліцію, так з'явилася так звана народна міліція. Це були колишні працівники міліції й поліції часів Януковича й Порошенка, які звільнилися, пішли на пенсію, а потім добровільно вступили на службу до росіян».
Зі слів Анатолія, там, де був поліційний відділок, з'явилося відділення так званої народної міліції. У ньому росіяни й колаборанти допитували людей: «Викрадали тих, хто був патріотом. Викрадали, щоб дізнаватися про те, де живуть сім'ї учасників АТО, ООС, сім'ї ветеранів. І відвозили їх саме в той колишній відділок поліції. Я не знаю, що далі з ними траплялося. З часом місцеві обходили той відділ десятою дорогою».
Як каже чоловік, найчастіше до колаборантів приєднувалася маргіналами, малозабезпечені тощо. Були випадки, коли до колаборантів приєднувалися ті, хто був заможним. Їх або змусили піти на співпрацю, або ж це люди, які ідеологічно були з Росією ще до початку повномасштабної війни: дивилися російські новини, серіали тощо.
Він також додає, що дехто з колаборантів вже втік до Росії. Адже знають, що коли Україна почне звільняти область і зайдуть Сили оборони, то разом з ними зайдуть і поліція, і СБУ, які й почнуть ловити зрадників.
Крім цього, Анатолій пригадує, що іноді росіяни задля розваги могли обстрілювати з артилерії чи гвинтокрилів Енергодар.
Партизанський рух
З кінця літа 2022 року і до початку весни 2023 року в селі діяв партизанський рух.
«У нашому районі ніхто не залишав схронів зі зброєю, як це робили в Мелітополі чи Херсоні. У нас люди діяли просто через інтернет, який їм якось вдавалося зловити, чи мобільний інтернет, чи просто використовували звичайний Wi-Fi, але з VPN. Вони заходили до соцмереж і повідомляли в чат-боти СБУ, або тим людям, які знаходяться в лавах Сил оборони про місце знаходження й розташування російських підрозділів, піхоти, техніки, давали адресу, чи конкретну вулицю.
Були випадки, коли колаборантів могли сильно побити невідомі люди».
Чи активний рух зараз Анатолій не знає. Його батько залишився в окупації, він з ним спілкується телефоном, тож задля безпеки теми політики чи війни уникають.
Тимчасово окуповані території Запорізької області станом на 5 березня 2024 року.
Як змінився регіон?
Анатолій каже, що Енергодар із квітучого й міста, що процвітає перетворився на місто-примару. Всім, хто був за Україну, вдалося якось виїхати через Росію або Крим. У 2022 році росіяни дозволяли виїжджати через сіру зону до Запоріжжя. Село Анатолія не дуже змінилося, якщо говорити про сам вигляд.
«Але знаєте. Через свою зацікавленість я іноді слідкую за своїми однолітками чи знайомими. Вони або зрадили Україну, або просто намагаються удавати, що все нормально. Типу не помічають, що перебувають в окупації: ми як жили собі, так і живемо. Є ті, у яких нема принципів, їм плювати, який прапор на вулиці висить: чи прапор України, чи російський триколор. Їм аби було дешеве бухло і дешеві сигарети. Вони там гуляють собі пустими вулицями й удають, що все нормально».
Енергодар
Виїзд з окупації
В окупації Анатолій жив близько п’яти місяців.
«У нас достатньо проукраїнських людей. Але водночас було й багато колаборантів, які добровільно йшли на співпрацю. Можливо, через це у росіян склалося враження, наче абсолютна більшість нашого району хоче бути в Росії й тому не варто бути дуже жорстокими. Мабуть, нам пощастило, якщо так можна сказати. Бо коли ми дізналися про те, що відбулося на Київщині, то були шоковані. Це справді було страшно», — розповідає чоловік.
Залишатися було важко ментально. Тож на початку серпня 2022 року він таки виїхав. Наважився, коли дізнався, що є гуманітарні коридори. Ними виїжджали його однолітки, які спокійно пройшли фільтрацію:
«Це дало поштовх. Я також почав розуміти, що окупація буде довга і чим довше там залишаєшся, тим гірше й страшніше буде. Наша сім’я завжди була за Україну. Знання про усі випадки, коли росіяни катували людей на Чернігівщині, Сумщині, Київщині, те, що відбувалося в Маріуполі — тисло морально».
